чергується з чоловічою:

А справжня муза неоМУЗЕНА

Там десь на фронті в ніч суху

Лежить запльована, ЗАЛУЗАНА

На українському шляху.

П. Тичина

Ця рима особливо привертає увагу слухача на останнє слово рядка, спиняє на ньому вірш, отже, годиться в відповідних випадках. В наведеному прикладі із П. Тичини в читача найбільше в пам'яті лишається слово «залузана» , в той час, як рядки:

Там десь на фронті в ніч суху

На українському шляху

лишаються сливе непомітними для читача. Цілком инше завдання цієї рими в російській новітній поезії. Там (особливо в Маяковського) ця рима є власне сливе та сама, що й жіноча, саме через те, що ненаголошені склади вимовляються в російській мові дуже скорочено, відтак є змога уживати її поруч з жіночою двоскладовою:

В старое ль станем пялиться?

Крепи у мира на горле

Пролетариата пальцы.

В. Маяковский

В останньому прикладі, то є власне асонанс, за які мова буде зараз. Справа в тому, що кількість рим, якщо не рахувати дієслівних і инших граматичних рим (таких, приміром, як селом — волом, волами — полями, катів — кутів) в кожній мові досить таки обмежена. Пам'ятаючи тепер, що рима потрібна для завершення музикального періоду і для того, аби підкреслить кінцеве слово рядку, ясно, що ця потреба може бути більшою або меншою, або її зовсім не буде. В останньому разі, очевидно, не уживатимемо рим зовсім — в другому випадкові можна обмежитись неточною римою. Така неточна рима має назву «асонанс» і її характерна особливість — неповна точність звукового повторення, приміром:

Степи Залізняка і Гонти

А на зорі

Гайдамацький рев

То ведмідь блакитноокий

Біля твоїх дверей.

М. Хвильовий

Асонанс незрівняно багатіший за риму — дає таку силу ріжних ступнів схожости й однозвучности, що не дарма нова поезія користується ним так широко, хоч, нажаль, широкі кола людей, які читають вірші, цього ще й досі не помітили.

Звичайним типом асонансу є наведений вище приклад; цебто голосозвук з наголосом в римуючих слів один (в даному разі е) а шелестозвуки, що складають слова одні або принаймні одної звукової категорії (хоч би м — н або ж — з), тощо. В нашому прикладі рев — дверей отже, звуки в та й, що досить близкі одне до одного (так звані дзвінкі спіранти). Але по уважному розгляді кожен помітить, що в даному прикладі є ще один елемент — це «в» у слові «дверей», яке, щоправда, стоїть в попередньому складі, але тим не менше впливає, як тонкий натяк на склад «рев» тільки навпаки — «(д)вер(ей)». Тут ми підходимо до того типу асонансу, де складові шелестозвуки його є в римованих словах, але не в однаковому порядкові. Цей асонанс більше віддалений від рими, аніж асонанс першого типу: він дає враження далекого спомину про асонуючий рядок, отже, закінчує музичний період мняхко, не підкреслюючи останнього слова в рядку й даючи змогу непомітно перейти до наступного музикального періоду. Приміром:

...Шпалерами пропустить

Уїдливих пророків

До арки на ТРІУМФ

Сплете вінки історія

З фіалок сміхоСТРУМОК.

М. Хвильовий

Такі асонанси в руках досвідченого майстра слова — могутня і гостра зброя. Ясно, що для того, аби використати їх як слід, треба знати, які вони можуть бути, якого характеру надають рядкові, словом, проробити чималу теоретичну роботу, привчить свій мозок робити в цій сфері, одшукуючи асонанси, милуючись ними (так само, як і з римами). Для цього треба передусього добре знати мову, якою пишеш, її словник, її звуки, її музичні можливости, аби під час творчого процесу йти готовим шляхом, вести вірш за думкою, а не пасти задніх, ідучи за свавільною римою. А для того, щоб не відкривать давновідомих Америк, треба знати, що в сьому напрямкові зроблено — читати нових поетів, навіть таких, що майже нічого не дають своїм змістом, але старанно розробляли форму, аби ужити цієї зброї, розробляючи вже свій зміст — словом, ознайомитись зі знаряддям праці буржуазної поезії (деякі течії футуризму, імажинізм то що) щоб тим певніше утворити поезію нового віку — комунізму.

Є ще один ґатунок асонансу — його висуває теж поезія останнього часу.

На каторгу пусть приведет нас друЖБА

Закованная в цепи ПЕСНИ

О день серебряный

Наполнив века ЖБАН

За край перепЛЕСНИ.

А. Мариенгоф

Цебто наголошений склад одного слова «песни» римує з ненаголошеним складом другого — «переплеснИ», якби наголос був такий «переплЕсни» — це була б звичайна собі рима, в цьому ж разі це асонанс, але такий, що ще менше натякає на попереднє слово, аніж той, якого ми перед цим розглядали. Треба сказать, що якраз для російської мови цей асонанс є дуже штучним, бо в ній велика ріжниця поміж наголошеним складом (ненаголошені майже пропадають в вимові) отже, він повинен зістатись лише іграшкою імажиністів. Навпаки, в українській мові, де ріжниця наголошених і ненаголошених складів в силі видиху значно менша, де темп розмови повільніший, ці асонанси можуть дуже придатися поетові. Часто їх подибуємо в Семенка:

...біля піаніна — два товариша з ФРОНТУ

сьогодня для бурь,

і молодого ЗАХВАТУ

Іноді в М. Хвильового:

...І шлях той бурЬОВИЙ

що нас ВИХОВУВАВ

(це б то (іще раз), як би наголос стояв так: бурьОвий — то це була б проста рима жіноча з дактилічною).

Асонанси є переходом від римованого рядка до неримованого (білого вірша). Поезія останнього часу, що, відбиваючи хаос економічних відносин старого світу, розкувала до того часу одностайний і тривалий метр (розмір), разом з тим відмовилась і від правильної рими, яко єдиного засобу завершити період — вона вершить період найчастіше асонансом або й зовсім лишає його незавершеним (як і той хаос думок і почувань, що викликаний умовами часу). Футуризм — типова поезія цього часу як раз плекає асонанс поруч з вільним метром (Семенко). Переходимо до розміру.

II. Розмір

Подивімось но ще раз на наведений в початку тої глави вірш. Кожен, хто прочитає його в голос, почує на вухо, що він дуже часто чув вірші, що писані тим розміром; як що він трошки подумає, то знову уяснить собі, що він навпаки сливе ніколи не стрівав того розміру в народних піснях. Той розмір був теж колись і розміром пісні, але — старогрецької — побіденним кроком пройшов він через середньовіччя і запанував в європейській поезії XVIII і XIX віку, а за нею і в московській; лише в кінці XIX віку він вкорінився і в українській поезії; рідко подибуємо його в Шевченка.

Реве та стогне Дніпр широкий.

Далеко частіше в Олеся і подальшій поезії. Це чотиристопний ямб. Чотиристопним він зветься,