мрії.

Вимкнувши капсулу, я кількома словами пояснив Гедові, в чому річ.

– Отже все в тому, що ти кинув на підлогу свою взуванку? – перепитав Гед Борт.

– Саме так! – невесело відповів я.

Пізно ввечері, повернувшись з акваторії, я знов надумав зайти до спортивного блоку.

Гед поводив себе під час навчання начебто непогано, і старший оператор втішив мене, сказавши, що нічна пригода з учробом могла бути цілковитою випадковістю.

О дванадцятій годині я вернувся додому.

Гед Борт спав, як і вчора.

Я піднявся нагору й, вивільнивши з ніші канапку, присів на неї. Перебираючи в думці перипетії сьогоднішнього дня, я машинально зняв один черевик і шпурнув його в куток. І тут же запізніла думка обпекла мене, мов блискавиця: Гед Борт! Я прислухався. Але все обіймала тиша. Знизу не долинало жодного звуку.

«Здається, минулося», – з полегкістю подумав я. Відтак скинув другого черевика і надзвичайно обережно опустив його на підлогу.

Минуло з півгодини. Я вже засинав, коли раптом унизу почувся дикий крик. Гед Борт, здавалось, був украй розлютований.

– Та кидай же кінець кінцем другого черевика! – долинув до мене густий, схожий на грім ієрихонської труби бас.