- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »
Майк Йогансен
МАЙБОРОДА
Оповідання
Частина 1
І. Майборода й філософи
З-під вивіски «Механічний тоталізатор» вийшов чоловічок і став на тротуарі. Це був Майборода. Філософ Майборода. На обличчя Майборода зовсім не схожий на філософа. Філософи мають великий лисий лоб і задумливі, або й пронизливі, очі. До того в них звичаєм буває борода. Навпаки, Майбороді біляві патли, як вимочена конопля, звисають аж на самі очі — маленькі, підсліпуваті очі. Під носом у Майбороди теж конопляна мичка — вуси. Майборода постояв на тротуарі. Він замислився.
II. Суєта
Все суєта! — вирішив Майборода й подався тротуаром по вулиці. От жінки! Для чого вони одягають лакові черевички, підмащують губи й дивляться скоса на сміливих парубків? Все одно вони помруть, зогниють і змішаються з землею. Суєта! Все суєта! — остаточно постановив Майборода. Посада, головбухгалтер, PKІ — все суєта! А найперше — механічний тоталізатор! Це вже суєта суєт. Чи виграєм, чи ні — то ще хтозна, а що програєм, то напевне. Майборода механічно помацав кишеню. Хоч як подумати добре — то й гроші суєта. Що з того, що за гроші можна купити гарну женщину. Побудем з нею ніч, а там, дивись, і зачепив чого-небудь! Майборода прискорив ходу.
III. Майборода і плавунець
— Все — суєта! — ще раз повторив Майборода і — спинився. На тротуарі збилася купка — душ п'ять народу і на щось дивились. — От юрба! — сказав собі Майборода. Досить того, щоб один спинився перед якоюсь дурницею, і зараз коло нього наб'ється народу. Колись Майборода сам попавсь на гачок. Якийсь хлопчик став на вулиці Лібкнехта й почав непорушно дивитись на вікно в четвертім поверсі на другому боці. Тоді Майборода теж приєднався до купи й усі дивились на вікно, аж поки хлопець не висолопив язика на глядачів і не вшився. Майборода звів очі. Перед ним манячила якась широченна спина під кашкетом. Спина уважно дивилась у середину кільця. — Запевне якась неймовірна дурниця! Щоб перевірити свій висновок на фактах, Майборода присунувсь ближче і заглянув у середину, розсунувши трохи наївних глядачів. На тротуарі голічерева лежала якась маленька штучка, завбільшки з карбованця. Вона мала вигляд сочевичини і по краю обведена була жовтою стрічкою. — Так і є! Це просто собі жук-плавунець. Є на що дивитись! Він залетів на вулицю з річки, кокнувсь об лихтар і впав. Спина в нього гладка, як дзеркало, і він вимахує чорними ногами, щоб встати. «Він довго може так працювати», — подумав Майборода. «І чим все скінчиться? Його або роздавлять перехожі, або він досунеться до краю тротуару, впаде на брук і його роздушить колесом». — Це плавунець! — сказав Майборода вголос, щоб привнести якесь світло в голови наївних глядачів. Ніхто не відповів. Майборода звів очі й побачив, що нікого не було. Він стояв сам над плавунцем. В цю мить хтось штовхнув його ліктем.
IV. Майборода і Степун
— Обережніше! — голосно засичав Майборода. Лікоть прийшовся йому в спину коло печінки. Майборода терпіти не може, коли штовхаються. Наче не люди, а скоти якісь. Є ж тобі місце обминути — так от треба зачепити стороннього чоловіка! Над Майбородою залунав веселий сміх. — Що ти тут стоїш, Майбородо! — спитав Степун. — Чи не придумав ще якоїсь теорії? Майборода не відповів нічого. Цей Степун був його запеклий ворог. Він служить розсильним в установі й ніколи не промине каси, щоб не поглузувати з Майбороди. Якось він зустрів Майбороду, коли той виходив з церкви, і з того часу не дає йому жити. Майборода щось із півгодини доводив йому, що без Бога все одно не проживеш і що правда кривду переможе. Степун вислухав і сказав: — Ти, Майборода, — дурень! І де вас, дурнів, такого багато береться? Майборода з Степуном од того часу не балакав. Навпаки, Степун охоче балакає з Майбородою, але це тільки для того, щоб з нього насміятись. Степун узяв Майбороду за плече. — Кинь отого жука — ходім вип'ємо пива. Ти ж одержав гроші за місяць? Майборода спробував висмикнутись з Степунової руки, але з того нічого не вийшло. Степун — хлопець дужий, матрос і буденовець. — Одчепіться од мене! — засичав Майборода. Степун голосно зареготавсь. — Чого ти комизишся? — сказав він. — Все одно розумніший не зробишся. Коли жалько тобі грошей, заплатимо удвох, хоч я й бідніший! — Я сказав уже вам, що не хочу з вами балакати! — заверещав Майборода. Це вже було занадто! Він цьому Степунові не набивається й не заважає йому робити, як він хоче. Оці, люди, що не звикли мислити, гірші від скотів. Собаку вдариш, і він одчепиться, а отаке-о — ні. В нього батьки померли, на селі вдома голод, пора б, здається, помислити як слід, яка цьому причина, а він ходить, наче йому карбованця подарували. — Ну що ж? — спитав іще раз Степун і випустив Майбородине плече. Майборода повернувсь і пішов. — Дурень ти, Майбородо! — ласкаво сказав Степун навздогінці.
V. Майборода й п'яниці
У Майбороди серце аж кипіло. І так зле, а ще той скот причепився. І що він знає? Чи розгорнув він хоч один раз якогось філософа чи святого? Наслухавсь на мітингах усякої юринди й думає, що він усе розуміє. Ні, братіку, з такою наукою далеко не поїдеш! Чому, скажемо, в одного дядька совка геть чисто все виїла, а в другого, поруч, хоч би торкнула? Майборода йшов швидко. Очі йому блищали. — Може, він скаже, що він знає, чого сонячник до сонця повертається? Ні, братіку, — не скаже! Хоч лусне, а не скаже. Майборода підійшов до пивної. Треба якось заспокоїтись. Майборода увійшов, вибрав столика осторонь і сів. Принесли пару пива. Майборода випив три шклянки й почав дивитись на публіку. Оця юрба не знати для чого ходить до пивної. П'ють як коні і хоч би одне сказали розумне слово. Той про Катьку, цей про свою жінку. І через кожні три слова — матюк. А почнеш їм докоряти, і тебе виматюкають. Ще й просто посеред якогось тексту з писанія загне матюка. Майборода спорожнив другу пляшку. Принесли ще. Настрій в Майбороди значно погіршав. Його дратували оті п'яні пики навкруги за столами; он коло того бридющого рудого дядька вже ціла батарея порожніх пляшок, і він гикає на всю пивну... Майборода закінчив п'яту пляшку і остаточно переконався, що
- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (7) »