займаєтеся? — Раніше писав вірші для поетів, а тепер пишу прозу для них же.
4. Ким ви хотіли б бути? — Мій син хотів би бути червоноармійцем або кондуктором; я хотів би бути моряком або хіміком.
5. Скільки ви збираєтесь прожити? — Я гадаю дожити до того часу, коли в нас буде серйозна марксистська критика.
6. Коли ви збираєтесь умерти? — За день перед тим, як мене будуть ховати і оберуть за академіка.
7. Який театр ви найбільше любите? — Кінотеатр.
8. Чому ви не ходите в оперу? — Не маю часу на середньовічні розваги.
9. Ким би ви були за Середньовіччя? — Особистим секретарем в Еразма Роттердамського.
10. Чому ви пишете українською мовою? — Бо я не живу в Ірляндії, не живу в Тамбові.
11. Яке ваше відношення до пролетаріяту? — Я ріс з пролетарями і грав з ними в футбол. Пролетарі пояснили мені, що хімія корисніша од віршів.
12. Чому ви тричі прочитали Салтикова-Щедрина? — Бо я ще не почав перечитувати його вчетверте.
13. Чому ви раніше називались Михайло, а тепер Майк? — Бо немає нічого вічного на світі.
14. Чому ви смієтесь? — Хай плачуть недолуги, боягузи й лицеміри.
Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші — щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців — от як зараз Максиму Горькому. Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: «поет». Поети, вважав я тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак. Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, — тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано. Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене. ……………………………………..
Я дуже люблю вірші Бажана. Цей футурист, що став тепер клясиком — не нафіксатуареним псевдоклясиком, що напинає лавровий вінок з учорашнього супу на позавчорашній оселедець на голові своїй, а таким диким і потужним клясиком, яким був дід Шекспір або грек Есхіл (тепер уже покійник) — цей поет написав «Кров полонянок» і він же написав «Гофманову ніч». Що більше їх читаєш, то краще вони стають. В них стільки винаходів, що бюро винахідців мусило б видати Бажанові з десяток премій. Пригадую, як я марно силкувався розрішити дощ у слові. Я забракував стільки віршів, а деякі надрукував. Мені здавалося, що я так близько підійшов до дощу, як Нансен до полюса. Але Бажан, ідучи з Гофманом на його кватирю, мимохіть і граючись устромив свій папірець на полюсі дощу…
Публікації дають змогу уявити творчий процес поета, його самооцінку окремих віршів і всього шляху. «Автобіографія Майка Йогансена», як і вміщена далі «Відповідь на анкету», написані в іронічному, гумористичному дусі, з елементами містифікації в дусі старих інтермедій. Отже, й в біографічних відомостях, поданих тут, є неточності. Так, у першій автобіографії говориться «тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий». В цей час М. Йогансену було 34 роки. Власне, й вимагати точності у цій містифікованій автобіографії (нібито написаній І. Сенченком, хоч автобіографії пишуться авторами) було б марно... Автобіографія Майка Йогансена. Опублікована в альм. «Літературний ярмарок», 1929, кн. 3. Автобіографія. Друкується вперше. З архіву М. Плевако (XXVII, 937). Рукописний відділ ЦНБ АН УРСР. Судячи з деяких ознак, ця автобіографія, як і попередня, писалася 1929 року. Так, про книжку віршів «Ясен» сказано, що вона «закінчується друком». Книжка вийшла 1930 року. В автобіографії трапляються й інші неточності. Згадана тут книжка «Подорож філософа під кепом» насправді вийшла під назвою «Подорож людини під кепом» (1929). Про філософський роман «Майборода» — тут єдина згадка; очевидно, задум реалізований не був. «Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій«Звенигора»... Юртик — Юрій Тютюнник, відомий націоналістичний військовий діяч, поплічник С. Петлюри, згодом амністований радянськими органами. Брав участь у роботі «Українфільму» то як автор сценаріїв, то граючи у фільмах «самого себе». Автобіографія закінчується «Бібліографією», в якій згадано (намальовано) тринадцять книжок, з деякими неточностями. Так книжка «Пролог до комуни» вийшла не 1925, а 1924 року, книжка «Як будується оповідання» не 1927, а 1928 року, відповідно «Ясен» не 1929, а 1930. Сторінка бібліографічна завершується словами: «Переклади з Леніна, Едгара По, Шекспіра («Отелло», вкупі з Щербаненком). Газетних і журнальних статтів, критики своєї і на себе і т. п. автор не пам’ятає. Майк Йогансен». До читача. Передмова до кн. «Збірка вибраних віршів», X., 1930. Переднє слово. Передмова до кн. «Поезії», X., 1933. Ледачий автор (відповідь на анкету «Універсального журналу») вміщена в ж. «Універсальний журнал», 1929, № 2.
_________________________________________
Тексти «Автобіографія Майка Йогансена», «Автобіографія», «До читача», «Переднє слово» і «Ледачий Автор» з примітками представлено тут за виданням «Майк Йогансен. Поезії», Київ, Радянський письменник, 1989. «Авто-анкета» – з публікації у журналі «Шквал», Одеса, 1929. Текст «Майк Йогансен про себе» (уривки) – з публікації у газеті «Вечірнє радіо», № 3, 1929, Харків.
В оформленні обкладинки даної публікації використано дружній шарж на Майка Йогансена, нарисований художником Самумом (Самуїлом Уманським).
(обратно)
_______________________________________
МАЙК ЙОГАНСЕН ПРО СЕБЕ (УРИВКИ)
Коли в 1922-ім році мені видали перший гонорар за літературний твір, мені сором було його брати. Адже ж мої власні рядки надрукували у книзі і за це величезне щастя мені ще й давали гроші — щось, здається, міліон чи півтора мільйони карбованців — от як зараз Максиму Горькому. Я так само дуже не любив, коли Коряк уголос казав привселюдно про мене: «поет». Поети, вважав я тоді, це, скажемо, Шевченко, Тичина і, може, Василь Чумак. Я й тепер не люблю взиватися поетом чи письменником, тільки з інших причин. Мені вже не здається, що це завелика честь для мене, — тепер мені шкода, що я не інженер, що я не можу будувати нове велике життя, а випало мені тільки шкрябати пером по папері. І те, що я майстер добрий і майстер чесний, мало мене заспокоює. Я б хотів бути майстром життя, а не літератури. Але це мені не дано. Та все ж таки я люблю літературу. Я дуже люблю слово і я думаю, воно відповідає мені любов’ю. Я люблю його некорисливою любов’ю не за те, що воно мене годує. Воно мусить мене годувати, бо я його породив. Я люблю його за те, що воно грається зі мною, розважає мене, утішає й ніколи не забуває про мене. ……………………………………..
Я дуже люблю вірші Бажана. Цей футурист, що став тепер клясиком — не нафіксатуареним псевдоклясиком, що напинає лавровий вінок з учорашнього супу на позавчорашній оселедець на голові своїй, а таким диким і потужним клясиком, яким був дід Шекспір або грек Есхіл (тепер уже покійник) — цей поет написав «Кров полонянок» і він же написав «Гофманову ніч». Що більше їх читаєш, то краще вони стають. В них стільки винаходів, що бюро винахідців мусило б видати Бажанові з десяток премій. Пригадую, як я марно силкувався розрішити дощ у слові. Я забракував стільки віршів, а деякі надрукував. Мені здавалося, що я так близько підійшов до дощу, як Нансен до полюса. Але Бажан, ідучи з Гофманом на його кватирю, мимохіть і граючись устромив свій папірець на полюсі дощу…
______________________________________
ПРИМІТКИ
Публікації дають змогу уявити творчий процес поета, його самооцінку окремих віршів і всього шляху. «Автобіографія Майка Йогансена», як і вміщена далі «Відповідь на анкету», написані в іронічному, гумористичному дусі, з елементами містифікації в дусі старих інтермедій. Отже, й в біографічних відомостях, поданих тут, є неточності. Так, у першій автобіографії говориться «тепер мені тридцять літ, я молодий і здоровий». В цей час М. Йогансену було 34 роки. Власне, й вимагати точності у цій містифікованій автобіографії (нібито написаній І. Сенченком, хоч автобіографії пишуться авторами) було б марно... Автобіографія Майка Йогансена. Опублікована в альм. «Літературний ярмарок», 1929, кн. 3. Автобіографія. Друкується вперше. З архіву М. Плевако (XXVII, 937). Рукописний відділ ЦНБ АН УРСР. Судячи з деяких ознак, ця автобіографія, як і попередня, писалася 1929 року. Так, про книжку віршів «Ясен» сказано, що вона «закінчується друком». Книжка вийшла 1930 року. В автобіографії трапляються й інші неточності. Згадана тут книжка «Подорож філософа під кепом» насправді вийшла під назвою «Подорож людини під кепом» (1929). Про філософський роман «Майборода» — тут єдина згадка; очевидно, задум реалізований не був. «Написав (укупі з Юртиком) кіносценарій«Звенигора»... Юртик — Юрій Тютюнник, відомий націоналістичний військовий діяч, поплічник С. Петлюри, згодом амністований радянськими органами. Брав участь у роботі «Українфільму» то як автор сценаріїв, то граючи у фільмах «самого себе». Автобіографія закінчується «Бібліографією», в якій згадано (намальовано) тринадцять книжок, з деякими неточностями. Так книжка «Пролог до комуни» вийшла не 1925, а 1924 року, книжка «Як будується оповідання» не 1927, а 1928 року, відповідно «Ясен» не 1929, а 1930. Сторінка бібліографічна завершується словами: «Переклади з Леніна, Едгара По, Шекспіра («Отелло», вкупі з Щербаненком). Газетних і журнальних статтів, критики своєї і на себе і т. п. автор не пам’ятає. Майк Йогансен». До читача. Передмова до кн. «Збірка вибраних віршів», X., 1930. Переднє слово. Передмова до кн. «Поезії», X., 1933. Ледачий автор (відповідь на анкету «Універсального журналу») вміщена в ж. «Універсальний журнал», 1929, № 2.
_________________________________________
Тексти «Автобіографія Майка Йогансена», «Автобіографія», «До читача», «Переднє слово» і «Ледачий Автор» з примітками представлено тут за виданням «Майк Йогансен. Поезії», Київ, Радянський письменник, 1989. «Авто-анкета» – з публікації у журналі «Шквал», Одеса, 1929. Текст «Майк Йогансен про себе» (уривки) – з публікації у газеті «Вечірнє радіо», № 3, 1929, Харків.
В оформленні обкладинки даної публікації використано дружній шарж на Майка Йогансена, нарисований художником Самумом (Самуїлом Уманським).
1
Скромність і нахил до творчості.(обратно)