позбавлені, по суті, будь-яких моральних засад і безжалісно розправляються з людьми, котрі могли б завадити їм захоплювати вільні землі.
І хижак Ішмаел Буш, і благородний Натті — обидва часто говорять про свободу, засуджують закони новоствореної держави. Але причини в них різні. Натті Бампо вважає, що ліси, озера, річки Америки належать усім, і ті, хто живе поруч з матір'ю-природою, мають право вільно користуватись її дарами. Жадібний, егоїстичний Буш, Ебірам Уайт — проти законів, бо вони заважають їм гнатися за наживою. Адже не тільки земля, звірі, риба стають здобиччю Буша і його родини. Прекрасна Інес — теж його здобич, яку захопив Ебірам з Ішмаелової згоди, сподіваючись дістати від її батька й чоловіка багатий викуп. Думки й почуття Буша далекі від душевного світу трапера.
Буш по-своєму відважний, він має сильну волю, здатен долати перешкоди на шляху до мети; інколи він навіть виказує прагнення вирішити деякі питання, грунтуючись на своїх уявленнях про справедливість. Згадаймо, як він відпустив своїх запеклих ворогів, які навряд чи могли сподіватися на справедливий суд жорстокого скватера.
Що ж до Ебірама, то в ньому немає нічого, крім підлості, огидних ницих пристрастей, що їх неминуче викликає та жага збагачення, яка заполонила його душу.
Читач в неослабною увагою стежить за небезпечними пригодами персонажів «Прерії». Фенімор Купер і в цій книжці залишається художником з чудовою уявою і майстром захопливої оповіді. Але читача приваблює не тільки авантюрний сюжет. У цьому романі, як і в інших творах Купера, відчувається життєва основа зображування конфліктів і притаманне письменникові прагнення до справедливості.
Купер жваво відтворює побут і звичаї індіанських племен, які марно намагаються опиратиоь пришельцям, що виганяють їх з рідних земель. Так само, як і в інших романах про Шкіряну Панчоху, написаних до і після «Прерії», письменник з повагою ставиться до незламної стійкості колишніх господарів величезних американських просторів, до їхньої мужності й надзвичайної витримки, коли вони опиняються лицем до лиця із смертю. Який гордий і героїчний Тверде Сердце, вождь племені пауні! Розуміючи, що він неминуче загине, Тверде Серце не втрачає самовладання, почуття власної гідності, й тим захищає честь свого племені перед ворогами, що знущаються з нього. Купер не приховує свого захвату стійкістю та благородством людей, яких і в наші дні власті вважають представниками «неповноцінної раси».
У романі чимало печальних, трагічних епізодів — наприклад, опис страшної кари, яку придумав Ішмаел Буш для Ебірама Уайта, вбивці його сина.
Але почуття гумору не зраджує автора і в цій книжці. У нас викликає усмішку своєрідна манера Пола характеризувати все, що відбувається, словами, пов'язаними з життям бджіл. Далекий від реальної дійсності дивак доктор Баттіус, щиро відданий науці, смішний своїм педантизмом, таким недоречним в оточенні дикої природи.
Гумористичні епізоди, здебільшого пов'язані в диваком Баттіусом, дають наче розрядку після похмурих картин, що часто-густо виникають на сторінках «Прерії».
Старий трапер живе здебільшого спогадами про далеку минувшину, сповнену, на його думку, героїчного змісту. До того ж в особі молодого Мідлтона ця минувшина особливо наполегливо нагадує про себе. Вона перенесла трапера в ті далекі часи, про які Купер розповів в «Останньому з могікан». Бентежний і романтичний збіг! Адже Мідлтон, як виявилося, був онуком того англійського офіцера, Гейворда, який в «Останньому з могікан» разом з Натті, Ункасом та іншими зазнав стільки випробувань, рятуючи дочок полковника Мунро. Гейворд одружився з однією з них — Алісою. Ми яскраво уявляємо собі душевне хвилювання старого трапера, коли він дізнається, що ім'ям Ункаса, «Останнього з могікан», який рано загинув, і його власним ім'ям два покоління вдячної родини Гейвордів називали кількох своїх представників, — адже Натті Бампо так скромно оцінював завжди те добро, що робив людям, жертвуючи собою, а то й ризикуючи життям.
Роман, що завершує історію Шкіряної Панчохи, підбиває підсумки не тільки життя героя, а й всієї епохи колонізації Америки. Надзвичайно зворушливо і врочисто помирає Натаніель Бампо, який знайшов останній притулок у відданого йому вождя племені пауні. Але, якби він прожив ще якийсь час і верстав свою путь на захід пустельними рівнинами прерій, він не зміг би врятуватись від колоністів, які, захоплюючи вільні землі, йшли за ним назирці.
Буржуазна Америка, що швидко зростала, перемагала той патріархальний світ, у якому Натті почував себе таким щасливим. Він так і не зміг збагнути грандіозності історичних змін, які відбувалися в його країні, не зміг зрозуміти їхньої неминучості. Ця чиста, мужня, позбавлена егоїзму, користолюбства, расової зверхності людина не могла примиритися з негативними сторонами буржуазного прогресу, з тими пороками капіталістичного суспільства, які тепер, через півтораста літ, ще більшою мірою властиві буржуазному світові й глибоко ворожі нашим ідеалам.
Ми закривавмо останню книжку про Шкіряну Панчоху з теплим почуттям до її героя і з повагою до видатного митця, що створив його.
Н. Ейшискіна
ЛитВек: бестселлеры месяца
