Художник ГЕННАДІЙ ГРЕЧУХІН

В этот сборник вошли рассказы и повести о земных и космических проблемах человечества, о сложных взаимоотношениях людей с биокиберами, о путях физического и духовного совершенства наших потомков. Читатели встретятся с любимым героем писателя — биокибером Дьондюрангом, станут участниками событий на искусственной планете Инкане в астероидном поясе Солнечной системы.

Рецензенти В. І. ПОЛОЖІЙ, М. Б. СЛАВИНСЬКИЙ

Оповідання

СЛОВО СТАРОГО ДЖИНА

Астрагал з Остудою сиділи біля пульта, приймаючи ультрафіолетові ванни і водночас стежачи за блакитною цяткою планети, котра через сім годин мала заповнити собою весь екран. Старий Джин спостерігав за планетою і енергетикою корабля, за часом і за Астрагалом з Остудою. Старим Джином його прозвали зовсім недавно, перед польотом, коли комісія зробила висновок, що він уже не цілком відповідає сучасним вимогам пілотажу. Його збиралися демонтувати, та Астрагал переконав комісію в надійності старого кібера, з котрим вони разом здійснили вже двадцять сім польотів.

— Двадцять один… Сорок два… Восьма по курсу дев’ять… Приземлення на тридцять сім хвилин раніше розрахункового. Сорок сьомий — норма, — промовив Джин одразу з чотирьох динаміків.

Астрагал зняв захисні окуляри й примружився:

— Ти вже натішився цим сурогатом світила? Може, час вимикати? Скоро приземлення.

— Джине, дай нормальний спектр, — сказав Остуда, накидаючи на плечі синій комбінезон. — А морського узбережжя я не бачив. Хіба що на екрані.

Остуда був професійним космодослідником, як і його батьки. Він народився на орбітоні “Земля-28”. То був великий корабель-база на транскаскадній орбіті. Про Землю йому розповідали батьки та голубі екрани телеінформаторів. Сімнадцяти років Остуда здобув право брати участь у дослідних експедиціях, що стартували із “Землі-28”. Політ до планети Центурія був для молодого фізика тридцятим.

— Ти справді ніколи не бачив моря? — спитав Астрагал.

— Лише з висоти. І взагалі мені не щастило на красиві планети. Здебільшого траплялися мертві, а там — скелі, скелі…

Астрагал народився на Землі. Закінчив біологічний факультет, і його послали на орбітальну станцію у розпорядження Центру космічних досліджень.

— Цього разу, схоже, пощастить, — сказав Астрагал. — Центурія схожа на заселену планету, принаймні на знімках, зроблених з попередньої автоматичної станції. На ній є море.

— Я не дуже сумую, — всміхнувся Остуда. — Окрім моря, є ще щось варте уваги. Якщо політ буде вдалим, зможу закінчити роботу над докторською.

— Двадцять два… Сорок два… Восьма по курсу дев’ять… Приготуватися до режиму посадки, — пролунав голос Джина.

— Міг би дозволити нам ще з півгодини спокійного польоту. Ще ж рано.

— Щоб не було пізно, — відповів Джин. — А взагалі ви мені сьогодні не подобаєтесь. Вже так до всього звикли, що перед посадкою навіть пульс не прискорюється. І що далі, то ви байдужішими стаєте. Ви мені набридли. Повернемось — я справді демонтуюся.

— Молодець, Джине! — зареготав Астрагал. — Що б ми робили без тебе?

— Приготуйтесь до посадки. Двадцять вісім одна сім по курсу дев’ять. Сорок другий в нормі.

— Кам’янію від такого життя, — мовив Астрагал, фіксуючи на голові шолом. — Хочу сімейного затишку, хочу чути дитячі голоси… Десь на орбітоні про мене згадує Сана… Так рідко приходять звістки від неї, і такі короткі… Я, мабуть, теж покину польоти.

— Ти сам знаєш, що не зможеш…

— Але я люблю Сану, а їй заборонили літати. В неї гравітаціоз.

— Завжди треба чимось поступатися. Завжди існує якась недовершеність людського щастя.

— Двадцять сім нуль сім. Сімнадцятий на режимі п’ять. Третій норма. Ви знову мені не подобаєтесь. Що то за теревені перед посадкою? Чи немає іншого часу згадати про жінок?

— Джине, ти старий буркун.

— Переводжу на режим гальмування.

— Перевір дублера двадцять сьомого блока, Джине.

— Все вже зроблено.

Години посадки минули в Астрагала з Остудою, як і завжди, спокійно і легко. До останніх хвилин вони балакали про всяку всячину, ніби й не стежили за показниками інформаторів. Згадували життя на далекій Землі. І лише коли пройшли щільні шари атмосфери, Остуда, швидко оглянувши місцевість, побачив море і якісь геометрично стрункі утворення на узбережжі. Він обрав невеликий майданчик між двома пагорбами і посадив машину.

— Ти помітив? — спитав Астрагал. — Там було щось дуже схоже на будівлі. Здається, скоро прийматимемо вітання від жителів чужої цивілізації.

— А поки що прийміть моє вітання, — голосно мовив Джин. — Але наступного разу, коли будете самостійно приземлюватися…

Слова Джина несподівано урвав різкий звук. Ніби горохом хтось сипонув. Астрагал квапливо увімкнув екрани зовнішньої панорами і аж присвиснув: корабель швидко оточували кумедної форми пристрої, з деяких машин виходили живі істоти. Вони трималися оддалік “Центурії-7” і не відходили від своїх машин. Було чути їхні голоси, вигуки. Через потужні підсилювачі звукові сигнали надходили до Джина, і той мусив терміново вивчати мову.

Живі істоти скидались чимось на землян, але мали дещо інші пропорції тіла — велику голову та короткі кінцівки. З машин кидали пакунки, котрі розсипалися над кораблем тонкою сіттю. Кінці сіті головаті істоти фіксували на грунті. За лічені хвилини корабель вкрився кількома шарами тенет.

— Оперативні хлопці. Не встигли ми приземлитися, а вони вже тут і при повному озброєнні. — В голосі Астрагала не було нічого, окрім цікавості, за своє життя він потрапляв і не в такі халепи.

— Вони могли запеленгувати нас кілька годин тому.

— Джине, ти ще не можеш зрозуміти, що вони кажуть?

— Сподіваюсь, що скоро зможете з ними привітатися.

Якусь хвилину сиділи мовчки і дивилися, як на яскравому екрані метушаться химерні фігурки і машини. Вдалині вигравало хвилями море.

— Зараз я вийду до них, — сказав Астрагал. — Джине, що там за бортом?

— Кисню дев’ять, азоту вісімдесят сім, але тиск за Гребом сімнадцять. Повний аналіз складових матимете за півгодини.

Астрагал закріпив шолом і пішов до шлюзової камери. Хода була важка: за час польоту відвик від костюма. Остуда