задоволені? Капітан Гарм із досади зціпив пальці.

— Оце ті «груди»? А чого друга істота відвернула голову?

— Це опір. Нехіть, — пояснив Ботакс. — Крім того, груди ще прикриті. Треба зняти й інші оболонки. Оголені груди — дуже сильний збудник. Їх завжди змальовують як «кулі з слонової кістки», «білі чаші» тощо. У мене тут є малюнки — візуальні зображення — з обкладинок фантастичних журналів. Перегляньте їх — і самі побачите, що на кожному є така істота з більш або менш оголеними грудьми.

Капітан замислено поглядав то на Мардж, то на ілюстрації.

— А що таке «слонова кістка»?

— Це матеріал, з якого складаються ікла одного виду великих напіврозумних істот на цій планеті.

— А… — Кольорова цятка над капітановими очима забарвилась у пастельну зелень задоволення. — Тепер розумію. Ця менша істота належить до войовничого племені, а це в неї ікла, щоб завдавати ударів ворогам.

— Ні, ні. Вони, скільки я знаю, зовсім м’які. — Маленька брунатна рука Ботакса простяглася до того, про що мовилось, і Мардж вереснула й відсахнулась.

— То яке ж їхнє призначення?

— По-моєму, — помітно вагаючись, сказав Ботакс, — для вигодовування дитинчат.

— То дитинчата їдять їх? — спитав уражено капітан.

— Та ні. В них виділяється рідина, яку споживають дитинчата.

— Споживають рідину з живого тіла? Тьху! — капітан прикрив голову всіма трьома руками, вихопивши третю, середню, так рвучко, що мало не збив Ботакса з ніг.

— Трирука потвора, слизька й баньката, — сказала Мардж.

— Еге ж, — погодився Чарлі.

— А ви не дивіться на мене!

— Та я ж не дивлюся.

Ботакс знову підійшов ближче.

— Скиньте, будь ласка, й решту.

Мардж сахнулась, притиснувшись до силового поля.

— Нізащо в світі!

— Ну то я сам скину.

— Не торкайтесь! Ради бога, не торкайтесь! Весь у слизу!… Ну гаразд, я скину, — прошепотіла вона й ненависно глянула на Чарлі, роздягаючись.

— Нічого не сталося, — сказав капітан глибоко невдоволено. — І екземпляр, видно, неповноцінний.

Ботакса вразив цей докір.

— Я привіз два повноцінні екземпляри. Що вам не подобається?

— Груди — не кулі й не чаші. Я знаю, що таке куля й чаша, та й на малюнках, що ви мені показували, вони зображені не такими. Там справді великі півкулі. А в цієї істоти якісь два клаптики сухуватої шкіри. І безбарвні якісь.

— Пусте, — заперечив Ботакс. — Це можна пояснити як природний варіант. Ось я її саму спитаю.

Він обернувся до Мардж:

— Пані, ваші груди неповноцінні?

Мардж широко розплющила очі і якусь хвильку не могла здобутися на слово — так їй перехопило дух.

— Отакої! — нарешті промовила вона. — Що ж, може, я й не Джіна Лоллобріджіда й не Аніта Екберг, але взагалі у мене все гаразд. Якби мій Ед був тут, він би вам сказав! — Тоді звернулась до Чарлі. — Слухайте, скажіть цій банькатій почварі, що в мене фігура нормальна.

— Та я ж не дивлюся на вас, — лагідно відказав Чарлі.

— Аякже, не дивитесь. Тільки нишком підглядаєте, то можете розплющити свої очиська та заступитись за жінку, коли ви хоч трошечки джентльмен. Та який там із вас джентльмен!

— Ну гаразд, — сказав Чарлі, скоса глянувши на Мардж, яка при тій нагоді розправила плечі й випнула груди, — не хочеться мені встрявати в таке делікатне діло, але фігура у вас, здається, хоч куди.

— Вам здається? Може, ви сліпий? Я колись трохи не стала «міс Бруклін», щоб ви знали, і як не стала, то через талію, а не…

Чарлі заспокоїв її.

— Та гаразд, гаразд. Все у вас як слід. Чесно. — І закивав головою до Ботакса. — Груди в неї хоч куди. Розумієте, з мене невеликий знавець, але, як на мене, вони гарні.

Мардж повеселішала.

Ботакс теж підбадьорився, Він обернувся до Гарма:

— Більша форма вже виявляє інтерес, капітане. Збудник діє. Тепер останній крок.

— Який же це?

— Нашою кольоровою мовою його нема як назвати, капітане. Він полягає в тому, що одна форма притулює свій отвір для їжі та мовлення до відповідного отвору другої форми. По-їхньому він називається «поцілунок»

— Невже цій гидоті кінця не буде? — застогнав капітан.

— Це завершальна фаза. В усіх оповіданнях, коли шкіру здерто силоміць, вони стискають одне одного в обіймах і зливаються в палкому поцілунку — так можна приблизно перекласти дуже часто вживаний у тих оповіданнях вислів. Ось один приклад, вибраний навмання: «Він обхопив дівчину руками й жадібно припав устами до її уст».

— Може, одне пожирало друге? — спитав капітан.

— Зовсім ні, — нетерпляче заперечив Ботакс. — То були палкі поцілунки.

— Як це — палкі? Вони обпалюють?

— Навряд чи це треба розуміти буквально. По-моєму, в такий спосіб констатується підвищення температури. Мабуть, що вища температура, то успішніше народжуються дитинчата. Коли більша форма збуджена як слід, їй тільки треба притулити уста до уст меншої, а без цього дитинчата не народжуються. Ось про цю взаємодію я й говорив.

— Оце й усе? Так це ж… — Капітан сплеснув руками, але виразити свою думку мовою кольорових спалахів не зміг.

— Оце й усе, — підтвердив Ботакс. — У жодному оповіданні, навіть у «Любителі розваг», я не знайшов опису якихось дальших дій, пов’язаних із розмноженням. Інколи після опису поцілунку стоїть кілька крапок, або цілий рядок їх, але вони, я гадаю, означають нові поцілунки: кожна крапка — поцілунок; це коли вони хочуть народити кількох дитинчат.

— Ні, нам зараз не треба кількох.

— Авжеж, капітане.

Ботакс поважно й виразно попросив:

— Сер, поцілуйте, будь ласка, даму.

— Я ж не можу рухатись, — відказав Чарлі.

— Та я вас звільню.

— А може, дама не хоче.

Мардж сердито зиркнула на нього.

— Ще б пак. Звісно, не хочу. І не підходьте.

— Та мені воно ні до чого, але що скажуть вони? Не треба дратувати їх. Можна просто так… легенько цмокнутись.

Мардж завагалась: вона розуміла, що Чарлі має рацію.

— Ну дарма. Тільки глядіть! Я не звикла стояти отак перед кожним.

— Я знаю. Хіба ж це я винен! Ну скажіть самі.

— Слизуваті потвори, — промурмотіла Мардж. — Мабуть, думають, що вони боги якісь — отак усіма командують. Слизуваті боги!

Чарлі підступив до неї.

— Ну, гаразд уже. — Він нерішуче підняв руку, ніби хотів скинути капелюх. Потім незграбно поклав долоні їй на голі плечі й нахилився до її обличчя.

Мардж так напружилася, що аж шкіра на шиї натяглась. Їхні губи зустрітися.

Капітан Гарм роздратовано блиснув кольоровою плямою:

— Я не відчуваю підвищення температури.

На маківці в нього випнувся довгий вирост — орган, яким він відчував тепло, — і затремтів.

— Не відчуваю і я, — досить