Мелетій СМОТРИЦЬКИЙ Кирило ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ Захарія КОПИСТЕНСЬКИЙ Касіян САКОВИЧ Софроній ПОЧАСЬКИЙ Іоаникій ГАЛЯТОВСЬКИЙ Антоній РАДИВИЛОВСЬКИЙ Лазар БАРАНОВИЧ Олександр БУЧИНСЬКИЙ-ЯСКОЛЬД Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ Петро ПОПОВИЧ-ГУЧЕНСЬКИЙ Данило БРАТКОВСЬКИЙ Климентій ЗІНОВІІВ

бібліотека

УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОЖОВТНЕВА УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII ст.

СИНКРЕТИЧНА ПИСЕМНІСТЬ ПОЕЗІЯ ДРАМАТУРГІЯ БЕЛЕТРИСТИКА

КИЇВ НАУКОВА ДУМКА 1987

84Ук1

У45

Представленьї полемические, учительно-ораторские, историо-графические, позтические и беллетристическне произведення украинской литературьі XVII в.

РЕДАКЦІЙНА

КОЛЕГІЯ

І. О. Дзеверін (голова)

О. Т. Гончар Ю. Е. Григор’єв (секретар)

B. Г. Дончик

М. Г. Жулинський (заступник голови) П. А. Загребельний

C. Д. Зубков Є. П. Кирилюк О. В. Мишанич

Л. М. Новиченко Д. В. Павличко Ф. П. Погребенник В. М. Русанівський

О. В. Шпильова М. Т. Яценко (заступник голови)

Вступна стаття, упорядкування і примітки В. І. КРЕКОТНЯ

Редактор тому О. В. МИШАНИЧ

Редакція художньої літератури

4702590100-463 передплат„с © Видавництво «Наукова думка», 1987,

М221(04)-87 упорядкування, примітки, передмова

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА XVII СТ.

XVII століття в історії України — час селянсько-козацьких повстань проти польсько-шляхетського гніту, які переросли в ураган народно-визволь-ної війни 1648--1654 рр: Перемога в цій війні призвела до історичного Переяславського акту возз’єднання українського і російського народів.

Возз’єднання відіграло прогресивну роль у подальшому розвитку всього-східного слов’янства, врятувало український народ від чужоземного поневолення, об’єднало сили українського і російського народів у спільній боротьбі проти чужоземних загарбників і внутрішніх гнобителів.

У результаті російсько-польської війни 1654—1667 pp. лівобережні українські землі, Київ та його околиці, Запоріжжя закріпляються під зверхністю московських самодержців. Східна Галичина, північна Київщина, Волинь знову потрапляють під владу Польщі, Поділля захоплює Туреччина. Південна Київщина і Брацлавщина, розорені воєнними діями і постійними польськими та турецько-татарськими набігами, стають майже безлюдною нічийною зоною. Триває напружений опір татаро-турецькій експансії (російсько-турецька війна 1677—1681 pp.)

Друга половина століття — час гострої внутрішньої класової і політичної боротьби, безкінечних виснажливих усобиць між козацько-старшин-ськими угрупованнями. Визвольна війна розхитала й ослабила феодально-кріпосницьку систему, знищила велике землеволодіння. Після 1654 р. козацька старшина, українська шляхта, вище православне духівництво, монастирі прагнуть відновити феодальну ієрархію і феодальні форми визискування трудящих. Водночас розширюються промисли, ростуть міста, розвивається ремесло і торгівля, колонізуються пустельні «україни», ведеться інтенсивне будівництво.

Бурхливі соціальні зіткнення знаходять вияв і в активному ідеологічному, культурному та художньому житті — в богословській і церковно-політичній полеміці, в просвітницькій діяльності братств, шкіл, друкарень, у творчості архітекторів, художників і музик, в усній народній поезії і літературі.

У XVII ст. основним виразником надій і прагнень народу в словесній творчості залишається усна поезія. Продовжують побутувати і розвиватися всі її жанри, йироблені фольклором попередніх століть. Але тематика цих жанрів істотно доповнюється, у кожному з них виникають нові різновиди, відбуваються зміни в поетиці. Розвивається загальна тенденція до ослаблення умовності, посилення конкретності, збільшення кількості і виразності побутових рис і деталей.

Найхарактерніші для XVII ст. історичні пісні та думи. Походження і розвиток цих жанрів пов’язані з давньоруською епічною традицією, спільною для всіх східнослов’янських народів. Вони споріднені з білоруськими і російськими історичними піснями, з історичним фольклором південних слов’ян, молдаван і румунів, зокрема з юнацькими та гайдуцькими піснями, дойнами тощо.

Українські історичні ¹ пісні відзначаються виразною ритмомелодикою, чіткою строфічною побудовою, правильним римуванням. Стихії епосу й лірики зливаються в них у різноманітних пропорціях й формах вияву. їм притаманна прив’язаність сюжетів, мотивів, образів до історичної дійсності, до певного місця і часу, до великих подій і видатних діячів. Як правило, вони виражають настрої мас, хоч в окремих трактовках та оцінках відбиваються іноді позиції різних соціальних і політичних груп. Художній вимисел проявляється головним чином у тлумаченні й освітленні фактів, у розстановці акцентів, у доборі деталей, у зміщенні пропорцій, у застосуванні перебільшень, у використанні традиційних фольклорних характеристик для окреслення нових персонажів тощо. Допускаються анахронізми, сплутування і накладання осіб і подій при дотриманні характерності ситуацій і картин. В основі змісту більшості історичних пісень лежить прагнення народу до звільнення від утисків з боку «чужих» і «своїх» гнобителів, до утвердження соціальної, віросповідної, національної і людської гідності.

Історичні пісні XVII ст. продовжують розвивати тему боротьби народу з татаро-турецькими загарбниками, провідну в історичних піснях XV—XVI ст. Тема ця лишається злободенною впродовж усього XVII ст. Репрезентантом народу, захисником рідної землі, основним героєм пісні є козак. Цим іменем нерідко наділяється кожний борець проти утискувачів і загарбників незалежно від його реальної станової приналежності. Слово «козак» часто застосовується як синонім слова «лицар». Показовий цикл пісень про смерть козака. Історичні пісні відображають також селянсько-козацькі повстання XVI—XVII ст. (пісня про Сулиму, Павлюка й Остряницю). В середині століття виникає цикл пісень про визвольну війну 1648—1654 pp. («Розлилися круті бережечки», «Не дивуйтеся, добрії люди»); про козацьких полководців— Хмельницького, ІІечая, Богупа, Кривоноса; про рядових воїнів, котрі уособлюють героїзм повсталого народу. В історичних піснях другої половини століття розвиваються тема єднання українського і російського народів у боротьбі проти