– Уїлле, ти зовсім з глузду з'їхав.
– Заспівай мені пісеньку, варту всіх отих грошей, що в пас були та й загули, – і дідько їх бери!
– мовив він.
– Таж я нічого не знаю, окрім «Дженні, Дженні, моє серденько...»
– От і співай її, – сказав він.
Але вона ніяк не могла почати. Він бачив, як безгучно ворушились її вуста, як вона намагалась
заспівати – та дарма.
Він рвонув мішковину, засунув руку всередину, мовчки помацав там і почав наспівувати сам;
нарешті знайшов те, що шукав, і в ранковому повітрі пролунав чистий акорд фортепіано.
– Ось так,-сказав він. – Тепер заспіваймо що пісню від початку до кінця. Всі разом! Даю сам
тон.
Переклад Євгена Крижевича
Джерело: Р.Бредбері. 451 за Фаренгейтом. К.: Веселка, 1985. 368с. – С.: 196-
366.
https://vk.com/with_books