непотрібна; це чудовий сержант, некомпетентний генерал і жалюгідний диктатор. Якби він мав впливові зв’язки, то його використала б сучасна європейська держава в оцих двох останніх ролях, зважаючи на його успіх в ролі першій. Жалюгідний саме тепер, зважаючи на те, що Юлій Цезар напав на його країну. Не знаючи цього, він захопився своєю грою з персом, котрого, як чужинця, вважав за цілком здатного на шахрайство.

Його підлеглі — здебільшого вродливі молоді хлопці; цікавість, з якою вони ставляться до гри й до непристойного анекдота, цілком відзначає їхні головні інтереси життя. Їхні списи сперті на стіну або лежать на землі напохваті. Ріг палацового двору створює трикутник, одна сторона якого — фронтон палацу з ухідними дверима, друга сторона — стіна з проходом для воріт. Оповідачі розташувалися з боку палацу; гравці — з боку воріт. Коло воріт під стіною стоїть кам’яна тумба, досить висока, щоб дати змогу вартовому нубійцеві, що стоїть на ній, дивитися через стіну. Двір освітлений смолоскипом, що заткнутий у стіну. У ту мить, коли сміх гурту, що оточує оповідача, завмирає, перс, який стоїть навколішках, виграє очки і хапає ставку, що лежить перед ним на землі.

Бельзенор. Клянусь Апісом, персе, твої боги доброзичливі до тебе.

Перс. Спробуйте ще раз, о капітане. Вдвоє або квит!

Бельзенор. Ні, досить. Мені не щастить!

Вартовий (урівноважуючи свого кидального списа в той час, як сам дивиться через стіну). Стій! Хто йде?

Вони всі здригаються, прислухаючись. Незнайомий голос відповідає знадвору.

Голос. Посланець з поганими звістками.

Бельзенор (звертаючись до вартового). Пропусти його.

Вартовий (ставлячи на землю свого списа). Наблизься, о посланцю з поганою звісткою.

Бельзенор (ховаючи в кишеню кості для гри й піднімаючи свого списа). Приймім цього чоловіка з пошаною. Він несе погані звістки.

Варта хапає свої мечі і стовплюється коло воріт, залишаючи прохід для прибулого.

Перс (встаючи з колін). Хіба погані звістки в такій пошані?

Бельзенор. О, варваре персе, вислухай мої пояснення. В Єгипті посланця з добрими звістками приносять богам у жертву на знак подяки; але жодний бог не прийме крови вісника зла. Коли у нас є добрі вісті — ми стараємося послати їх устами найдешевшого раба, якого тільки можна знайти. Погані ж вісті посилають через молодих дворян, які прагнуть дістати відзнаки. (Вони приєднуються до тих, що коло воріт).

Вартовий. Проходь, о юний воїне, і схили голову в домі цариці.

Голос. Піди й помасти свого кидального списа свинячим салом, о чорномазий, бо ще не настане ранок, як римляни примусять тебе глитати його аж до самого держака.

Той, що говорить — білявий чепурун, одягнутий інакше, ніж варта, але не менш екстраваґантно, — проходить, сміючись, у ворота. Він трохи понівечений у бою; ліве рамено йому забинтоване й світить крізь розірваний рукав. У правій руці він несе римського меча в піхвах. Він іде через двір з погордливим виглядом, праворуч його йде перс, ліворуч — Бельзенор, варта товпиться за ним.

Бельзенор. Хто ти такий, що насмілюєшся сміятися в домі Клеопатри-цариці і в вічі Бельзенорові — начальникові її варти?

Прибулий. Я — Бел-Афріс, нащадок богів.

Бельзенор (церемонно). Привіт тобі, брате!

Всі (крім перса). Привіт тобі, брате!

Перс. Уся варта цариці — нащадки богів, крім мене, о незнайомцю; я — перс і нащадок численних царів.

Бел-Афріс (до варти). Привіт, брати! (До перса, вибачливо). Привіт смертному!

Бельзенор. Ти був у бою, Бел-Афрісе, і ти воїн поміж воїнами. Ти не допустиш, щоб жінки із двірні царициної перші дізналися про твої вісті.

Бел-Афріс. Я не маю інших вістей, крім тих, що незабаром нам, воїнам, жінкам і всім поперерізують горла.

Перс (до Бельзенора). Я ж тобі казав.

Вартовий (що прислухався до їхньої розмови). О, лихо!

Бел-Афріс (звертаючись до нього) Заспокойся, заспокойся, бідний ефіопе: доля в руках богів, що пофарбували тебе в чорний колір. (До Бельзенора). Що цей смертний (показуючи на перса) сказав тобі?

Бельзенор. Він каже, що римлянин Юлій Цезар, який висадився на наших берегах зі жменькою воїнів, зробиться владарем Єгипту. Перс боїться римських воїнів (варта сміється з галасливою зневагою). Це ж мужики, здатні лише лякати ґав та ходити за плугом! Сини ковалів, мірошників і чинбарів! А ми — дворяни, що присвятили себе зброї, нащадки богів!

Перс. Бельзеноре, боги не завжди добрі до своїх бідних родичів.

Бельзенор (запально, звертаючись до перса). Між нами кажучи, хіба ми гірші за рабів Цезаря?

Бел-Афріс (виступаючи між ними). Слухай, брате. Між нами кажучи, ми, єгиптяни, як боги, вищі за римлян.

Варта (радіючи). Ага!

Бел-Афріс. Але цей Цезар не протиставляє людину людині: він просто кидає на вас леґіон, мов камінь із пращі, там, де ви найслабкіші, і цей леґіон подібний до чоловіка з однією головою, тисячею рук і без усякої релігії. Я бився з ними, я знаю.

Бельзенор (насмішливо). Ти був наляканий, брате?

Варта аж качається зо сміху, очі їм виблискують при дотепах їхнього начальника.

Бел-Афріс. Ні, брате, але мене побили. Вони були, можливо, налякані; але вони розвіяли нас — як полову.

Варта, трохи вгамована, бурчить презирливо.

Бельзенор. Чи не міг ти умерти?

Бел-Афріс. Ні, це було б надто легко, щоб бути гідним нащадком богів. До того ж, не було часу: все скінчилося в одну мить. Напад відбувся там, де ми його найменш сподівалися.

Бельзенор. Це показує, що римляни — боягузи.

Бел-Афріс. Їм нема діла до боягузства, оцим римлянам: вони б’ються, щоб виграти. Гордість і честь війни для них ніщо.

Перс. Розкажи нам історію бою. Що там було?

Варта (збирається з цікавістю навколо Бел-Афріса). Так, історію бою!

Бел-Афріс. Знайте ж, що я — прислужник при варті храму Ра в Мемфісі й не служу ні Клеопатрі, ні її братові Птоломеєві, а тільки великим богам. Ми вирядилися в подорож, щоб запитати Птоломея, чому він прогнав Клеопатру в Сирію, і як нам ставитися до римлянина Помпея, що недавно прибув до наших берегів після своєї поразки під Фарсалою. Що ж, ви гадаєте, ми дізнались? Що Цезар іде по гарячих слідах свого ворога і що Птоломей убив Помпея і його відрубану голову тримає напоготові, щоб піднести переможцеві. (Хвилювання серед варти). Так, навіть більше: ми побачили, що Цезар уже прийшов; ми не пройшли й півдня дороги назад, як наткнулися на міський натовп, що тікав од його леґіонів, що їхній висадці хотів був перешкодити.

Бельзенор. А ти, вартовий храмовий? Ти не став на дорозі цим