старий Рим, і закон, і леґіони — всі, всі проти мене; але високо над усім цим — боги; а Помпей — дурень». І боги засміялися і похвалили його. І на полях Фарсали сталося неможливе: кров і залізо, на яких тримається наша віра, впали перед духом людини, оскільки дух людини — це воля богів. І могутність Помпея розсипалась у руці його, на кшталт того, як розсипалося могутність державної Іспанії, коли вона повернулася проти ваших предків у ті дні, коли Англія була малою, і жила своїм розумом, і покладалася на свій розум, а не на те, що вона поширює в газетах. І тому остерігайтеся, щоб якийнебудь маленький народ, який ви обернули в рабство, не піднявся і не перетворився в руках богів на батіг, що впаде на ваші хвастощі, вашу несправедливість, на ваші пороки і вашу глупоту.

То чи хочете ви тепер дізнатися про кінець Помпея, чи ви будете спати, коли промовляє бог? Слухайте слова мої, оскільки Помпей відбув туди, куди і ви пішли сьогодні, — в Єгипет, де стояла римська армія, так само як нині там стоїть британська армія. І Цезар погнався за Помпеєм у Єгипет; римлянин тікав, і римлянин гнався за біженцем: пес, який пожирає пса. І єгиптяни казали: «Погляньте, ось римляни, які давали золото царям нашим і збирали з нас данину силою зброї своєї, чи не вони закликали нас бути вірними їм і зраджувати нашу рідну країну. І ось тепер перед нами два Рима — Рим Помпея і Рим Цезаря. Якому ж із них нині ми повинні зберігати вірність?» І в сум’ятті своєму вони звернулися до воїна, який колись служив Помпею, і знав шляхи Риму, і володів усіма його пороками.

І сказали йому: «Поглянь, у твоїй країні пес пожирає пса, й обидва пси прийшли до нас, щоб пожерти нас. Що ти можеш порадити нам?» І воїн цей, на ім’я Луцій Септімій, якого ви сьогодні побачите перед собою, відповів: «Вам слід ретельно зважити, котрий із двох псів дужчий, а потім убити слабшого на догоду сильному і тим самим завоювати його милість». І єгиптяни сказали: «Ти дав слушну пораду, але якщо ми вб’ємо людину, ми порушимо закон і поставимо себе на рівень з богами, а цього ми не можемо робити. Але ти — римлянин: тобі звично вбивати, бо в тебе пристрасть панувати. Чи не візьмешся ти замість нас убити того пса, котрий слабший?» І Луцій відповів: «Хай буде так, оскільки я зробив Єгипет вітчизною своєю і бажаю, щоб ви шанували і слухали мене». І єгиптяни сказали: «Ми так і думали, що ти не будеш робити цього без якоїсь винагороди; ти отримаєш свою нагороду». І ось Помпей прибув до Єгипту і пристав до берегів його один, на маленькій ґалері, поклавшись на його закон і звичай. І народ Єгипту побачив, що Помпей насправді слабкий і нікчемний пес; і ледве він устиг ступити на берег, як його зустрів давній соратник Луцій Септімій, який однією рукою вітав його, а другою відітнув йому голову; і зберіг цю голову, як качан капусти, щоб піднести її в дар Цезарю. І рід людський здригнувся. А боги засміялись: бо Септімій був всього лиш мечем, вигостреним рукою Помпея. І коли меч цей повернувся супроти його власного горла, боги сказали, що Помпею ліпше було б зробити Септімія хліборобом, а не таким доблесним і швидким на руку вбивцею. І тому я знову кажу вам: остерігайтеся, ви, котрі всі бажали б стати помпеями, якби наважились; оскільки війна — це вовк, і він може прийти і до ваших дверей.

Вам, здається, набридла мова бога? Вас пожирає нечисте бажання послухати про життя порочної жінки? Чи ім’я Клеопатри розбудило у вас цю цікавість? О, ви дурні! Клеопатра всього лише дитя, яке нянька карає лозиною. І я, піклуючись про благо ваших душ, хочу показати вам, як Цезар, який прийшов у Єгипет шукати Помпея, знайшов Клеопатру; і як прийняв він у подарунок цей качан капусти, що колись був головою Помпея; і що сталося між старим Цезарем і царицею-дитиною, поки він не покинув Єгипет і не проклав собі переможний шлях до Риму, для того, щоб бути вбитим, так само як Помпей, людьми, в яких ще зберігся дух Помпея. Все це ви побачите і в невігластві своєму будете дивуватися тому, що за двадцять сторіч до ваших днів люди були такі ж самі, як і ви, жили, говорили, як ви, — не гірше і не ліпше, не мудріше і не дурніше. І ці дві тисячі років, що минули відтоді, — для мене, бога Ра, всього лише мить; і те, що називаєте сьогоднішнім днем, нічим не відрізняється від того дня, коли Цезар вперше ступив на землю мого народу. А тепер я покину вас, оскільки ви тупе плем’я і повчати вас — марна трата слів; і я не став би їх марнувати, не будь я богом, а природа богів така, що вони вічно борються з прахом і тьмою і своєю неперебутньою жагою божого вічно прагнуть викресати із праху і тьми нові і нові іскри життя і світла. Отже, сидіть спокійно на ваших кріслах і мовчіть, бо ви почуєте зараз мову людини, і, на вашу думку, то була велика людина. І не бійтеся, я більше не заговорю з вами; хай відкриють вам істинний перебіг історії ті, хто жив у ній. Прощавайте і не подумайте мені плескати в долоні!

Храм зникає в глибокому мороці.

Варіант прологу

Жовтнева ніч на сирійському кордоні Єгипту в кінці царювання XXXIII династії, 706 року за римським літочисленням, а за пізнішим християнським — 48 року до народження Христа. Перший виблиск місячної ночі, як великий сріблястий вогонь, з’являється на сході. Зорі й безхмарне небо — наші сучасники, тільки на дев’ятнадцять з половиною сторіч молодші, ніж якими ми їх знаємо; але з вигляду їхнього ви б цього не сказали. Під ними — два одворотні явища цивілізації: палац і солдати. Палац, стара низька сирійська будівля з вапнистої глини, не такий незугарний, як Букінгемський палац; а офіцери у дворі — значно цивілізованіші за теперішніх англійських офіцерів; вони, наприклад, не викопують своїх померлих ворогів і не глумляться над ними, як то ми викопали Кромвеля і Магді. Військові, про яких тут мовиться, складають дві групи: одна захопилася грою свого начальника Бельзенора, воїна років п’ятдесяти, спис якого лежить на землі біля нього; він нагнувся, граючи в кості з молодим хитрого вигляду перським найманцем; друга група зібралась навколо воїна, який щойно закінчив розповідати непристойний анекдот (що й досі має великий успіх в англійських казармах), від якого гучно регочуть солдати. Їх дванадцять чоловік, усі високоаристократичні молоді єгипетські офіцери, добре озброєні, в чудових військових обладунках, зовсім не схожі на англійців у тому, що не соромляться і не почуваються ніяково у своїй професійній одежі; навпаки, швидше погордливо-показні у своїй войовничості, ніби особливої надаючи ціни тому, що належать до військової касти.

Бельзенор — типовий ветеран, невтомний і свавільний, здібний і спритний, коли потрібна груба сила; безпорадний і несміливий — коли та сила