і прямує до дверей).

Лексі. О, зачекайте хвильку, я забув. (Морелл зупиняється і, уже тримаючись за ручку дверей, обертається). До вас збирається зайти ваш тесть.

Морелл, здивований і неприємно вражений, зачиняє двері.

Морелл. Містер Берджесс?

Лексі. Так. Я зустрів його у парку, він щось жваво з кимось обговорював. Він просив мене переказати вам, що зайде.

Морелл (трохи недовірливо). Але ж він не приходив до нас аж три роки. Ви не помилилися, Лексі? Ви, часом, не жартуєте, га?

Лексі (серйозно). Ні, сер, не жартую.

Морелл (задумливо). Хм! Пора йому побачити Кандіду, поки вона ще не встигла змінитися так, що він не упізнає її. (Виходить з виглядом людини, що підкоряється неминучому).

Лексі супроводжує його поглядом, сповненим захоплення й обожнення. Міс Гарнетт, яка не може струсонути Лексі, дає вихід своїм почуттям тим, що затято строчить на машинці.

Лексі. Яка хороша людина! Яка чутлива й любляча душа! (Сідає на стілець Морелла біля столу і, влаштувавшись зручніше, дістає цигарку).

Прозерпіна (нетерпляче, висмикуючи з машинки листа, якого щойно дописала, і складаючи його). О, можна любити свою дружину і без того, аби геть втратити через неї голову!

Лексі (вражений). Міс Проссі!

Прозерпіна (заклопотано дістає конверт з полички і вкладає у нього листа). Тут Кандіда, там Кандіда, Кандіда усюди! (Лиже краї конверту.) Так у кого завгодно може урватися терпець (постукує по конверту кулаком), коли чуєш, як геть безглуздо звеличують цілком пересічну жінку тільки тому, що у неї гарне волосся й ставна статура.

Лексі (з докором, поважно). Як на мене, вона напрочуд гарна, міс Гарнетт. (Бере світлину, роздивляється і додає ще більш переконливо). На диво гарна, а очі які чудові!

Прозерпіна. У неї очі аж ніяк не кращі за мої, отак! (Лексі ставить світлину на місце і суворо дивиться на міс Гарнетт). А мене ви вважаєте негарною і простачкою.

Лексі (підводиться велично). Крий боже подумати отак бодай про якесь створіння Господа! (Занадто манірно відходить від неї і крокує через кімнату до книжкової шафи).

Прозерпіна (саркастично). Дякую вам. Напрочуд люб’язно й утішливо.

Лексі (прикро вражений її зіпсованістю). Я навіть не міг собі уявити, що ви налаштовані проти місіс Морелл.

Прозерпіна (обурено). Я проти неї нічого не маю. Вона дуже мила, дуже добросерда і я її дуже люблю. А ще я краще за будь-якого чоловіка здатна оцінити її хороші якості. (Лексі зажурено хитає головою. Міс Гарнетт схоплюється і підступає до нього у стані крайнього роздратування). Ви не вірите мені? Гадаєте, я ревную? Як же глибоко ви пізнали людське серце, містере Лексі Мілл! Як же добре ви розумієтесь на жіночих слабкостях, чи не так? Певно, як добре бути чоловіком і мати витончений, проникливий розум, замість нашої недолугої чутливости, і знати, що причиною того, що ми не поділяємо ваших любовних ілюзій, є та, що ми ревнуємо вас одна до одної! (Вона різко повертається і, пересмикнувши плечима, підходить до каміна погріти руки).

Лексі. От якби ви, жінки, вміли підбирати ключі до чоловічої сили, як ви вмієте використовувати чоловічу слабину, отоді, міс Проссі, не було б ніякого жіночого питання.

Прозерпіна (через плече, нахилившись до вогню і тримаючи над ним руки). Де ви таке чули? Чи не від Морелла? Не придумали ж ви це самі: вам для цього бракує тями!

Лексі. Цілком правильно: цим я завдячую йому і не соромлюся цього, так само, як я засвоїв завдяки йому чимало інших духовних істин. Він говорив про це на щорічному зібранні Жіночої ліберальної федерації. Дозвольте лиш додати, що хоча жінки не оцінили цього, я, пересічний чоловік, оцінив. (Знову повертається до шафи, сподіваючись, що цього разу він дав їй відсіч).

Прозерпіна (опоряджуючи свою зачіску перед люстерком, вправленим у камінну рамку). Ну, то коли розмовляєте зі мною, постарайтесь висловлювати ваші особисті думки, якими б вони були, а не його. Та на вас же дивитися боляче, коли ви намагаєтесь наслідувати його.

Лексі (ображено). Я намагаюсь іти за його прикладом, а не наслідувати його.

Прозерпіна (знову накидається на Лексі, повертаючись до свого робочого місця). Саме це ви і робите: наслідуєте його. Чому ви носите парасольку під пахвою, а не в руці, як усі люди? Чому ви ходите, виставивши підборіддя вперед, і з діловим виглядом крокуєте так, наче кудись запізнюєтесь? І таке виробляєте ви, хто не може піднятися з ліжка раніше пів на дев’яту ранку. Чому під час проповіді у церкві ви говорите «пізнання», а у приватній розмові ви завжди вимовляєте «познання»? Ви що, думаєте, я не розумію? (Сідає за машинку). Ну, годі! Беріться до роботи: ми з вами змарнували сьогодні чимало часу. Ось вам розклад на сьогодні. (Простягає йому аркуш паперу).

Лексі (глибоко ображений). Дякую вам. (Бере аркуш і читає розклад, повернувшись до неї спиною. Прозерпіна починає передруковувати на машинці стенограму, не зважаючи на нього з його почуттями).

Відчиняються двері і входить без доповіді містер Берджес. Це чоловік років шістдесяти, який став черствим і корисливим через одвічну ощадливість, притаманну дрібним торговцям, а згодом завдяки ситому життю і комерційним успіхам, розкохався, розім’як і перетворився на самовдоволеного лінивця. Тупа й неосвічена людина, для якої чи не найважливіше у житті добряче поїсти, груба й зверхня до тих, чия праця ціниться дешево, яка підлещується до багатих і титулованих, а разом із тим цілком щира, позбавлена злоби і заздрощів як до одних, так і до других. Для такого як він не знайшлося у світі іншої високооплачуваної роботи окрім хижацької експлуатації чужої праці, що наклало на нього відбиток тваринної пожадливости й егоїстичности. Та він сам не здогадується про це і щиро вважає, що своїм процвітанням у комерції зобов’язаний неминучому, добродійному для суспільства торжеству старанности, здібностей, хитрощів і досвіду ділової людини, котра у приватному житті поступлива, безтурботна, а до чужих помилок ставиться поблажливо і з гумором. Він маленький на зріст, товстенький, з плескатим носом на пласкому квадратному обличчі; має ріденьку сивувату, схожу на віхоть, борідку; маленькі, голубі водянисті очиці дивляться з жалісно-сентиментальним виразом, і здається, такі ж самі почуття збуджує його голос завдяки звичці говорити пишномовно, співучо розтягуючи слова.

Берджес (зупинившись на порозі й роздивляючись довкола). Мені сказали, що містер Морелл тут.

Прозерпіна (підводячись). Зараз я покличу його.

Берджес (розчаровано дивиться на неї). А ви не та молода леді, котра раніше друкувала для нього