журналом, під загрозою, на випадок відмови від переїзду, зліквідувати журнал. У Харкові «Нову Громаду» швидко скомунізували, і вже наприкінці 1927р. О. Кобець перейшов на працю до іншої галузі кооперації — «сільського господаря», де ще дихалось вільніше. Тут редагував кооперативний місячник «Сільський господар», а незабаром, поруч нього організував і редагував двотижневик «Кооперативна Громада» з невеличким літературним відділом.

Літературна творчість О. Кобця за час большевицької окупації — різноманітна. Бере живу, активну участь, як піонер, в українізації опери, перекладає, для всіх сімох українських театрів, понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались українськими оперовими співаками аж до еміграції О. Кобця, а, може й далі, тільки вже без згадування імени перекладача. Пише романи, поезії, казки для дітей, фейлетони, сценарії для кінокартин, статті на літературні й економічні теми, протягом багатьох років обслуговує перекладами музичних речей (понад тисячу романсів світових композиторів) харківський радіо-центр. Багато перекладає на українську мову творів красного письменства з інших мов; переклав, між іншим, «Анну Кареніну» та «Війну і мир» Толстого, багато творів Горького, тощо. Твори його розкидані по різних підсовєцьких виданнях, а дещо з тих часів взагалі ще не було друковане.

Серед такої кипучої праці застала О. Кобця друга світова війна. На питання, як йому пощастило врятуватися перед бистрим оком НКВД в умовах такого жахливого терору, який лютував на Україні, відповідає:

«І в найлютішій війні гинуть не всі. І коли серед бурхливих хвиль океану йде на дно корабель, — і там якомусь відсоткові пасажирів пощастить інколи врятуватися. Випадок, чи Боже провидіння? Сотні разів і надо мною висів „караючий меч пролетарського кривосуддя“, але щоразу „чаша сія“ минала мене, без ніяких заходів з мого боку, крім, хіба, мовчазної молитви…»

Згідно з наказом совєцьких властей, О. Кобець, як і всі інші українські письменники, повинен був евакуюватися перед німцями на схід. Він, однак, цього не зробив і лишився на Україні. За це був виданий на нього заочний присуд смерти, подібно, як на Аркадія Любченка. Це й було причиною, що О. Кобець подався в 1943 році на еміграцію.

Врата батькивщини… Чи можливо, щоб такий трагічний момент не знайшов свого вияву в емігранта-поета? Ні, врата батьківщини залишила в О. Кобця глибокий слід:

На деякий час О. Кобець задержався з своєю сім’єю (дружина й два сини) ще в Галичині: у Львові й Станіславові. У Львові зустрівся з професором В. Сімовичем — знайомим іще з Фрайштадтських часів. За спонукою проф. Сімовича написав збірку віршів для дітей «Сходить сонце», яка мала друкуватися «Українським Видавництвом». Через смерть проф. Сімовича видання не зреалізовано. Зрештою, до Галичини вже зближався фронт, і треба було емігрувати далі. Між матеріялами «Українського Видавництва» — вивезеними за кордон — збереглося дещо із згаданої збірки. Автор відтворив розгублене на еміграції і значно доповнив її, наслідуючи заповіти доброго наставника проф. Сімовича, і збірка знову чекає друкарських черенків. Деякі поезії цієї збірки були надруковані в «Веселці», «Свободі» і в дитячому відділі жіночого журналу «Наше Життя» та пішли в шкільні читанки. В рукописах лежать ще його прекрасні нариси й оповідання. О. Кобець — треба признати — це талановитий автор творів для дітей, яких (авторів) так мало маємо по цей бік залізної завіси. Велика шкода, що цілий ряд тих його творів не можуть діждатися свого призначення.

На закінчення наведемо ще один вірш із збірки «Сходить сонце», в якому в такий оригінальний передано чар і багатство нашої батьківщини:

В час коли пишуться ці рядки, О. Кобець проживає у США.

Д-р