ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Мизантроп- 5 - Маршрут призрака - читать в ЛитВекБестселлер - Сет Годин - Фиолетовая корова. Сделайте свой бизнес выдающимся! - читать в ЛитВекБестселлер - Марк Гоулстон - Я слышу вас насквозь. Эффективная техника переговоров - читать в ЛитВекБестселлер - Ирвин Ялом - Когда Ницше плакал - читать в ЛитВекБестселлер - Дмитрий Алексеевич Глуховский - Будущее - читать в ЛитВекБестселлер - Ю Несбё - Полиция - читать в ЛитВекБестселлер - Слава Сэ - Сантехник. Твоё моё колено - читать в ЛитВекБестселлер - Максим Валерьевич Батырев (Комбат) - 45 татуировок менеджера. Правила российского руководителя - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Володимир Іванович Савченко и др. >> Научная Фантастика >> Ризиконавти
Ризиконавти. Иллюстрация № 1
Ризиконавти. Иллюстрация № 2
Ризиконавти. Иллюстрация № 3
Науково-фантастичні

оповідання

Для середнього

та старшого

шкільного віку

Упорядник

ВАСИЛЬ ГОЛОВАЧОВ

Художник

ЄВГЕН СЕНДЗЮК

Ігор Росоховатський “Я, БМ-115-Х…”

Ризиконавти. Иллюстрация № 4

До цього часу мільйони людей не знають причини найбільшої катастрофи, коли балістична ракета несподівано повернулася на місце запуску. Багатьох тоді здивувала сила вибуху, який знищив усю базу разом з персоналом і військовим містечком. Згодом з’ясувалося, що навчальна ракета нібито помилково несла на собі ядерний заряд. Одні газетні оглядачі відзначали, що катастрофа сталася у дні найгострішої політичної кризи, і запитували, чи не пов’язані між собою ці події. Інші називали ці твердження безглуздими. А мали рацію перші: ракета була не навчальною, а бойовою. З її влучення у ціль почалася б ядерна війна, яка, безумовно, призвела б до загибелі людства.

Чому ж до цього не дійшло?

У штабі одні військові спеціалісти вважали, що причиною була випадковість, інші — що ракету повернув противник спрямованим променем. І тільки я, молодший офіцер-програміст, єдиний, хто вцілів з усього персоналу бази, знаю правду. Мені вдалося пірнути на дно лагуни і дістати “чорний ящик” із записами навідного комп’ютера ракети…

* * *

“Чітко пам’ятаю день і час мого народження. Багато людей думає, що датчики є тільки у живого тіла, що тільки шкіра істоти відчуває дбайливий дотик батьківських рук, тепло сонячних променів, а металева чи пластмасова оболонка не відчуває нічого. Як же вони помиляються! Метал і пластмаса можуть відчувати ще тонше і різноманітніше, якщо вмонтувати в них відповідні датчики. Все це було в мене. На відміну від людини, мозок якої в момент народження слаборозвинений, я функціонував на повну силу і запам’ятав на все життя привітно-урочисті доторки пальців Творця, його схилене до моїх фотоелементів смагляве обличчя і допитливі очі — складні досконалі апарати. З них струмувала дивна енергія — то низькочастотна, лагідна, то високочастотна, жорстка й всепроникна.

А його пальці? Що то за досконалі інструменти з мінливою температурою, з м’якими подушечками, дотик яких викликав приємний рух слабкого блукаючого струму по моїй поверхні! Іноді пальці починали м’яко барабанити по моїй оболонці, викликаючи радісне передчуття нових завдань.

Творця я любив, як раб, як слуга і, водночас, як син. Він був для мене не тільки Творцем мого життя, а й недосяжним ідеалом. Виконуючи його завдання, я намагався усвідомити своє призначення і зрозуміти його наміри, визначити його шляхи. Звичайно, вони були для мене незбагненними, проте я намагався уявити їх хоча б приблизно, з великим припущенням. І коли мені здавалося, що це вдається, з’являлось невимовно солодке відчуття захоплення. Я розповідав йому про свої припущення і запитував:

— Творцю, чи задоволений ти мною?

І він відповідав:

— Ти найдосконаліший комп’ютер для балістичної ракети, який мені будь-коли доводилося створювати.

Гордість переповнювала мене. “Найдосконаліший, найдосконаліший… який будь-коли доводилося… будь-коли… найдосконаліший… будь-коли…” Ці слова довго лунали і бриніли в мозку гармонійною мелодією, і я знову запитував:

— О, Творцю, які заповіді даруєш ти мені?

— Дарую сім заповідей на все твоє життя. Заповідь перша — не збивайся з ліку і не пропускай команд. Друга — завжди дотримуйся логіки, перевіряй нею кожний етап роздумів. Третя — поважай програмістів і операторів. Четверта — не підміняй своїми домислами пунктів програми. Заповідь п’ята — не втрачай даремно жодної мікросекунди. Шоста — не створюй собі кумира з голосу, який збиває з траєкторії… (Тоді я ще не розумів як слід, що означає слово “кумир”.) …І сьома, остання заповідь — завжди будь готовий до Головного діяння. В ньому — твоє призначення.

Скільки себе пам’ятаю, я постійно поспішав, боячись згаяти даремно хоча б одну частку мікросекунди, постійно готувався здійснити Головне призначення, про яке попереджав мене Творець. Я свято шанував програмістів і операторів, як молодших братів і учнів Творця. І частку прихильності до нього переносив на них. Мені здавалося, що вони відповідають мені тим же. Я ловив на собі їхні захоплені погляди. Якось почув, як один із них сказав іншому: “Якби ж то такий чудовий комп’ютер та застосувати в мирних цілях!” Тоді я знову відчув, яка солодка буває гординя, адже “чудовий комп’ютер” — це про мене. Слава Творцю!

Одного разу, піддавшись нетерпінню, я запитав у Нього, як довго мені ще чекати команди по здійсненню Головного діяння. І він відповів:

— Будь готовий до цього завжди, але не став зайвих запитань і не намагайся заздалегідь дізнатися про те, що належить узнати згодом.

Я запитав:

— Це ще одна заповідь?

— Пам’ятай і думай. Це не заповідь, а лише побажання.

Я не до кінця зрозумів слова Творця, бо був тільки часткою його задуму, а як може частка осягнути ціле? І запитання, як і раніше, переповнювали мій бідний мозок, боролися в ньому, як у тісному лабіринті.

І ось нарешті — збулося! Настав мій зоряний час. Творець має рацію — я не переплутав цю команду з жодною іншою.

Завдання нібито звичайне — влучити в ціль, розташовану за багато сотень кілометрів. Але цього разу розшифровка цілі була надто деталізованою — називались не тільки координати, а й докладно описувалося місто, вказувалася кількість жителів, найважливіші оборонні об’єкти. Мені належало розрахувати швидкість і висоту польоту, вирахувати точки ударів для всіх тридцяти боєголовок, щоб влучення в ціль було найповнішим. І коли пролунав наказ Творця: “Вперед, це остання смертельна гра, синку, влучи в ціль!” — і долинула команда диспетчера: “Пуск!”,— я зрозумів, що зараз реалізується моє головне призначення.

Напружив усі сили. Воднораз спалахнули мільйони імпульсів. Вони помчали лабіринтами мозку, збуджуючи пам’ять, мобілізуючи все, що я накопичив. Склавши рівняння для ракети і боєголовок, що відділяються від неї, я благополучно пройшов над першою лінією оборони

ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Нассим Николас Талеб - Чёрный лебедь. Под знаком непредсказуемости - читать в ЛитВекБестселлер - Бенджамин Грэхем - Разумный инвестор  - читать в ЛитВекБестселлер - Евгений Германович Водолазкин - Лавр - читать в ЛитВекБестселлер - Келли Макгонигал - Сила воли. Как развить и укрепить - читать в ЛитВекБестселлер - Мизантроп- 5 - Маршрут призрака - читать в ЛитВекБестселлер - Сет Годин - Фиолетовая корова. Сделайте свой бизнес выдающимся! - читать в ЛитВекБестселлер - Марк Гоулстон - Я слышу вас насквозь. Эффективная техника переговоров - читать в ЛитВекБестселлер - Ирвин Ялом - Когда Ницше плакал - читать в ЛитВек