ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер -  Семира - Астрология каббалы и таро - читать в ЛитВекБестселлер - Виктор Франкл - Сказать жизни - "Да". Упрямство духа - читать в ЛитВекБестселлер - Валерий Владимирович Синельников - Возлюби болезнь свою. Как стать здоровым, познав радость жизни - читать в ЛитВекБестселлер - Эрик Берн - Введение в психиатрию и психоанализ для непосвященных - читать в ЛитВекБестселлер - Гэри Чепмен - Пять языков любви. Как выразить любовь вашему спутнику - читать в ЛитВекБестселлер - Тесс Герритсен - Лихорадка - читать в ЛитВекБестселлер - Филипп Олегович Богачев - Пикап. Самоучитель по соблазнению - читать в ЛитВекБестселлер - Валентин Юрьевич Ирхин - Крылья Феникса. Введение в квантовую мифофизику - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Андрій Всеволодович Дмитрук и др. >> Научная Фантастика и др. >> Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81. Иллюстрация № 1

Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81. Иллюстрация № 2

Рецензент С. В. Тельнюк

Художники Р. Є. Безп’ятов та Г. П Філатов

Упорядник О. К. Тесленко

ВІД УПОРЯДНИКА

Науково-фантастична та пригодницька література завжди цікавила читачів, а нині — особливо. Це викликано підвищеним рівнем духовного обміну сучасного життя, в якому, зокрема, та ж фантастика посідає далеко не останнє місце: збуджуючи уяву, загострюючи увагу, вона створює найрізноманітніші ситуаційні моделі корисні для вибору оптимальної, а часом просто сказати б, вдихаг душу в наше раціональне життя, одухотворює його і допомагає людям, засліпленим сучасними здобутками чи втратами, віднайти шлях до криниці, коли з цивілізованого крана не тече (з технічних причин) цивілізована вода.

Одне з першочергових завдань мистецтва загалом і пригодницько-фантастичної літератури зокрема — завбачливе духовне освоєння завтрашнього світу, коріння якого — у світі сьогоднішньому.

Письменники не ставлять собі за мету будь-що передбачити майбутнє. Ні! Але вони прислухаються (здебільшого професійно, по-науковому) до дихання сьогодення, не забуваючи про тисячоліття людської історії та про її уроки.

Переважна більшість авторів збірника “Пригоди, подорожі, фантастика — 81” — молоді літератори. Тією чи іншою мірою кожен з них звертається до проблем осмислення долі людини, її призначення в світі майбутнього і теперішнього. Особливо гостро в плані людської психології ці проблеми розкриваються в оповіданні Ігоря Росоховатського “Думка”; разом з героями оповідання Володимира Єременка “Про це запитайте у них!” читач замислиться над процесами еволюції інших світів, застереженням проти небезпечних біологічних експериментів, які проводяться в капіталістичних країнах, звучить твір Віктора Савченка “Гостинець для президента”, актуально й талановито написано політичний памфлет Володимира Зайця “Не досягнувши Межі”, пошуки в царині морально-етичній ведуть у своїх творах Олекса Палійчук, Андрій Дмитрук, Олег Покальчук.

Сучасна радянська пригодницька література якнайменше дбає про заплутаність авантюрного сюжету, про нанизування химер і жахів задля “читабельності” твору. Наша пригодницька література з кожним роком стає дедалі серйознішою виховною силою, вона допомагає суспільству аналізувати власний розвиток, віднаходити коріння зла і запобігати можливим злочинам. У збірнику читач ознайомиться з пригодницькою повістю Василя Котляра “Шукайте жінку” та оповіданням Івана Кирія “Сто ключів”.

Про відомого радянського вченого Леоніда Кулика, про його дивовижні експедиції, в яких він намагався розкрити таємницю Тунгуського метеорита, розповідає журналіст Олександр Ємченко.

Вміщено у збірнику також переклади зарубіжної фантастики, яку представляють, зокрема, автори з країн соціалістичного табору — Угорщини, Чехословаччини, Болгарії, а також оповідання американського письменника Вільяма Гаррісона “Ролербол”, в якому автор, обравши фантастичний сюжет, досліджує світ антигуманної капіталістичної моралі.


Пригоди. Подорожі. Фантастика - 81. Иллюстрация № 3

Леонід Панасенко СЛІДИ НА МОКРОМУ ПІСКУ

Крутійство продюсера вже починало бісити.

— Ні! — різко сказав Рей Дуглас Бредбері. — Я не можу прийняти ваш варіант. Ні, я собі не ворог. Навпаки, я бережу свою репутацію…

Голос продюсера обплутував телефонну трубку, вона нараз стала слизькою, немов гадюка; і у знаменитого письменника з’явилося бажання пожбурити її — до біса!

— Мова йде про малесенький епізод, — скрадливо нашіптувала трубка.

— Уявіть, що оповідання — то. дитина, так часто кажуть, — він із сумом відзначив, що роздратування губить метафору. — Такий собі славнесенький хлопчик, років п’ять-шість йому. При нім усе — руки, ноги, надзвичайно гармонійне створіння. Епізод, про який ми говоримо, і є та ручка, котра затиснула в кулачку нитку характеру. То чого ж я маю калічити власну дитину?..

Письменник вивів велосипед на доріжку, торкнув важілець дзвоника. Тоді прохолодні звуки забриніли на давно не стрижених кущах, ніби крадлі роси.

— Згинь, нудьга, пропади! — вигукнув він і, спершись на педаль-стремено, скочив на уявного коня.

Радісно засвистів вітер. Спиці заряхтіли й розчинились у просторі. Шини припали до землі.

Метрів за триста Рей збавив темп — ні, не злетіти вже, не злетіти! А було ж, було: він розганявся на лузі чи з гори, що біля кар’єру, розганявся й заплющував очі, і тіло його невагомо злітало разом з велосипедом, і маяла чуприна… Було!

Злість на продюсера минула. Людина він не дурна, але безмежно набридлива. Точніше — нудна. Про силу розуму він, може, й має певну уяву, та що він може знати про силу пристрасті?

Велосипед, мов кінь, котрий добре запам’ятав шлях додому, привіз його до річки. Рей часто гуляв тут. Пологий берег, пісок, мокрий і важкий, ніби погані спогади, небалакуча вода. Так було тут кожного ранку. Та сьогодні сонце, напевно, переплутало в гримувальній костюм — замість жовтневого, підбитого туманами, срібним павутинням та холодною росою, одягло серпневий — і річка аж сяяла від задоволення, бурмотіла щось ласкаве й незрозуміле. Чиста далечінь відкрилась обабіч її берегів, і стало чути, як падає листя.

“А що я знаю про. пристрасть? — подумав письменник. — Я бачив у ній тільки первинну суть. Увесь світ, людина, все суще, безперечно, — прояви пристрасті. Що там говорити: саме життя як явище, — це пристрасть природи. Та єї зворотний бік медалі… Я створюю в уяві цілі світи. Це, напевно, найтонша матерія пристрасті, й водночас, хоч як це сумно, я згоряю. Яке безглуздя — пристрасть, народжуючи одне, спалює інше. Закон збереження пристрасті…”

І ще він подумав: для того, щоб розвіяти нудьгу, було б непогано поїхати. Куди-небудь. Подалі.

Він поглянув на небо. Небо зітхнуло, і вздовж річки пролопотів швидкий дощик.

— Дугласе! — неголосно покликали його.

Письменник швидко озирнувся.

Ніде нікого.

Берег безлюдний, а ліс далеко. Там підібралася компанія в’язів, дубків та кленів. У дитинстві він бігав туди по дикий