- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (74) »
у скриньку». — «Але ж, панночко, не зрозуміють вони там, в інституті, що це за лози. Треба, рідненька, посилати як є! З листом, з поясненням. Ти вже, голубко, зваж». Не зважила… Відправив бандероль і листа, заховав квитанції і попрямував до віконця № 5, де видавали кореспонденцію до запитання. Я вже зрадів: він, Буква!..
Але Кашуба раптом озирнувся, наче хтось штовхнув його в спину, звертаючись до дівчини, спитав: «Чи можна передплатити журнал «Бджільництво»?» — «Далі, в шостому передплачують». Передплатив і пішов.
— Все?.. — спитав Шатров. — Хто він такий?
— Працює садівником у жіночому монастирі. Приїхав до Явора недавно, з берегів Дунаю. Там, на Дунаї, в Ангорі, теж по виноградарству в ігумені Філадельфії служив. Ви, здається, чимось незадоволені?
— А ти, здається, всім задоволений, ладен кричати «ура»?
— До «ура» як до неба, але… я твердо певен, що натрапив на слід.
— Малувато підстав для такої певності. Ти, звичайно, не згоден, заперечуватимеш?
— Так!.. Доцент Качалай працює в Інституті виноградарства і садівництва. Туди ж, в Одесу, летить рекомендована бандероль із Закарпаття і саме після того, як в Ужгороді провалився містер Картер. Це шифрований сигнал. Ви не згодні, Микито Самійловичу?
— Спробуй не погодитися з тобою… Який сигнал? Про що?
Гойда подумав і, не переводячи подиху, ніби читаючи, промовив:
— Американець до Ужгорода прибув щасливо. Не турбуйтеся. Все гаразд, його появу у вікні ресторану «Верховина» сприймаю як наказ діяти. З глибокого підпілля виводжу на лінію вогню всі свої сили. Негайно робіть те саме.
Шатров засміявся.
— Не забувай, Васильку, пораду Сірого: «Хто насилує обставини, того обставини насилують теж». Зрештою, чого тільки не буває. Давай, фантазуй, не бійся. Не забувай, що ми живемо у вік атомної енергії і кібернетики. Неймовірне може виявитися цілком реальним, вірогідним… Маю до вас запитання, товаришу капітан. Кашуба читає газети? Як він сприйме замітку про видворення з Радянського Союзу містера Картера?
— Злякається, залізе у монастирську нору з головою, наглухо закриється і чекатиме… з моря погоди. І дочекається. Не дозволять йому в такий час довго сидіти без діла.
— А на що він здатний?
— Не знаю. Треба ближче до нього придивитися.
— Що ти робитимеш? Як потрапиш у монастир. Монашкою обернешся?
— Можливо й так.
Обидва засміялися — вони добре розуміли сказане і недоказане.
Дуже часто, залишаючись удвох, Шатров і Гойда легко, невимушено сміялися один з одного, обмірковували серйозні справи. Особливо тоді, коли стояли біля початку операції, коли треба було думати й думати, визначати напрямок пошуків, перебирати різні варіанти можливих і неможливих дій противника, орієнтуватися по непомітних у темряві вішках.
Повернемося до того дня і години, коли Рандольфа Картера спіймали на гарячому і коли він змушений був зустрітися з полковником Шатровим. «Спійманий на гарячому!..» Для будь-якого агента іноземної розвідки, не захищеного дипломатичним паспортом, це стало б суворим вироком, для містера Картера, акредитованого дипломатичного працівника, ці слова прозвучали тільки як скандальне викриття. За шумний провал його, безумовно, буде покарано «Бізоном», понижено на посаді і в чині.
Та що це значить у порівнянні з перспективою стати перед радянським Військовим трибуналом. Спійманий на гарячому, але Картера захищає дипломатичний паспорт громадянина США і міжнародні традиції. Саме тому, коли його схопили за руку на місці злочину, коли не знайшлося способу викрутитися, американець одразу пред'явив документи і нагадав, що його особа недоторканна.
Картер, одкинувшись на спинку крісла, поклав ноги на полірований столик. — З чого почнемо? Може, з буддизму? Буддизм як моральний початок… — Можна і про буддизм поговорити, — сказав Шатров. — Я давно цікавлюся буддизмом. — Он як!.. А може, Будді дамо спокій і візьмемося за поезію? Сонети Шекспіра, га? Шатров кивнув і прочитав перший, що спав на думку, сонет:
Замовк, глянув на Картера. — Ну, а ваші які улюблені сонети? — Мої?.. Я люблю все, що написав Шекспір, від першого до останнього рядка. — Може, прочитаєте що-небудь? — Ні, знаєте, я з дитинства не мав здібності заучувати вірші. Сидять один проти одного у світлій кімнаті з великим вікном, що виходить на центральну площу міста, п'ють каву, палять, посміхаються. Нічого не вдієш, треба бути чемним навіть тепер. Але і в рамках дипломатичної поважності можна відшмагати противника. Шатров не міг не скористатися з нагоди, не висловити американцю все, що думав про нього і про таких, як він. І Картер охоче гає час у розмові з таким, здавалося, небажаним співрозмовником. Літак, яким розвінчаний дипломат полетить до Москви, перебуває ще в повітрі, десь між Брянськом і Києвом, і приземлиться в Ужгороді години через дві-три. — З Шекспіром покінчили. Що тепер? — запитав Шатров. — Може, поговоримо про США? Коли я був в Америці… — Ви були в Америці? — Давно, років двадцять тому, зразу ж після інституту. — Сподобалась вам країна? — Люблю американський народ, вірю в його здатність рано чи пізно осмислити своє становище. І знаєте, де я вперше повірив, що американці здатні осмислити своє життя? Не там, не у Штатах, а в самому центрі Росії, в садибі Льва Миколайовича Толстого. — Цікаво! Чи не можете про це докладно розповісти? — Одного разу в Ясній Поляні я побачив портрет американця, подарований Толстому. Це був тільки-но обраний президент США, який ще не вступив на цей пост. Маючи в своєму розпорядженні кілька вільних місяців, він вирішив зробити кругосвітну подорож. Виїхав із США президентом, а повернувся простим американцем. Ви, звичайно, пам'ятаєте його сенсаційне зречення Білого дому. Розум, талант, особиста привабливість Льва Миколайовича Толстого і довгі бесіди з ним дали наслідки. Як бачите, містер Картер, можна переконати навіть президента США. Отже я, розмовляючи з вами, сподіваюся, що й ваша совість не буде глухою. — Це, можливо, трапилося б, якби ви були Львом Толстим. — Але й ви, містер Картер, не майбутній господар Білого дому. — Ми квити, — посміхнувся дипломат. — Поговоримо про американський народ. — Поговоримо!.. Недавно в одній старій книзі я наштовхнувся на такі рядки: «Народ можна тільки тоді перемогти, коли
ШАТРОВ І КАРТЕР
Картер, одкинувшись на спинку крісла, поклав ноги на полірований столик. — З чого почнемо? Може, з буддизму? Буддизм як моральний початок… — Можна і про буддизм поговорити, — сказав Шатров. — Я давно цікавлюся буддизмом. — Он як!.. А може, Будді дамо спокій і візьмемося за поезію? Сонети Шекспіра, га? Шатров кивнув і прочитав перший, що спав на думку, сонет:
Краса для нас прекрасніша стократ,
Коли її вінчає правда віща.
Ясна краса троянд, та аромат
У їхніх пелюстках ми ціним вище.
Замовк, глянув на Картера. — Ну, а ваші які улюблені сонети? — Мої?.. Я люблю все, що написав Шекспір, від першого до останнього рядка. — Може, прочитаєте що-небудь? — Ні, знаєте, я з дитинства не мав здібності заучувати вірші. Сидять один проти одного у світлій кімнаті з великим вікном, що виходить на центральну площу міста, п'ють каву, палять, посміхаються. Нічого не вдієш, треба бути чемним навіть тепер. Але і в рамках дипломатичної поважності можна відшмагати противника. Шатров не міг не скористатися з нагоди, не висловити американцю все, що думав про нього і про таких, як він. І Картер охоче гає час у розмові з таким, здавалося, небажаним співрозмовником. Літак, яким розвінчаний дипломат полетить до Москви, перебуває ще в повітрі, десь між Брянськом і Києвом, і приземлиться в Ужгороді години через дві-три. — З Шекспіром покінчили. Що тепер? — запитав Шатров. — Може, поговоримо про США? Коли я був в Америці… — Ви були в Америці? — Давно, років двадцять тому, зразу ж після інституту. — Сподобалась вам країна? — Люблю американський народ, вірю в його здатність рано чи пізно осмислити своє становище. І знаєте, де я вперше повірив, що американці здатні осмислити своє життя? Не там, не у Штатах, а в самому центрі Росії, в садибі Льва Миколайовича Толстого. — Цікаво! Чи не можете про це докладно розповісти? — Одного разу в Ясній Поляні я побачив портрет американця, подарований Толстому. Це був тільки-но обраний президент США, який ще не вступив на цей пост. Маючи в своєму розпорядженні кілька вільних місяців, він вирішив зробити кругосвітну подорож. Виїхав із США президентом, а повернувся простим американцем. Ви, звичайно, пам'ятаєте його сенсаційне зречення Білого дому. Розум, талант, особиста привабливість Льва Миколайовича Толстого і довгі бесіди з ним дали наслідки. Як бачите, містер Картер, можна переконати навіть президента США. Отже я, розмовляючи з вами, сподіваюся, що й ваша совість не буде глухою. — Це, можливо, трапилося б, якби ви були Львом Толстим. — Але й ви, містер Картер, не майбутній господар Білого дому. — Ми квити, — посміхнувся дипломат. — Поговоримо про американський народ. — Поговоримо!.. Недавно в одній старій книзі я наштовхнувся на такі рядки: «Народ можна тільки тоді перемогти, коли
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (74) »