Володимир Михановський Наслідки виховання Оповідання-жарт

Попервах Гед Борт викликав у наших вихователів захоплення.

– Він чутливий, наче струна скрипки! – вигукнула Ліна Хорда по тому, як вступні випробування скінчились і Гед Борт погордливо залишив сферозалу.

Мене оточили з усіх боків і один поперед одного поздоровляли з новим вихованцем, що мав такі чудові якості.

Дійсно, всі ми переконалися: швидкість і точність реакцій ставить Геда незрівнянно вище проти інших учробів. Досить було хруснути гілці де-небудь у лісі, що обіймав Базу, і Гед весь перетворювався на увагу. Зафіксувати у нас такий звук, окрім Борта, не міг ніхто. Слід сказати, що у зв’язку з цим траплялися різні непорозуміння. І співрозмовник Борта – чи то людина, чи робот – нерідко бував украй спантеличений, коли Гед без будь-якої видимої причини раптом обривав себе на півслові і ніби кам’янів, напружено вслухаючись у щось, почуте тільки ним самим.

Та з певного часу в характері Геда Борта стала проступати, либонь, надмірна подразливість і нервозність. Такі риси в роботах безжально викорінювались, – адже ми готували їх до штурму наддалеких зоряних систем, і найневинніший зрив під час польоту міг спричинити до катастрофи.

На кожного вихователя в нас припадало, як правило, по одному учробові.

Я і Гед жили в невеличкому двоповерховому котеджі, точнісінько такому, як і десятки інших, розкиданих по території Бази.

Якось шеф сказав мені:

– А ти знаєш, Ерго, твій Гед Борт робить успіхи. Він просто мистецьки виконав сьогодні тактичне завдання. Головне – спокійно й розважливо. І це маючи таку сигнальну систему!

– Дякую, професоре, – щасливий пробелькотів я.

– Якщо так піде далі, – казав шеф, – то хто знає, можливо, База рекомендуватиме Геда Борта Координаційній раді на роль капітана зоряної експедиції.

В першу мить мені забракло слів.

Виховати капітана міжзоряної експедиції роботів – це була заповітна мрія кожного з нас.

І справді, під час останніх випробувань Гед Борт зарекомендував себе просто блискуче. Він спокійнісінько крокував крізь шалений вогонь, розважливо виконував завдання, відкидаючи з дороги розжарені уламки марситу, що будь-якої миті могли вибухнути й перетворити його на попіл. Хтозна-куди зникла Гедова подразливість, оприскливість, котрою наділив його попередній вихователь!

«Ось що значить правильне виховання, – думав я, крокуючи по пругкій пластиковій стежці. – Воно може позбавити учроба будь-яких вад».

Я йшов, незважаючи на колючі віти розквітлої акації, що траплялася мені на путі. В голові бриніли слова, сказані шефом на прощання:

– За два тижні в Ріо-Прадо розпочнуться відбіркові випробування для учробів-капітанів. Ото ж бо… готуйте Геда. Ви полетите туди обоє… Заслужили.

Я тоді й у голову не покладав, що через день із Бортом станеться ганебна пригода, пригода, що розіб’є всі мої райдужні надії.

Та розповім усе по черзі.

Того вечора я, як ви розумієте, був у доброму настрої. Поринувши у свої думки, я брів однією з вуличок Бази й не зчувся, як дійшов до величезної білосніжної будівлі спортзалу, котру вінчала титанова скульптура лижниці.

«Розімнусь трохи», – вирішив я, заходячи до вестибюля.

Спочатку я поплавав навзаводи з Річі – дресированим дельфіном. Відтак зробив кілька вправ на вестибулярному колесі. А потім, поділившись з товаришами на дві команди, ми досхочу пограли у баскетбол.

Коли я вертався до себе, було вже пізно. Повний місяць зависав над самою банею спортивного блоку. База спала: завтра чекав на всіх нелегкий трудовий день.

Прийшовши додому, я зазирнув у кімнату нижнього поверху. Гед спав, розкидавши дужі руки. «Спав» – цей термін стосується, звісно, людей. Насправді, в робота під кінець напруженого дня автоматично вмикається іонний уповільнювач, і мозок дістає перепочинок. У такий спосіб учроби поновлювали рівновагу систем, надмірно перевантажених протягом дня. «Сон» був тимчасовим засобом – по тому, як навчання скінчиться, робот мав виконувати покладені на нього обов’язки без перепочинку.

Тихенько, намагаючись не зчиняти шуму, я дійшов до гвинтових сходів, що вели нагору. Взагалі-то вважалось, ніби робота, котрий спить, нічим не розбудиш. Принаймні так мало бути насправді. Але я не хотів ризикувати: якби Гед Борт прокинувся, це була б надзвичайна подія. В учроба, розбудженого передчасно, могли порушитися функції деяких важливих блоків. А Геда чекали випробування на капітана…

Я скинув із ніг черевики – спочатку один, потім другий, – з насолодою розлігся на приставній канапці і невдовзі заснув.

Уранці до мене підійшов Гед Борт. Щось на його обличчі не сподобалось мені. Коли робот заговорив, моє занепокоєння зросло: голос у нього був бляклий, невиразний. А це свідчило про те, що в Гедовім організмі сталися якісь непередбачені зміни.

– Ти порушив мій сон, Ерго, – сказав Борт, повільно кліпаючи.

– Я?

– Так. Десь опівночі з горішнього поверху долинуло два глухих удари. Вони вивели мене з забуття.

– Ніяких ударів не було. В тебе просто галюцинації.

– Ні, були, – заперечив Гед Борт. – Я їх навіть зафіксував.

– Де автозапис?

– Зараз принесу.

Гед Борт притьмом вийшов, а я лишився стояти на веранді.

«Ще цього бракувало! Порушення нервової діяльності. І якраз напередодні випробувань!…»

Невеселі думки перервав Гед.

– Ось! – простяг він мені маленьку капсулу, що заблищала проти сонця.

Із сусідніх котеджів виходили вихователі й учроби. Вони поспішали на стартовий майданчик: відтіля орнітоптер мав доставити їх у район акваторії – сьогодні за планом були заняття на воді й під водою.

Я нетерпляче натис на капсулі кнопку відтворення. До моїх вух долинув шерех, що його час од часу переривало ледве чутне потріскування. Це був фон – звичайнісінькі розряди.

– Але ж це…

– Зараз! – обірвав мене Гед.

З капсули почулось, як щось глухо ляпнуло, спочатку раз, потім другий.

Я, нічого не розуміючи, знизав плечима.

– А час?

– Двадцять три тридцять, – відповів Гед Борт.

І тут я ляснув себе по чолі й зареготав. Як же це я зразу не збагнув? Повернувши верньєр, я ще раз прослухав запис. Ну, звичайно! Це вчора, коли я роззувався… черевики…

Гед Борт вичікувально дививсь на мене.

Я перестав сміятися і підійшов до балюстради. Яка чутливість, дідько б тебе взяв!… А взагалі-то – діло кепське. Прокидатися через таку дрібницю – явна аномалія. Якщо це поодинокий випадок, усе, можливо, ще втрясеться. Піду до операторів, хай перемонтують схему. Та коли щось подібне повториться – тоді, ясна річ, прощавайте всі марнолюбні