дев'яту годину фізика Теодора Загорського. Попередьте капітана Брауна, щоб він був готовий вирушити в плавбу на кораблі «Мільтон». Сьогодні ж зв'яжіться з авіафірмою — нехай забезпечать корабель тримісним вертольотом! Самуель Берд нехай чекає на мене через годину на другому поверсі бару «Асторія»! Ви записали, міс Кердж? Добре. Все це — таємниця!

Фенімор Кріпс ще якусь мить потримав у руці телефонну трубку, а тоді обережно поклав її на важіль. Він вийняв з кишеньки білої жилетки прикрашений діамантами золотий портсигар, запалив сигарету й випустив над головою кілька кілець диму. Потім засунув руку у внутрішню кишеню смокінга, щось там помацав і сів на канапку.

Джон Равен вдячно дивився на нього. Вперше в житті Магараджа Абалули відчув, що його заполонила малодушність, що він утратив віру в себе. Тому він і звірився на цього ставного, вродливого чоловіка з напрочуд гострим розумом.

Було вже пізно. Лімузини розтинали сутінки вулиці яскравим світлом фар. Фенімор Кріпс підійшов до вікна й відгорнув важку атласну штору. Вулиця потопала в м'якому неоновому сяйві. Де-не-де над стрункими палацами тихого аристократичного кварталу світловими гірляндами виблискували назви торговельних фірм, велетенські реклами пароплавної компанії, кольорові афіші кінотеатрів і відомих на весь штат барів, де банкіри й такі багатії, як Джон Равен, жменями розкидали легко нажиті долари.

Джон Равен розлігся в шкіряному кріслі й курив свою східну люльку. Дивно… Він, енергійний, спритний і невситимий Джон Равен, відчував зараз єдине бажання — передати ключі від сейфів, чекові книжки, склади, акції і всі свої прибуткові підприємства Феніморові Кріпсу, а самому переїхати в розкішну віллу, туди, де тепер живе кенгуру Нокі й негр Лабала, що доглядає цю тваринку, повернутися в мальовничий парк, до пістрявих папуг, до Жозефа Грея, старого, немічного Грея, колишнього чемпіона з боксу, а нині наглядача Равенової вілли.

А ще неймовірніше те, що скнара Джон Равен, людина, яка ставилася до всіх, навіть до своєї дочки, з недовір'ям і підозрою, — не боявся Фенімора Кріпса; навпаки, був упевнений, що, коли довірить Кріпсові свою справу, — його багатства подвояться, не буде витрачено даремно жодного долара, «не прогорить» жодна торговельна операція.

«Чаклун! Справжній чаклун!» — Джон Равен простяг руку до порцелянової попільнички й вибив об неї люльку.

— А як гадає мій майбутній зять — що то за таємничі сили оточують острів? Коли це не змова проти нас, то ми маємо справу з якимось загадковим, надприродним явищем!

— Я ще нічого не знаю, — відповів Фенімор Кріпс. — Але особисто займуся цією справою і все вивчу. Досі такі загадкові сили не оточували жодного острова на землі. Сподіваюся, що ми зуміємо перебороти їх…

Вклонившись, Фенімор Кріпс квапливо попрямував до масивних дверей.

ТАЄМНИЦЯ НЕВИДИМОГО КІЛЬЦЯ

Фенімор Кріпс зручно вмостився в кріслі й з цікавістю розглядав гостя. Зовні той був нічим не примітний — середній на зріст, з чорним, посрібленим сивиною волоссям, на рябому смаглявому обличчі тепло блищали карі очі. Підстрижені вуса, клинцем борідка, погляд, хода — все в ньому було якесь природне, просте, і, можливо, саме це викликало в співрозмовця повагу до нього.

Кріпс чекав, що побачить старенького згорбленого дідуся, з тремтячими руками й хрипким голосом, з незграбною втомленою ходою і виряченими очима. Коли ж до нього завітала ця людина, директор подумав: «Невже це і є професор Теодор Загорський?»

Та хіба ж можна не вірити словам міс Кердж? Перш ніж запросити гостя до Кріпса, секретарка доповіла шефові, що на його прохання прибув відомий професор фізики. Професор Теодор Загорський, мабуть, також здивувався, коли йому зателефонували від Кріпса. Тепер він з неприхованою цікавістю розглядав розкішний просторий кабінет — письмовий стіл із світлого південного дерева, морські краєвиди, картини, два телевізори, перський килим, лискучі люстри, червоні шпалери…

Фенімор Кріпс не квапився розпочинати ділову розмову. Запропонувавши Загорському гаванську сигару, спитав його про здоров'я, про польоти американських і радянських космонавтів і лише після цього поцікавився:

— Чи ви знаєте, про що піде мова?

Загорський спокійно подивився на нього й заперечливо хитнув головою:

— Мене про це не попередили!

— Цілком можливо, сер! Міс Кердж могла забути про цю деталь!

Загорський підвів на нього очі:

— Хіба це якось впливає на нашу розмову?

Фенімор Кріпс усміхнувся:

— Звичайно, ні! Якою мовою ви волієте розмовляти?

— Англійською, сер, щоб вам було зручніше!

— Якщо це вас не утруднить… — посміхнувся Кріпс.

— Ні, прошу.

Директор якусь мить помовчав.

— Ще одна дрібниця.

— Будь ласка.

— У вас якесь дивне прізвище. Дозвольте запитати: хто ви за національністю?

Загорський погасив сигару і, глянувши Кріпсові просто у вічі, відповів:

— Я болгарин!

— Болгарин?! — здивувався Кріпс.

— Так, болгарин! З Болгарії!

— З Болхарії?

— З Болгарії, — виправив його фізик.

— Бюлгарієн! — знову неправильно вимовив Кріпс, та Загорський вже не виправив його.

Фенімор Кріпс зніяковів за свою необізнаність. Він затиснув у зубах сигару й запитав:

— Ви знайомі з Джоном Равеном?

— Тільки з чутки, сер.

— Ми з Джоном Равеном вирішили порадитися з вами з одного делікатного питання,

Загорський поморщився.

— Ви мене покликали сюди як свого підлеглого?

— Ні, сер, ми вам лише пропонуємо!

Кріпс удруге відчув себе ніяково. Він звик розмовляти з людьми, як із своїми підлеглими, вірний принципові: кому належать гроші, тому належить і воля присутніх. А що йому вперше доводилося мати справу з таким норовливим іноземцем, то він зніяковів, розгубився. Почувши від Загорського несподівані заперечення, Кріпс мало не втратив самовладання, але примусив себе стриматись. На його скам'янілому обличчі не здригнувся жоден м'яз. Трохи опанувавши себе, він, щоб виграти час, простяг руку до пляшки.

— Вип'ємо по чарці віскі, сер?

— Дякую, сер Кріпс, я не п'ю!

Професор Загорський відсунув чарку. Кріпс удавав спокійного, навіть усміхався, але кожна жилка в ньому була напружена.

— А може, кави?

— Дякую, не хочу.

Кріпс невдоволено глянув на Загорського. Цей уславлений фізик, з суворою вдачею і підкресленою гордістю, збентежив його. А як він був потрібен Кріпсові! Адже без нього неможлива експедиція і, отже, неминуче банкрутство Джона Равена. Тим-то Кріпс і нервувався. Розумний,