- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (50) »
напружено вдивлявся в екран, доки нарешті побачив, як відкрився зовнішній люк і звідти показалася прозора куля Астрагалового шолома. Але нараз ніби автоматна черга пролунала, по обшивці корабля гучно вдарило металом. Люк зачинився, і незабаром Астрагал повернувся до кабіни.
— Чортівня якась! — люто вигукнув він, знявши шолом. — Мало не понівечили селектор, — показав рукою на груди. — Кулі влучили трохи вище. Вони або божевільні, або дуже налякані.
— Що думаєш робити?
— Не знаю. Треба зачекати, доки зможемо розібратися в їхній мові. Як справи, Джине?
— Працюю в режимі найбільшого напруження. Доповім сам.
Минав час. Джин мовчав. Головаті істоти, як і раніше, сновигали навколо корабля.
— Мене це дратує, — вихопилось в Остуди. — Невже не видно, що ми… що ми не агресивні?
На планету спадали сутінки. Море зникало у присмерку.
— Поглянь! — вигукнув Астрагал. — У них очі світяться.
В міру того як темнішало, оранжеві цятки очей палали дедалі яскравіше. Здавалося, ніби корабель оточила зграя світляків.
— Блимають очима… Але нам, певно, не завадить трохи поспати. Чи не так?
— Хіба ж заснемо?
Лише через п’ять годин над космонавтами, що сиділи, втупившись в екран, несподівано пролунав голос Джина:
— Що бажаєте сказати жителям Центурії?
— Збагнув їхню мову? — зрадів Остуда.
— Сподіваюся, ви не шкодуєте, що взяли з собою Старого Джина. Я працюю дещо повільно, зате маю досвід. То що їм переказати?
— Привітайся, скажи, звідки ми прилетіли, скажи, що не хочемо учиняти їм зло…
Космонавти побачили, як застигли оранжеві цятки очей, коли Джин почав говорити.
— Що вони відповіли?
— Вони також вітають нас.
— Скажи, що я зараз вийду. Джин по паузі мовив:
— Кажуть, що будуть стріляти.
— Стріляти? Ти не помилився?
Кібер знову переключився на контакт з центуріанами і розмовляв досить довго.
— Вранці вони влаштують переговори і перевірку. А зараз і чути не хочуть про конкретні
справи.
— Запитай, чи часто до них прилітають подібні кораблі?
— Вони кажуть, що це нас не обходить…
— То що нам робити, Джине?
— Чекати ранку. Через сімдесят три години за нашим часом буде ранок. Доба в них — сто п’ятдесят вісім наших годин.
— Що? Три доби чекати, доки вони розпочнуть переговори?
— Але ж потім буде три доби суцільного дня, — сумно сказав Астрагал. — Ми планували, що місяць перебуватимемо на Центурії… …Вони спали якомога довше. А потім знову сіли біля екрана. Намагалися читати, працювати над зібраними матеріалами, та марно. Так минуло шістдесят годин. Над ранок пролунав голос Джина — чужою, незрозумілою мовою. Відповіді чекали довго. — Вони готують комісію для переговорів, — врешті сказав Джин. — І вимагають відкрити корабель для перевірки. Запанувала тиша. — Вони хочуть, щоб ми впустили комісію на борт корабля, — повторив Джин. — Гаразд… Але повідом їх про параметри нашого мікроклімату, щоб витримали шлюзування. Жителі Центурії не дуже квапились. Минуло кілька годин, поки з натовпу вийшло троє. На центуріанах були тільки благенькі сині комбіне-зончики. Остуда з Астрагалом вийшли в шлюзову камеру, опустили трап. Троє центуріан почали підніматися. Маючи Джина за перекладача, Остуда почав розмову. — Вас попередили про низький тиск на борту корабля? — Так. У них були запалі очі, а шкіра сірого кольору. — Ви добре переносите падіння тиску? — У нас немає захисних костюмів. База досліджень у Керлі… То далеко звідси… У цей час пролунав постріл, і центуріанин, котрий щойно говорив, упав з високого трапа. — Джине! Що це значить? — крикнув Астрагал. — Його вбили, бо він вибовкнув, де знаходиться база космічних досліджень. — Безумство, — процідив крізь зуби Остуда. Двоє центуріан, що лишилися на трапі, піднялись до шлюзової камери. — Ви певні, що витримаєте? — Нам наказано витримати. Знизавши плечима, Остуда зачинив зовнішній люк і ввімкнув мотор декліматора. Дивився, як центуріани злякано туляться один до одного. Вони зробилися жовтими, потім зеленими, у них почали підгинатися ноги. Астрагал квапливо натиснув на клавішу зворотного шлюзування. Центуріани впали на блискуче дно кабіни. — Вони вже мертві, — холодно мовив Джин. Космонавти розпачливо дивилися один на одного. Та за кілька хвилин прийшли ще четверо головатих жителів і спокійно витягли мертві тіла з камери. — Вони повідомили, що переговори відкладаються до завтра. Вони поїдуть по захисні костюми. — Отож треба чекати ще одну їхню ніч? — Так, і решту сьогоднішнього дня. Задраїли люк, зайшли до кабіни, переодягнулися, посідали в м’які крісла. Почували себе моторошно. На “Землю-28” повідомили коротко: налагоджуємо контакти з жителями Центурії. Потім прийняли великі дози транквілізаторів і проспали всі двісті вісім годин. — Ще ніколи не був у такому дурному становищі, — пробурмотів Астрагал, вмиваючись після сну. — Зовсім не уявляю, що робити. Істоти вони розумні, і треба поважати тутешні порядки, але ж дії їхні не дуже логічні, а вони самі, по щирості, не викликають симпатії. — Але ж треба якось знайти спільну мову. — Поглянь, — вигукнув Астрагал. Біля корабля стояли дві постаті в незграбних чорних костюмах. — Вони просять їх впустити, — повідомив Джин. Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури. — Де ваша зброя? — запитав раптом один із них. — На борту корабля немає зброї. — На чий же захист ви розраховуєте? — Наш захист — корабель. — Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу. — Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою? — Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра. — Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося… Центуріани мовчки прямували до виходу. — Я збожеволію, — прошепотів Астрагал. — Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.
— Але ж потім буде три доби суцільного дня, — сумно сказав Астрагал. — Ми планували, що місяць перебуватимемо на Центурії… …Вони спали якомога довше. А потім знову сіли біля екрана. Намагалися читати, працювати над зібраними матеріалами, та марно. Так минуло шістдесят годин. Над ранок пролунав голос Джина — чужою, незрозумілою мовою. Відповіді чекали довго. — Вони готують комісію для переговорів, — врешті сказав Джин. — І вимагають відкрити корабель для перевірки. Запанувала тиша. — Вони хочуть, щоб ми впустили комісію на борт корабля, — повторив Джин. — Гаразд… Але повідом їх про параметри нашого мікроклімату, щоб витримали шлюзування. Жителі Центурії не дуже квапились. Минуло кілька годин, поки з натовпу вийшло троє. На центуріанах були тільки благенькі сині комбіне-зончики. Остуда з Астрагалом вийшли в шлюзову камеру, опустили трап. Троє центуріан почали підніматися. Маючи Джина за перекладача, Остуда почав розмову. — Вас попередили про низький тиск на борту корабля? — Так. У них були запалі очі, а шкіра сірого кольору. — Ви добре переносите падіння тиску? — У нас немає захисних костюмів. База досліджень у Керлі… То далеко звідси… У цей час пролунав постріл, і центуріанин, котрий щойно говорив, упав з високого трапа. — Джине! Що це значить? — крикнув Астрагал. — Його вбили, бо він вибовкнув, де знаходиться база космічних досліджень. — Безумство, — процідив крізь зуби Остуда. Двоє центуріан, що лишилися на трапі, піднялись до шлюзової камери. — Ви певні, що витримаєте? — Нам наказано витримати. Знизавши плечима, Остуда зачинив зовнішній люк і ввімкнув мотор декліматора. Дивився, як центуріани злякано туляться один до одного. Вони зробилися жовтими, потім зеленими, у них почали підгинатися ноги. Астрагал квапливо натиснув на клавішу зворотного шлюзування. Центуріани впали на блискуче дно кабіни. — Вони вже мертві, — холодно мовив Джин. Космонавти розпачливо дивилися один на одного. Та за кілька хвилин прийшли ще четверо головатих жителів і спокійно витягли мертві тіла з камери. — Вони повідомили, що переговори відкладаються до завтра. Вони поїдуть по захисні костюми. — Отож треба чекати ще одну їхню ніч? — Так, і решту сьогоднішнього дня. Задраїли люк, зайшли до кабіни, переодягнулися, посідали в м’які крісла. Почували себе моторошно. На “Землю-28” повідомили коротко: налагоджуємо контакти з жителями Центурії. Потім прийняли великі дози транквілізаторів і проспали всі двісті вісім годин. — Ще ніколи не був у такому дурному становищі, — пробурмотів Астрагал, вмиваючись після сну. — Зовсім не уявляю, що робити. Істоти вони розумні, і треба поважати тутешні порядки, але ж дії їхні не дуже логічні, а вони самі, по щирості, не викликають симпатії. — Але ж треба якось знайти спільну мову. — Поглянь, — вигукнув Астрагал. Біля корабля стояли дві постаті в незграбних чорних костюмах. — Вони просять їх впустити, — повідомив Джин. Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури. — Де ваша зброя? — запитав раптом один із них. — На борту корабля немає зброї. — На чий же захист ви розраховуєте? — Наш захист — корабель. — Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу. — Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою? — Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра. — Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося… Центуріани мовчки прямували до виходу. — Я збожеволію, — прошепотів Астрагал. — Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.
- 1
- 2
- 3
- 4
- . . .
- последняя (50) »