Литвек - электронная библиотека >> Жуль Верн >> Морские приключения и др. >> 20 000 льє під водою >> страница 3
два з половиною метри нижче ватерлінії, зяяла пробоїна у вигляді рівнобедреного трикутника. Краї пробоїни були рівні, їх ніби вирізали різцем. Очевидно, знаряддя, що пробило корпус судна, було неабияк загартоване. Причому, пробивши листове залізо товщиною в чотири сантиметри, воно само собою вивільнилося з пробоїни! Цей факт був уже геть непоясненний!

Відтоді всі морські катастрофи від нез’ясованих причин стали відносити на рахунок тварини. Міфічному звіру довелося відповідати за багато аварій кораблів. А кількість їх, на жаль, значна, адже принаймні двісті з трьох тисяч суден, про загибель яких щорічно повідомляється в «Бюро-Верітас», вважаються «зниклими безвісті».

Так чи інакше, але з вини «чудовиська» зв’язок між материками ставав усе більше і більше небезпечним, і громадська думка настійно вимагала, щоб моря були очищені будь-якою ціною від грізного китоподібного.


Розділ другий ЗА І ПРОТИ


У той час, коли відбувалися зазначені події, я повертався з подорожі штатом Небраска в Північній Америці, початої з метою вивчення цього незвіданого краю. Французький уряд відрядив мене до наукової експедиції як ад’юнкт-професора при Паризькому музеї природничих наук. Зібравши за шість місяців мандрівок по Небрасці неоціненні колекції, я наприкінці березня прибув до Нью-Йорка. Я планував виїхати до Франції на початку травня. Отже, дозвілля, що залишилося до від’їзду, я присвятив класифікації моїх мінералогічних, ботанічних і зоологічних багатств. Саме в цей час і сталася аварія з пароплавом «Шотландія».

Я був, певна річ, у курсі подій, що неабияк хвилювали суспільну думку, та й чи могло бути інакше? Я читав і перечитував усі американські та європейські газети, але ясності в питання, що хвилювало усіх, вони не вносили. Таємнича історія збурювала мою цікавість. У пошуках істини я кидався з однієї крайності в іншу. Що тут крилася таємниця, сумніватися не доводилося, а скептикам надавалося право «укласти персти у рани» «Шотландії».

Я приїхав до Нью-Йорка саме у розпал суперечок навколо цієї події. Припущення щодо блукаючого острова, невловного рифу, висловлені особами малокомпетентними, були остаточно відкинуті. І справді, як би міг пересуватися з такою швидкістю горезвісний риф, якби в нього не було могутньої машини? Відкинута була і гіпотеза про блукаючий остов затонулого гігантського корабля, що пересувався так само з непоясненною швидкістю.

Залишалися два можливих варіанти питання, що мали своїх прихильників: одні приписували всі лиха тварині колосальної величини, інші припускали існування підводного судна із надзвичайно потужним двигуном.

Останнє припущення, найбільш вірогідне, відпало в результаті розслідування, зробленого в обох півкулях. Важко було припустити, щоб приватна особа володіла подібним судном. Де і коли було воно побудоване? І як будівництво такого гіганта могло зберегтися в таємниці?

Тільки держава спроможна була створити механізм, котрий володіє такою руйнівною силою. У нашу епоху, коли людський розум витончується над винаходами смертоносних знарядь, легко припустити, що яка-небудь держава потай від інших спорудила і випробувала цю грізну машину. Після рушниць Шасепо — торпеди, після торпед — підводні тарани, потім — затишшя. Принаймні я на це сподівався.

Але припущення щодо військового підводного корабля відпало: надійшли заяви від всіх урядів про їхню непричетність до цієї справи. У щирості урядових заяв не можна було сумніватися, оскільки небезпека загрожувала міжнародним трансокеанським сполученням. Окрім того, як могло вислизнути з-під громадської уваги спорудження гігантського підводного судна? Зберегти таємницю в подібних умовах надзвичайно важко приватній особі і зовсім немислимо окремій державі, за кожною дією якої ревниво стежать могутні держави-суперниці.

Отже, після того як були наведені довідки в Англії, Франції, Росії, Пруссії, Іспанії, Італії, Америці і навіть у Туреччині, гіпотеза щодо підводного монстра рішуче відпала.

Знову на поверхню вод, незважаючи на глузування бульварної преси, спливло горезвісне чудовисько, і збуджена уява малювала найбезглуздіші картини з області іхтіологічної фантастики.

По приїзді моєму до Нью-Йорка багато осіб виявили мені честь консультуватися зі мною щодо цього діткливого питання. Ще під час перебування мого у Франції я випустив у світ книгу в двох томах in-quarto[8], під назвою «Таємниці морських глибин». Ця книга, що її добре зустріли у науковому світі, створила мені славу фахівця в порівняно мало дослідженій галузі природничої науки. Мене просили висловити свою думку щодо цього питання. Але, оскільки в моєму розпорядженні не було ніякого фактичного матеріалу, я ухилявся, посилаючись на свою повну непоінформованість. Однак, притиснутий до стіни, я змушений був винести на загальний огляд і своє судження. І «шановний П’єр Аронакс, професор Паризького музею», до якого звернулися репортери «Нью-Йорк-Геральда» із проханням «сформулювати своє судження», нарешті здався.

Я заговорив, оскільки мовчання ставало вже непристойним. Я розглянув питання зусібіч, з політичного і наукового. Наводжу цитати зі статті, що з’явилася 30 квітня в газеті.

«Отже, — писав я, — зваживши одну за одною усі висунуті гіпотези і не маючи інших більш вагомих припущень, доводиться визнати існування морської тварини, що володіє колосальною силою.

Глибинні шари океану майже не досліджені. Ніякий зонд ще не досягав туди. Що діється в невідомих безоднях? Які істоти живуть і можуть жити у глибинах дванадцяти або п’ятнадцяти миль під рівнем вод? Що за організм у цих тварин? Будь-яке припущення було б лише імовірним.

Розв’язання проблеми, що стоїть перед нами, може бути двояким.

Або нам відомі усі види істот, які населяють нашу планету, або вони не всі нам відомі.

Якщо нам відомі не усі види живих істот, якщо в області іхтіології природа зберігає від нас таємниці, немає ніяких підстав не допускати існування риб або китоподібних невідомих нам видів або навіть родів, особливих «глибоководних» організмів, пристосованих жити в глибинних водних шарах і котрі лише в силу якихось фізичних законів або, якщо завгодно, примх природи часом спливають на поверхню океану.

Якщо ж, напроти, нам відомі усі види живих істот, то потрібно шукати тварину, про яку йде мова, серед уже класифікованих морських тварин, і в цьому випадку я готовий допустити існування гігантського нарвала.

Звичайний нарвал, або єдиноріг, часто становить шістдесят футів у
ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Дмитрий Евгеньевич Крук - Никола Тесла. Пробуждение силы. Выйти из матрицы - читать в ЛитвекБестселлер - Эллен Ох - Невидимый друг - читать в ЛитвекБестселлер - Вера Олеговна Богданова - Сезон отравленных плодов - читать в ЛитвекБестселлер - Стивен Кинг - Билли Саммерс - читать в ЛитвекБестселлер - Вячеслав Николаевич Курицын - Полка. О главных книгах русской литературы - читать в ЛитвекБестселлер - Дебора Фельдман - Исход. Возвращение к моим еврейским корням в Берлине - читать в ЛитвекБестселлер - Марисса Мейер - Лунные хроники - читать в ЛитвекБестселлер - Люсинда Райли - Сестра солнца - читать в Литвек