головою. – Адже ми вічні вигнанці.
– Але вам немає чого боятися! Дівчині, яка врятувала життя Вілфреда Айвенго, вірного слуги короля, – переконано промовила леді Ровена, – не треба боятися переслідування в Англії. Усі – і нормани, і сакси – вшановуватимуть вас…
– Мої заслуги та добрі наміри не зруйнують перешкод між вашим народом і моїм, добра пані, – відповіла Ревекка. – Різниця у вірі, у вихованні та багато іншого не дадуть змоги вам і нам стати ближчими… Прощайте ж! Я прошу лише виконати моє єдине прохання, перше ніж я полишу ваш будинок назавжди. Ваше обличчя зараз закрите, як було закрите й тоді, коли ми вперше зустрілись у лісі… Дайте ж поглянути на нього, леді Ровено, адже кажуть, що ви – прекрасні!
– Чутки завжди перебільшують, – посміхнулася леді Ровена. – Я зроблю це за однієї умови. Ти маєш зробити те саме.
Ревекка мовчки кивнула.
Ровена, соромлячись, відкинула накидку, і тендітна шкіра її обличчя вкрилася рум’янцем, одначе вона не опустила очі, захоплено дивлячись на незвичайні риси гості, що відкрилися перед нею. Ревекка також зашарілася, потім ніби тінь хмари вкрила її обличчя. Дівчина злегка хитнулась і на секунду схилила голову. Одначе на стривожене запитання леді Ровени, чи здорова вона, Ревекка відповіла:
– Усе добре, міледі… Ваше лагідне обличчя і його благородні риси вічно житимуть у моїй пам’яті. Я дякую Богові за те, що полишаю будинок мого випадкового захисника, знаючи, що поруч із ним ви, леді Ровено, – здавалося, Ревекку полишають останні сили, одначе вона опанувала себе і, вже спокійно посміхаючись, промовила: – Спогади про пережите досі мучать мене… Прощавайте! Мені лишилося тільки віддати вам найнезначнішу частину мого боргу. Прийміть від мене в дар цю скриньку…
Леді Ровена відімкнула оправлену в срібло скриньку з чорного дерева. На синьому оксамиті виблиснули коштовності – алмазні сережки та намисто.
– Ні! – вигукнула вона, простягаючи скриньку Ревецці. – Я не можу прийняти такий дорогий подарунок.
– Залиште це собі, леді, – заперечила Ревекка. – Не принижуйте мене. Ви маєте владу, шляхетність, вплив; ми ж маємо тільки багатство. Воно джерело нашої сили і слабкості. Одначе все моє багатство не варте й малої частки того, що ви можете отримати лише одним своїм словом або поглядом… наприклад, кохання, сердечну дружбу, відданість. Прийміть цей дар, леді Ровено, на пам’ять про мене; для мене коштовності не мають ціни – я ніколи більше не носитиму прикрас… Перекажіть слова подяки вашому чоловікові, серу Вілфреду Айвенго, якщо він іще пам’ятає ту, яку врятував від жахливої смерті…
Тут голос Ревекки по-зрадницькому затремтів; глибокий сум і ніжність, які прозвучали в ньому, підказали леді Ровені те, чого дівчина не хотіла й не могла вимовити. Незвичайна гостя поспіхом попрощалася з господаркою будинку та майже вибігла з покоїв.