- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »
Ключ від Позасвіття Альбін Альвтеґен, Карін Альвтеґен
Присвячуємо Ельвіну й Ліні
Розділ перший
Ми бачимо лише те, у що віримо. Колись давно Лінус прочитав це в одній книжці. У пам’яті не збереглася її назва — лише ці слова виблискували, мов коштовне каміння. Цей спогад став його таємною втіхою. Відтоді він почав шукати все дивовижне навколо. У лісі виглядав тролячі стежки й сліди казкових істот. У місті зазирав у вузенькі провулки, видивляючись щось більше, ніж просто похмурі фасади. А якщо це таки правда? Може, те, у що він вірить, направду існує і він таки знайде двері до крамнички магічних предметів? Як же йому хочеться знайти чарівний камінь чи якесь зілля, що могло б змінити все на краще! Щоб мама знову була щаслива. Щоб тато повернувся. І щоб його сестричка Ліннея була здорова. Але він нічого не знаходив. Ніяких тролів чи ельфів. Ніяких магічних дверей. Анічогісінько. Ніби світ хотів переконати його, що все дуже-дуже сумно. І що старший Лінус ставав, то важче було шукати далі. І коли йому виповнилося дванадцять, він припинив пошуки.
Лінус і Ліннея — близнюки. Вони справді дуже схожі, але на цьому й усе. Між ними не було тих відмінностей, які бувають між братами й сестрами: наприклад, щоб Лінус ненавидів броколі, а Ліннея жити без неї не могла. Ні, Ліннея броколі ніколи навіть не куштувала. Її годували через невеличку дірочку в шлунку. Ліннея не говорила й не рухалася. Можливо, навіть не чула, що їй каже брат. Так було від самого її народження. Акушерка, яка приймала пологи, одразу помітила: щось не так. Дівчинка мовчала й не ворушилася. Тому Лінуса дали мамі на руки, а лікар у цей час оглядав Ліннею. У неї знайшли ушкодження мозку і сказали, що вона ніколи не одужає. Ця звістка розбила мамі серце. Перш ніж з’явилися Лінус і Ліннея, їхня мама працювала реставратором, відновлювала старі будинки. Вона любила старі будинки. Якось вона натрапила на оголошення в газеті, і Лінус побачив, як мама засяяла. — Поглянь, Лінусе!
Здам в оренду унікальний дерев’яний будинок людині з умілими руками. Живіть безплатно за допомогу в реставрації. Надовго або на короткий термін — розглянемо всі пропозиції!
За кілька тижнів вони поїхали. Автомобіль був навантажений інструментами, фарбами й усім, що може знадобитися для роботи. Мама нетерпляче барабанила пальцями по керму. Діти сиділи на задньому сидінні. Лінус поринув у гру на мобільному телефоні. — Лінусе, перевір, будь ласка, карту ще раз! Він звів очі й побачив мамине обличчя у дзеркалі заднього огляду. — Ти впевнений, що ми правильно їдемо? — запитала вона. — Ми вже мали б приїхати. Лінус зітхнув і потягнувся по карту. — Як ми могли заблукати? Останнє роздоріжжя було кілька годин тому. — Так, — погодилася мама, — але невже це може бути так далеко? «Мабуть», — подумав Лінус роздратовано й продовжив гру. Він не поділяв маминого захвату від можливості провести літо казна-де в старому будинку. Зовсім не поділяв. Але щира мамина радість варта була кількох нудних місяців. Окрім того, він одержав уживану «Плейстейшн-3» і вибрав три нових гри, причому одна з них була з віковим обмеженням «16+». Він знав, що для мами це була велика жертва. І з огляду на гроші, і з огляду на вікову межу. У радіоприймачі щось затріщало. — Ну знову, — сказала мама. — Якісь дивні перешкоди. — Мабуть, радіосигнал не сягає так далеко, — пробурмотів Лінус. Мама кинула на нього швидкий погляд. — Нам буде добре, Лінусе. Правда ж, це буде чудова відпустка в селі? Тільки подумай: у місті спека, пил, усі твої однокласники роз’їхалися. А тут і ми можемо собі дозволити поїздку. Мама змовкла. Мабуть, шукала додаткових аргументів. — І там є сад. Це ж буде чудово, що Ліннея зможе сидіти на свіжому повітрі, правда ж? Нам буде дуже добре, Лінусе, я переконана. Може, вона навіть більше хотіла переконати саму себе. Лінус же з Ліннеєю, хотіли вони чи ні, сиділи на задньому сидінні. Утім, Лінус хотів. Дуже. Він хотів, щоб мама й далі була така щаслива, як тоді, коли натрапила на те оголошення. Лінус нахилився до Ліннеї. — Нам там буде добре, — прошепотів він. — Мама щаслива, а я покажу тобі сад. Ліннея, як завжди, була десь у своєму світі. Лінус простежив за її поглядом. Так він міг хоча б бачити те саме, що й вона. Її рука безвільно лежала на бильці спеціального автомобільного сидіння. Це було так несправедливо — що він народився здоровим, а вона — такою хворою! Про це важко було навіть думати. Часом він прокидався серед ночі з думкою, що це його вина. Що під час пологів щось сталося і врятувати вирішили його. Мама запевняла, що Ліннея захворіла ще у неї в животі, але це не допомагало. Анітрохи. Дорога через ліс, здавалося, ніколи не закінчиться. Надворі вже спадали сутінки. Золотаве світло літнього надвечір’я розсипалося у гілках дерев, нібито значно вищих, ніж Лінус звик. Через це він почувався дуже-дуже маленьким. «Навіщо будувати «унікальний дерев’яний будинок» у такій пущі?» — подумав Лінус. З приймача знову почувся тріск, потім він остаточно змовк. «Чудово, — зринула думка. — Телефонного зв’язку теж немає». — Глянь, Лінусе. Нарешті будинок. Зупинимося і спитаємося дороги. У садку біля невеличкої хатинки старий на колінах рвав бур’яни. Мама опустила віконне скло автомобіля. — Вибачте! — гукнула вона. — Ви часом не знаєте дороги на Тракеборг? Чоловік важко підвівся і підійшов до машини. Його зморшкувате обличчя здавалося привітним, хоч і досить здивованим. — Так, знаю, — старий глянув на вечірнє сонце. — Можу я запитати, яку ви справу там маєте? — Ми там житимемо влітку. Чоловік від здивування так підняв брови, що всі його зморшки ніби переповзли на лоба. — Житимете в Тракеборгу? Невже там досі можна жити? — Сподіваюся, що так, — усміхнулася мама. — Нам дозволили пожити там безплатно в обмін на невеликий ремонт. — То ви матимете роботи там… — задумливо кивнув старий. — Я працював у них садівником, поки Вільгельм… Він на якусь мить замовк. — Поки Вільгельм ще там жив, я мав на увазі. Чоловік кинув погляд у машину й побачив Лінуса та Ліннею. — Привіт! — махнув він своєю садовою рукавицею. Лінус помахав у відповідь. Старий вказав рукою вздовж дороги. — Їдьте далі цією дорогою, там за ліском звернете ліворуч. А якщо потім проїдете ще прямо, доїдете до озера з пляжем. Хай щастить! Як буде щось треба — не соромтеся, приїздіть.
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (27) »