ротмістр і троє офіцерів. Раптом Майборода відчув щось холодне на потилиці. Він хотів оглянутись, але вибухнув страшний крах, в очах замигтіли зелені кола, й Майборода поваливсь на палубу.
Господа офіцери підхопили тіло свого філософа, розгойдали його й викинули за борт...
— Врангелівці втікли на паруснику з Одеси в Руминію! — гукали хлопці, продаючи вечірню газету. Я купив газету, прочитав і замислився. На цьому паруснику загинув Майборода! Загинув від рук послідовників своєї філософії! Я побіг до професорів, до генеральш, до Пузанова, до всіх послідовників Майбородиної філософії. — Загинув Майборода! — гукав я їм. — Майборода загинув від вашої руки! Але послідовники вороже-здивовано поглядали на мене. — «Какой Майборода?» Я обігав всіх, кого знав, і ніхто не сказав ні слова в пам'ять Майбороди. Вони не схотіли навіть балакати про нього. Один тільки інженер (він казав мені раніше, що теорія Айнштайна спростувала марксизм і довела існування боже) сказав: — Майборода? Єто тот, што украл дєньгі? Украв гроші! Наче він украв їх у них, а не в ненависного їм радянського народу! Я пішов од них геть. — Бідний Майбородо! Вони зреклися тебе, скромного касира, свого філософа. Вони й надалі цитуватимуть Августина, Ллойд Джорджа, Розанова, Мережковського і Бем-Баверка. Вони ні слівцем не згадають тебе, свого єдиного, справжнього, щирого, неприкрашеного філософа — філософа Майбороду.
КІНЕЦЬ
Подається за першодруком: Йогансен М. Майборода. Оповідання // Всесвіт. — 1925. — № 11; 16; 18. Ймовірно, це уривки більшого за обсягом твору — повісті (див.: Інтермедія патосу // Літературний ярмарок. — 1928. — №1 (131). — С. 199) або роману (див.: Йогансен М. Автобіографія. — У кн.: Йогансен М. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1989). Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту.
Х. Епілог
— Врангелівці втікли на паруснику з Одеси в Руминію! — гукали хлопці, продаючи вечірню газету. Я купив газету, прочитав і замислився. На цьому паруснику загинув Майборода! Загинув від рук послідовників своєї філософії! Я побіг до професорів, до генеральш, до Пузанова, до всіх послідовників Майбородиної філософії. — Загинув Майборода! — гукав я їм. — Майборода загинув від вашої руки! Але послідовники вороже-здивовано поглядали на мене. — «Какой Майборода?» Я обігав всіх, кого знав, і ніхто не сказав ні слова в пам'ять Майбороди. Вони не схотіли навіть балакати про нього. Один тільки інженер (він казав мені раніше, що теорія Айнштайна спростувала марксизм і довела існування боже) сказав: — Майборода? Єто тот, што украл дєньгі? Украв гроші! Наче він украв їх у них, а не в ненависного їм радянського народу! Я пішов од них геть. — Бідний Майбородо! Вони зреклися тебе, скромного касира, свого філософа. Вони й надалі цитуватимуть Августина, Ллойд Джорджа, Розанова, Мережковського і Бем-Баверка. Вони ні слівцем не згадають тебе, свого єдиного, справжнього, щирого, неприкрашеного філософа — філософа Майбороду.
КІНЕЦЬ
Подається за першодруком: Йогансен М. Майборода. Оповідання // Всесвіт. — 1925. — № 11; 16; 18. Ймовірно, це уривки більшого за обсягом твору — повісті (див.: Інтермедія патосу // Літературний ярмарок. — 1928. — №1 (131). — С. 199) або роману (див.: Йогансен М. Автобіографія. — У кн.: Йогансен М. Поезії. — К.: Радянський письменник, 1989). Збережено лексичні, стилістичні та правописні (за незначними винятками) особливості авторського тексту.