планети!
— Довго ж ви не прибували до нас, — привітно відказав Вася. — Вже й п’єси про вас
показували, і фантастичні фільми. Там і такі ж, як ви, були, і ще дивовижніші.
“Значить, вони підготовлені до нашого прибуття, — з полегшенням і в той же час трохи
розчаровано подумав Пригорілий. — Нічого, зараз я їх здивую”.
Він включив двигуни й прожектори, злетів у повітря, зробив кілька карколомних піруетів,
заграв усіма барвами веселки.
— Красиво, — сказав один із землян.
— Красивіше, ніж у театрі, — додав другий.
Образа заворушилась у грудях Пригорілого. “Може, вони не усвідомили по-справжньому, хто я
такий?” — подумав він і враз зробився невидимий.
Почулися вигуки:
— Як штукар у цирку!
— Порівняв. Той ще й не таке витворяє!
За одну мить Пригорілий, ображено бурмочучи, промчав кілька кварталів, влетів у відчинене
вікно третього поверху і тут спинився, відсапуючись. До нього долинули голоси. Пригорілий
прислухався. За стінкою, очевидно на кухні, розмовляли дві жінки.
— Без плити-автомата про гарячу страву хай і не думає. Поки обід приготуєш — півгодини, не
менше. А сніданок, а вечеря? Коли ж на тренування ходити? Мені от ще й сімдесят не стукнуло, а
він мене в бабусі записує.
У Пригорілого виник цікавий задум, і він усміхнувся сам до себе. Зусиллям волі створив він
із сумїшів атомів новісіньку плиту-автомат. Підштовхнув її, і вона, тихенько гуркочучи
коліщатками, вкотилася до кухні.
— Оце так сюрприз! — зраділо загули голоси.
Потім почулося нетерпляче:
— Досить ховатися, Вадиме. Виходь? Дай-но я тебе розцілую.
Роздувши ніздрі величезного носа, що заміняло йому усмішку, Пригорілий повернув ручку
апарата видимості. Тієї ж миті у дверях з’явилась моложава літня жінка. Побачивши дивовижну
постать у скафандрі, вона майже не здивувалась, скоріше засмутилась і запитала:
— Ви штукар-професіонал? З будинкоуправління?
— Ні, я звідти, — не приховуючи досади, сказав Пригорілий, вказуючи на стелю. І уточнив: —
3 космосу.
— Тетяно, йди-но сюди! — загукала жінка. — Подивись, який гість до нас прибув!
І, звертаючись до Пригорілого, додала:
— її чоловік теж космонавт. Вантажні на Місяць водить.
— Але ж я із сузір’я Лебедя! — роздратовано вигукнув Пригорілий. — Я летів сюди десятки
літ!
— Навіщо так хвилюватись, — заспокійливо мовила жінка. — А як вас звати?
“Ну, стривай! — у думці погрозив Пригорілий. Що б там не було, він вирішив здивувати їх. —
Зараз я тобі відповім без перекладача своєю мовою”.
І він назвав своє ім’я неповторною, властивою тільки йому в усьому Всесвіті гамою
запахів.
— Ох, забалакалась я з вами, а там молоко пригоріло! — відчувши запах, вигукнула жінка й
кинулась на кухню.
Мало не плачучи з досади, Пригорілий зашкутильгав на своїх трьох ногах до виходу, скотився
по сходах. Він завернув за ріг будинку і вийшов на гомінку багатолюдну вулицю. До нього підбігли
хлопчик і дівчинка у червоних галстуках.
— Дідусю, вас перевести? — співчутливо запитала дівчинка.
— Та це ж з іншої планети! От здорово! — вигукнув хлопчик, дивлячись на довгий, з шипами,
хвіст Пригорілого.
“Ось хто не втратив здатності дивуватись на цій планеті. Діти — скрізь діти”, — зворушливо
подумав Пригорілий.
— Дядечку, у нас завтра збір загону допитливих. Прийдете? — запитав хлопчик. — Спочатку
виступить садовод-полярник, потім — учасник експедиції до земного ядра, потім — народний артист,
а потім — ви. Гаразд?
Пригорілий тихо попросив;
— Проведіть мене…
— До Академії наук, — догадався хлопчик. — Ну, звичайно, туди вам і треба.
Він, очевидно, зрозумів стан Пригорілого і підбадьорив його:
— Там-то вже вами зацікавляться. Вони втрьох стали на рухому доріжку й за кілька хвилин
опинились на майдані перед висотним будинком. Пригорілий попрощався. Швейцар-автомат вказав йому
напрям. Пригорілий помітив цікаві погляди кількох зустрічних, і надія знову спалахнула.
Швидкісний ліфт приставив його на 191-й поверх. На одній із табличок Пригорілий прочитав:
“Відмітка відряджень космольотчикам у кімнаті 48, там же прийом іншопланетників, якщо такі
з’являться”.
Цю кімнату не довелось довго розшукувати. Хвіст черги тягнувся в коридор. Пригорілий скинув
жорсткий скафандр “Для зустрічі тубільців”, приречено зітхнув і запитав:
— Хто останній?
