той Гітарист з маленькою борідкою, або той жилавий професор, чи навіть цей теперішній сусід, Петер, циганчукуватий гренландець з Берліну… Фріц посміхається, з гідністю поглядає навколо, затягується сиґарильєю, робить собі ще одну канапку. Йому хочеться чимось потішити себе зараз, якось обдарувати, попестити. Після такого смачного, ситного обіду доречно буде скористатися… себто ощасливити Рут — хоча це й не так цікаво, хочеться чогось новенького, але вона може знову образитись, плакати і просити. Як це втомливо, як одноманітно.

Вчора Петер кудись надовго поїхав і залишив ключ від своєї кімнати. Фріц перебрався туди, Рут залишилася сама в їхній кімнаті, їй відразу стало легше, вона раптом набрала повні легені повітря і зрозуміла, що досі дихала якось інакше. Вона подумала, що Фріц такий гарний і великий, трохи схожий на м'якого ведмедика, але він не іграшка, він — справжній чоловік, він знає, чого хоче, він уміє керувати, у нього дивовижна сила волі, він уміє переконувати, вміє підкоряти, йому хочеться підкорятися, він владний, у нього пухкі руки зі світлим пушком, навіть коли він курить, не чути запаху диму. І ще, подумала Рут, я така маленька поряд із ним, я така крихка і делікатна, така нєврівиоважена і некерована, така у всьому непевна, я так люблю дивитися па себе і па нього в дзеркало, бо я тендітна, сумирна, сумна, а він великий, упевнений, агресивний, і це так приємно, думала далі Рут, так дивно і так солодко, що я підкорилась йому, що всі навколо дивуються — яка дивна пара, але розуміють, наскільки він міцний і сильний, дивуються, чому я з ним, а я просто змирилася, я просто йому належу, боюся його, він може робити зі мною все, що завгодно, і це приємно, думала Рур. У неї був такий сумний погляд, але плакати їй не хотілося, хоч щось збиралося там, у спеціальному місці під горлом, якісь почуття, вони тисли й розпирали шкіру зсередини, і Рут відчувала, що може заплакати, але наразі їй не хотілося.

А Фріц відчув полегшення і радість, ліг на Петерове ліжко, відкинув з чола неслухняне пасмо волосся і подумав, що він може робити все, що хоче, і йому байдуже, як на це реагуватимуть інші, бо сам він знає найкраще, чого вартий насправді. Йому було дуже добре від цієї думки, і він без кіпця повторював собі: я знаю, чого я насправді вартий. А тоді, як надворі трохи посіріло, вії і підвівся з ліжка, ввімкнув світло і став перед дзеркалом. Дзеркало було велике, але Фріц, — більший, і тому повністю він там не вміщався. Фріц зняв футболку, шорти і залишився в самих трусах, такий пухкий і білий, як тісто па булки, здавалося, якщо доторкнутися до нього пальцем, то палець втопиться у масі, а потім на якусь мить ще залишиться маленька вм'ятина, яка затягуватиметься, затягуватиметься, аж поки зовсім не зникне. Фріц повернувся до дзеркала лівим боком, закинув голову трохи назад і підняв догори руки. Стріпнув долонями, ніби танцюристка фламенко. Підпахви чисто виголені, чистіше навіть, як у Рут, прозора шкіра, ніжна, гладенька. Відійшов на кілька кроків, повернувся до дзеркала задом, хитнув стегнами. Тоді став навколішки біля ліжка, нагнувся і витягнув невелику картату валізку. Білизни вирішив сьогодні не вдягати. Завагався між довгою чорною сукнею на бретельках і з розпіркою аж до попи та спідницею з фальбанками, в червоні квіти. Вибрав спідницю. Одягнув блузку з глибоким декольте. Почепив на шию пасочок з великою штучною трояндою. Троянду змістив трохи вліво. Зволожив волосся і гладенько зачесав його назад. Наклав штучні вії, закліпав ними, не зводячи з себе погляду. Намалював губи. Поставив на щоці чорну мушку. Взув босоніжки на шпильках — і, щоб не впасти, відразу ж сів на крісло навпроти дзеркала, закинув ногу на ногу, закурив сиґарилью. Почав падати дощ.

Рут принесла собі до кімнати п'ять пляшок пива і пила його, вихилившись з вікна. її волосся вже зовсім намокло, з нього струмочками текла вода, туш розмастилася, пекли очі. дощ заливав Фріцові папери на столі. Рут відчувала якусь трагічну радість. На устах у неї застигла посмішка, а в очах з кожним ковтком пива з'являлося все більше розпачу. Чомусь залізла до Фріцової шухляди і почала копирсатися в його товстенних блокнотах, швидко перегортала сторінки, шепотіла якісь імена, номери телефонів, якісь вірші, уривки речень: «в лице впивалися голки», «він підтягнувся на руках», «смак солі на язику», «камінці кололи ступні», «чайки кружляли високо в небі, а небо якось зіщулилося від». У найдальшому закамарку шухляди Рут знайшла невідомий бюстгальтер.

Полежала трохи на ліжку. Вирішила переодягтися. Натягнула білу майку і величезні Фріцові шорти. Тримаючи їх руками, пішла в душ. Довго стояла під струменем, потім сиділа на підлозі, потім знову стояла. Почало паморочитися в голові. Треба лягти, подумала Рут, треба лягти, я не хочу вмирати. Якось добрела до ліжка і провалилася.

Отямилася за кілька годин від нестерпного холоду. Боліла голова, в роті пересохло, вона в крижаному мокрому одязі лежала на мокрій постелі, вікно було відчинене, дощ далі падав, частину Фріцових паперів винесло протягом надвір, і тепер вони, жалюгідно звисаючи з гілок, тріпотіли і здригалися. Подушка чомусь була наполовину спалена, страшно смерділа і продовжувала тліти.

Фріц мене вб'є, подумала Рут, нажахано дивлячись на подушку, схопить мене за карк і кине об шафу, а потім підніме з підлоги і кине об стіну, а потім схопить мене за волосся і битиме чолом об одвірок, а тоді візьме під пахви і викине в коридор, а там якраз виходитимуть ці дурнуваті кретини-українці, кожен зі своєю пачкою сигарет, бо вони курять навіть коли сплять або коли приймають душ — якщо вони взагалі приймають душ, у них усередині все спопеліло, вони їдять салати і п'ють вино, пиво або горілку, або чай, або каву — але курять обов'язково, забери у них сигарети, і вони відразу ж повмирають, пожовтіють, зблякнуть, скрутяться і розпадуться на попіл, а тоді прийде пані Дорота або пані Людина і змете їхній порох і викине, і ніхто навіть не згадає, що тут з нами жили якісь українці, де це взагалі — Україна? щось мені приверзлося…

Рут подопивала з пляшок залишки пива, незграбно звелася на ноги, вийшла з кімнати і побрела коридором, спираючись об стіни. Я відчинила двері і запросила Рут увійти.

Мені потрібна подушка, сказала вона, кен ю боров мі йор пілов, пліз. Вона сіла на крісло і почала потрохи гойдатися взад-вперед, взад-вперед, від неї було чути пивом і чимось спаленим, я мовчки стояла посеред кімнати і шукала поглядом свої сигарети.

Де у тебе туалет, врешті сказала Рут. Я допомогла їй піднятися, допомогла ввімкнути світло в туалеті, допомогла відчинити двері, допомогла увійти. Вона подивилася на себе в дзеркало,