- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (6) »
Любовь Тильман
Эмигрантка
В этом сборнике стихи на русском и украинском языках вперемешку – так он был первоначально составлен и так я его и представляю Вашему вниманию.С уважением автор
Окно
Мне не жалко, бери, ничего не прошу, Все, что будет, тебе я прощаю. Я твой образ, в глазах, постоянно ношу И о прошлом касании вздыхаю.Голос чудится мне, в гаме дня и в тиши, И улыбки сияние родное… Но касания тела не насытят Души, А два рядом не то же, что двое.
Мы расстанемся вскоре, уже решено. Но я знаю, средь чувств непогоды, Ты придешь посмотреть на чужое окно, Что моим было долгие годы.
Ты захочешь хоть тень увидать на стекле, Ощутить хоть бы отклик огня … И Душа встрепенется о прошлом тепле, И, быть может, поймешь ты меня.
Сжигаю
Сжигаю память всех прошедших дней: И взлеты прошлые, и прошлые падения, Любви (отбывшей) прошлый юбилей, Прошедшего все времяпровождения. Все позади! Пусть все горит огнем! Домой! Домой! Я покидаю дом.Песня
Я люблю тебя телом, но больше Душой. В эти странные дни, когда все решено, Я, как прежде, готова проститься с тобой И, по-прежнему, жду все равно. Мне в глаза бы твои все глядеть и глядеть. Еще пара шагов и не встретимся впредь. Что тянуть с этой парой шагов? Нашу долгую песню пора бы допеть, Но в Хаосе еще столько слов.Не верь
Не верь, если скажут тебе, аhуви[1], Что я заблудилась в несчастной любви. Любви несчастливой, конечно же, нет. Любовь – сказка жизни, раскрывшийся Свет, Луч солнца в росинке, в сосновом лесу… Улыбка, которую в сердце несу.Вот и все
Да, вот и все. Прости. Я уезжаю. Ты пожелай, чтоб легким был мой путь. Мы больше не увидимся, я знаю, Вот разве что во сне когда-нибудь. Молчи. Я все сама себе сказала. Ни слов, ни чувств напрасно не тревожь. Я еду навсегда. Ну, так и что ж? Я двадцать лет жила как у вокзала, Все ожидая, что вот-вот придешь.Не обертайся
Не обертайся. Мушу пережити. Хоч серця метроном ще б’ється в резонанс l ще «рiзбить печаль свої дереворити» Та вибрані шляхи вже роз’єднали нас.Я так тебе ще прагну цілувати, Прижатись до нестями в відчуттях. l ти ще поруч (можна все сказати), Та кожен з нас на свій ступив вже шлях.
l за фіранки слів не варто вже ховатись… Роки й роки, все сказано в свій час… Ось-ось i вже нам більше не стрічатись. Можливо, лиш зоря на мить з’єднає нас.
l стане млосно, очі, губи друга… l, крізь фізичні відстані Землі, Підхопить раптом нас тугої хвилі туга l закачає в зоряній iмлi.
Колись
Ти глянь-но у вікно: Там дощиків засів. То все було давно, Ще за старих часів То все було колись, Комусь, когось назад… Ти в серце подивись, Там також дощепад… Не треба, помовчи, Минулися слова. Як сонцю уночі Їм вже/ще не пора.Зі спадщиною
Зі спадщиною пережитих літ Ми кожен день народжуємось в світ. Про кількість літ питатися дарма, Ми вже не ті, вчорашніх нас нема. Не паросток, насіння, не бутон, Що було – ніби є i ніби сон. Лишились шрами, зморшки на чолі l тихі очі, в сумі і теплі.Нічого випадкового
Нічого випадкового немає – Повторюєш мені ти знову й знову. Ти правий, всіх нас Бог Веде і Направляє, l нам Дає думки і Відкриває мову.Вже розколовся час. Та крізь круті пороги, На перехресті вчора й майбуття, Лише на мить схрестилися дороги: Ні там, ні тут, свій світ і каяття.
Ніхто чуже життя не може перебути. l, хоч рука в руці, та жити мусиш сам, Звільнися від лузги, дурману та отрути… Ти в себе подивись і все прозрієш там.
А побут нас усіх у вирі буднів крутить, У кожного проблем, повір, чималий міх, Та більшість, через це, своє життя не губить. Чого ж ти падаєш, адже ти краще них.
За домами
За домами зелени разливы. Замерла, почти что не дыша. Вот места, где были мы счастливы – Обмануться тянется Душа. Но смеется разум: наважденье, Фикусы – красивые деревья. А наш лес за морем, за границами, За до слез сомкнутыми ресницами.Антисемітці
Так я єврейка, родом з України. Жидівка – кажеш ти, То що ж, нехай і так. Я, гордо, на чолі несла єврейства знак l не ховалася, як дехто, у шпарини. Я прізвище єврейське зберегла. Я все життя «жидівкою» була. Тут праотці мої, в забутих вже віках, Роботу віднайшли собі i дах. Я народилась тут, батьків тут поховала… А звідки ти взялась? -ото мені цікаво. Чи не від тих навал монгольсько доби, Що щирий люд землі підняли на диби? Чиж пращурку твою не зґвалтували були? Бо звідки ж в тебе ці монгольські скули, Мигдалини очей, той неповторний ніс? До справжніх українок придивись, Що не сичать, не бризкають слиною, Не марять світ затьмарити пітьмою, Не б’ють себе у груди щохвилини, Доказуючи: я – для України! l не шукають потім в прадідах „жидів”, Щоб назавжди покинути «свій Львів», «Свою Галичину, свою Вкраїну l неповторну мову солов’їну». Ти ж не бажаєш в Україні працювати, Багатше жити у Австралії, Канаді Та знов „жиди”, у котре, на заваді Де ж, в дідька, ту жидівську маму взяти? l ти сичиш i бризкаєш слиною… Всі вині, всі гнобили, обкрадали, Привчили бути нишпоркою, рабою А під кінець ще й мову відібрали… А я – „жидівка”, народилася у Львові, Мені всі люди – люди однакові. Мене дістали вже твої промови, Бо все моє життя у Львові є дві мови. l вчилася я тут і працювала, l на обох писала й розмовляла, Не нишпорила, і не плазувала, Не крала і рабинею не стала.Рождаемся мы
Рождаемся мы там, где нас родили: В Америке… Израиле… России… И, согласитесь недруги и други, Нет в этом ни вины и ни заслугиСпаси
Владыка Мира, Бог моих отцов, Спаси меня от недопонимания, И Защити мое существование, И Дай прийти к Тебе в Конце Концов. Ты Всемогущ! Что я перед Тобой? Что пред Тобою все изыски мира? Я не орган, я даже и не лира… Не деревом, травинкою простой Тобою взращена я в поднебесье. Но и во мне ведь чье-то- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (6) »