Вибрані твори. Том I. Иллюстрация № 1

Бернард Шоу Вибрані твори Том I Вибрані твори. Том I. Иллюстрация № 2 Вибрані твори. Том I. Иллюстрация № 3

Учень Диявола

Вибрані твори. Том I. Иллюстрация № 4

Дія перша

Вибрані твори. Том I. Иллюстрация № 5

Року 1777, пiд невеселу годину, коли чорну нiч заступає хмурий ранок, мiсiс Дадженз Нью-Гемпшiра не спить, сидячи в кухнi, що водночас править за жилу кiмнату, на власнiй фермi у передмiстi Уебстербрiджа. Мiсiс Даджен — неприваблива жiнка. Кожна жiнка не дуже-то гарно виглядає пiсля безсонної ночi, а поборознене зморшками обличчя мiсiс Даджен навiть у найкращi хвилини має похмурий вигляд, якого надає гордовитiй i крутої вдачi людинi суворе додержання правил вiджилого пуританства. Це зморена працею лiтня жiнка, яка здобула нею лише повну владу i зненависть у власному непривiтному домi та незаперечну славу побожної i поважної особи серед сусiдiв, для яких пияцтво i розпуста настiльки привабливiшi за релiгiю i моральнi подвиги, що доброчеснiсть здається їм просто самозреченням. Вiд цього недалеко до того, щоб вимагати самозречення i вiд iнших, i поняття доброчесности стає зрештою синонiмом усього неприємного. Тому мiсiс Даджен, особу дуже неприємну, вважають за дуже доброчесну. За винятком явних злочинiв, їй все дозволено, крiм хiба якихось нiжних слабостей; тим-то, сама цього не знаючи, мiсiс Даджен користується такою свободою поведiнки, як нi одна жiнка у цiлiй парафiї, оскiльки нiколи не порушила сьомої заповiдi i не пропустила жодної недiльної вiдправи у пресвiтерiанськiй церквi.

У 1777 роцi, коли вiд Англiї вiдкололись американськi колонiї, не так з їхньої волi, як силою їх власної ваги, — пристрастi нестримно розгорiлись, i це призвело до збройної боротьби. Цю боротьбу англiйцi уявляли як подолання заколоту i пiдтримання британської влади, а американцi — як оборону свободи, опiр тиранiї та самопожертву на олтарi Прав людини. Зайва рiч розцiнювати тут цi обидва уявлення; досить сказати з цiлковитою безстороннiстю, що й американцi й англiйцi вважали своїм найблагороднiшим обов’язком повбивати однi одних якнайбiльше, а духовенство обох ворожих таборiв, морально пiдтримуючи воєннi дiї, спрямованi до цiєї мети, благало небо про перемогу, — кожне своїй зброї.

За таких обставин не тiльки оця неприємна мiсiс Даджен, але й чимало iнших жiнок сидять цiлими ночами, дожидаючи вiстей. Вони так само, як i вона, засинають лише на свiтанку, куняючи бiля камiна i ризикуючи пiрнути в нього головою. Мiсiс Даджен спить, напнувши на голову шаль, а ноги сперши на широкi залiзнi ґрати камiна, що правлять за пiднiжжя хатнього олтаря — вогнища з його величезним казаном та гаком на шарнiрах над задимленою полицею, на якому вiшають м’ясо, щоб смажити. Простий кухонний стiл стоїть проти вогнища, коло мiсiс Даджен; на ньому — свiчка в олов’яному свiчнику. Стiлець, на якому сидить мiсiс Даджен, як i всi iншi стiльцi у кiмнатi, простий, нiчим не оббитий i не пофарбований, але спинка в нього кругла, рiзьблена i вигiдне сидiння, пристосоване до форм того, хто на ньому сидить, отже, це, мабуть, почесне мiсце. У кiмнатi троє дверей: однi у тiй самiй стiнi, де й камiн, тiльки ближче до кутка — до кращої у домi спальнi; другi — навпроти — до комiрчини та пральнi; третi — вхiднi — з клямкою та важким дерев’яним засувом — у переднiй стiнi, мiж вiкном, що мiститься посерединi, i кутком, що межує зi стiнкою спальнi. Мiж дверима i вiкном — вiшалка; вигляд її одразу скаже уважному спостерiгачевi, що зараз нiкого з чоловiкiв нема дома, бо на вiшалцi немає жодного капелюха i жодного плаща. З другого боку вiкна на цвяху висить стiнний годинник з бiлим дерев’яним циферблатом, чорними залiзними гирями та мiдним маятником. Поруч з годинником на низькiй пiдставцi — великий, замкнутий на ключ мисник, повний простого фаянсового посуду. Напроти камiна, мiж дверима i кутком кiмнати, стоїть бiля стiнки надзвичайно потворна i рипуча чорна канапа. Глянувши на неї, можна побачити, що мiсiс Даджен не сама в кiмнатi. На канапi спить дiвчина рокiв шiстнадцяти-сiмнадцяти, чорноволоса i смуглява; це, видно, боязка, затуркана iстота. Її поганеньке плаття, подерте, полиняле, з плямами вiд ягiд, аж нiяк не можна визнати за чисте. Те, що воно вiльно висить на дiвчинцi, а також голi, засмаглi литки i босi ноги наводять на думку, що пiд платтям небагато бiлизни. Раптом у дверi стукають, але не так голосно, щоб розбудити сплячих. Потiм стукають ще раз, дужче, i мiсiс Даджен злегка заворушилася увi снi. Нарештi смикають засув, i вона одразу схоплюється з мiсця.

Мiсiс Даджен (загрозливо). Ну, чому ж ти не одмикаєш дверей? (Бачить, що дiвча спить, i, обурена вкрай, здiймає галас). О Боже мiй, о Господи! Та це ж... (Термосить дiвчину). Прокинься, прокинься! Чуєш?

Дiвчина (пiдводячись). Що таке?

Мiсiс Даджен. Прокинься! Де твiй сором, бездушне ти, грiшне дiвчисько! Батько ще не встиг i охолонути в домовинi, а воно вже спить собi, висипляється!

Дiвчина (ще напiвсонно). Я не хотiла... Мене вморив сон...

Мiсiс Даджен (обриває її). Авжеж, вiдказувать ти спритна! Зморив сон!.. (Люто, бо в дверi знову стукотять). Чом ти й досi не вiдчиниш дверей своєму дядьковi? Адже я цiлiсiньку нiч очей не заплющила, його дожидаючи. (Штурханом пiднiмаючи дiвча з канапи). Гаразд! Я вже сама одiмкну! Багато користi вiд тебе! Іди, хоч трохи у камiнi роздмухай!

Дiвча, злякане i жалюгiдне, йде до вогнища i пiдкладає у вогонь полiно. Мiсiс Даджен вiдсуває засув, прочиняє дверi, впускає в непровiтрену кухню трохи ранкової свiжости i чимало холоду, а також свого молодшого сина Крiстi — гладкого, кругловидого, пришелепуватого бiлявого хлопця рокiв двадцяти двох. Вiн у сiрому плащi i закутаний у шаль, тремтячи з холоду, вiн поспiшає до вогню, залишивши мiсiс Даджен зачиняти дверi.

Крiстi (коло вогнища). Бр, бр, бр! Ну, й холоднеча! (Помiтивши дiвча, тупо дивиться на неї). Ти хто ж така?

Дiвча (несмiливо). Ессi.

Мiсiс Даджен. От, доводиться запитувати! (До Ессi). Забирайся до своєї кiмнати, дитино, й лягай спати, якщо в тебе не досить сумлiнности, щоб не заснути. Твоя iсторiя не з таких, щоб тобi її чути.

Ессi. Я...

Мiсiс Даджен (непохитно). Не сперечайтесь, мiс! Покажiть свою слухнянiсть i робiть те, що вам кажуть.

Ессi, ледве стримуючи сльози, йде через кiмнату до дверей, що ведуть у комiрку.

Та не забудь помолитись!

Ессi виходить.

Якби не я, воно б звечора лягло спати так, наче нiчого не трапилось.

Крiстi (флеґматично). Ну, не можна ж чекати, щоб вона побивалася за дядьком Пiтером так, як хтось iз нашої родини.

Мiсiс Даджен. Що ти кажеш, дитино? Адже це Пiтерова дочка — кара за все його безпутне i ганебне життя! (Обурена, важко сiдає на стiлець).

Крiстi (витрiщивши очi). Дочка дядька Пiтера?

Мiсiс Даджен. Інакше чого б вона була тут? Хiба мало було в мене турбот та клопоту, доки я повирощувала власних дочок, не кажучи вже про тебе та про твого братка-ледаря, щоб приймати у свiй дiм ще й байстрюкiв твого дядька?

Крiстi (перебиває її, з побоюванням позираючи на дверi, де зникла Ессi). Тсс! Вона може почути.

Мiсiс Даджен (ще голоснiше). Хай чує. Хто боїться Господа Бога, той не боїться назвати власним iм’ям дiла дияволовi.

Крiстi, цiлком байдужий до змагання мiж Добром i Злом, грiється коло камiна, втупивши очi у вогонь.

Ну, ти ще довго витрiщатимеш тут очi, мов недорiзаний кабан? Якi в тебе новини?

Крiстi (скидає капелюх, розмотує шаль i йде до вiшалки, щоб повiсити їх). Священик сам оповiстить вам новину. Вiн скоро буде тут.

Мiсiс Даджен. Яку новину?

Крiстi (стає за дитячою звичкою навшпиньки, щоб повiсити капелюх, хоч зараз вiн уже досить великий i може дiстати до вiшалки, i говорить надто байдужим для принесеної новини тоном). Батько теж помер.

Мiсiс Даджен (остовпiвши). Твiй батько?

Крiстi (закопиливши губу, йде знов до камiна i грiється, придiляючи камiну бiльше уваги, нiж матерi). Ну то що? Це не моя провина. Коли ми приїхали до Невiнстауна, то застали його хворим у

ЛитВек: бестселлеры месяца
ПассажирSapiens. Краткая история человечестваМозг. Инструкция по применению. Как использовать свои возможности по максимуму и без перегрузокЧерное пламя над СтепьюСмертельная белизнаМоя жизнь, мои достиженияБывшиеАукцион невест