острова. Лже-Перевізник щось кричав йому вслід, але він не дослухався. Острів був такий маленький, що проглядався наскрізь. Аж тепер Перевізник помітив, що сонце уже давно зійшло, як перше сходило, ще до того, як була сама ріка, а острова на ній не було. І зійде воно й тоді, коли не буде ні Перевізника, ні острова. Трава підсохла настільки, що він ліг у неї й заплющив очі, дарма що хтось дивився на нього: пташка, чи квітка, чи метелик.
Чоловічок завбільшки з метелика Журишся, Перевізнику?
Перевізник Як бачиш.
Чоловічок завбільшки з метелика Не журися. Все буде добре. Той старий не знає, куди він потрапив.
Перевізник Куди ж?
Чоловічок завбільшки з метелика У казку. Що б ти не думав, у які халепи не встрявав, ти завжди можеш вернутися у казку і там відійти душею. То старий випадково у неї втрапив.
Перевізник Він жив вище по річці…
Чоловічок завбільшки з метелика Він жив не на тій річці і не у тому зачарованому світі, у якому ми живемо віддавна, хоч думає, що на тій.
Перевізник Я не дитина і не хочу щоразу вертатись у казку. Світ не росте, а тільки відновлюється, як відростає хвіст у ящірки, коли їй його відірвуть. Я б не тікав звідси щоосені, якби не відчував старіння світу.
Чоловічок завбільшки з метелика Я теж не росту, хоч завбільшки з метелика. Те, що надовго, має лишатися незмінним, щоб стати опорою для скороминущого, інакше ніщо не буде рости. Розплющ очі — і ти відчуєш, що вони в тебе бачать по-іншому, ніж хвилину тому.
Перевізник Не хочу. Не хочу розплющувати очей і не хочу бути незмінним.
У відповідь він почув тихий сміх і зрозумів, що Чоловічок завбільшки з метелика покинув його, як завжди, коли надходив час прощання. Він сів і озирнувся кругом себе. «Я вас дуже прошу, — сказав Перевізник, — якою виглядала ріка з острова?»
Дитина Її весь час затуляли дерева й кущі.
Жінка Це було дуже гарно.
Чоловік Набагато краще, ніж би її затуляв мур чи стіна.
Уріж, 1987 рік.
Чоловічок завбільшки з метелика Журишся, Перевізнику?
Перевізник Як бачиш.
Чоловічок завбільшки з метелика Не журися. Все буде добре. Той старий не знає, куди він потрапив.
Перевізник Куди ж?
Чоловічок завбільшки з метелика У казку. Що б ти не думав, у які халепи не встрявав, ти завжди можеш вернутися у казку і там відійти душею. То старий випадково у неї втрапив.
Перевізник Він жив вище по річці…
Чоловічок завбільшки з метелика Він жив не на тій річці і не у тому зачарованому світі, у якому ми живемо віддавна, хоч думає, що на тій.
Перевізник Я не дитина і не хочу щоразу вертатись у казку. Світ не росте, а тільки відновлюється, як відростає хвіст у ящірки, коли їй його відірвуть. Я б не тікав звідси щоосені, якби не відчував старіння світу.
Чоловічок завбільшки з метелика Я теж не росту, хоч завбільшки з метелика. Те, що надовго, має лишатися незмінним, щоб стати опорою для скороминущого, інакше ніщо не буде рости. Розплющ очі — і ти відчуєш, що вони в тебе бачать по-іншому, ніж хвилину тому.
Перевізник Не хочу. Не хочу розплющувати очей і не хочу бути незмінним.
У відповідь він почув тихий сміх і зрозумів, що Чоловічок завбільшки з метелика покинув його, як завжди, коли надходив час прощання. Він сів і озирнувся кругом себе. «Я вас дуже прошу, — сказав Перевізник, — якою виглядала ріка з острова?»
Дитина Її весь час затуляли дерева й кущі.
Жінка Це було дуже гарно.
Чоловік Набагато краще, ніж би її затуляв мур чи стіна.
Уріж, 1987 рік.