зараз уже ранок. Я прокинувся раніше за всіх і пишу щоденник. Сонечко вже піднялося високо й починає припікати. Небом пливуть білі кучеряві хмари. З села чути мукання корів, собачий гавкіт. Сергійко та Павлик ще сплять у курені. Зараз я їх розбуджу, і ми варитимемо сніданок.
Після сніданку ми пішли до лісу, щоб перевірити пастку. Пастка була порожня. Ми вирішили знову стежити за бджолами і повзали за ними годин зо дві. Нарешті у Павлика увірвався терпець. Він вирішив налякати бджолу, щоб вона полетіла до свого дупла, і кричав на неї, махав руками і тупав ногами. Бджола кружляла-кружляла над ним і раптом як жигоне його у вухо! Павлик як заверещить! Вухо у нього почервоніло і вмить розпухло. Ми стали витягати у нього бджолине жало. — Щоб вони вигоріли, ці бджоли! — лаявся Павлик. — Можете самі з ними возитись, а з мене досить! Усе вухо у вогні! — Ти потерпи, — кажемо ми. — Вухо пройде. — Коли ж воно пройде! Вогнем пече! Що тепер робити? — Може, хусткою зав'язати? — кажу я. — Не треба хусткою. Краще я піду на річку й мочитиму вухо у воді. Він пішов мочити вухо в річці, а ми із Сергійком помітили одну бджолу і стежили за нею по черзі. Один стежить, а інший відпочиває. Стежили, стежили, раптом бджола знялася вгору й полетіла. Ми стрімголов побігли за нею, але бджола злетіла дуже високо, і ми загубили її з очей. — От шкода! — сказав Сергійко. — Доведеться починати все знову. Тут Павлик повернувся з річки і закричав здалеку: — Ей, дивіться, що у мене! Зараз юшку будемо варити! Ми підбігли. В руках він тримав свою кепку. Вона вся була мокра, а в ній стрибали живі карасі. — Де ти взяв? — Там біля річки, в болоті зловив. — Як же ти їх зловив без вудки? — Дуже просто: болото пересохло, води зовсім мало лишилось, а я їх руками зловив. Ми побігли до болота, наловили ще карасів і заходилися варити юшку. Потім ще на вечерю наловили карасів. — Тут їх багато! — казав Павлик. — Ми хоч кожного дня можемо карасів їсти. По обіді ми знову пішли до лісу, щоб стежити за бджолами. Сергійко каже: — А що, коли бджолу оббризкати водою? Бджола, напевне, подумає, що пішов дощ, і полетить до свого гнізда. Ми принесли в казанку води, знайшли на квітці бджолу і стали бризкати на неї водою. Бджола намокла, полізла по стеблинці вниз і причаїлась під зеленим листочком. Значить, їй справді здалося, що пішов дощ. Потім вона побачила, що ніякого дощу нема, вилізла з-під листка і стала грітися на сонечку. Поступово вона обсохла, розправила крильця й полетіла. Ми вже хотіли бігти за нею, але бджола тут же опустилася вниз, сіла на квітку й знову збирала мед. Тоді Сергійко набрав у рота побільше води і як бризне на бджолу! Бджола знову намокла і сховалася під листком, а коли обсохла, знову літала з квітки на квітку. — Ох ти, яка вперта бджола! — сказав Сергійко і облив бджолу водою так, що вона промокла наскрізь. Навіть крильця у неї від води зморщились і прилипли до спини. Бджола нарешті побачила, що «дощ» не перестає, і, коли обсохла, полетіла геть. Ми побігли за нею. Бджола летіла спочатку низько, між стовбурами дерев, потім знялася вгору, і ми загубили її. Тоді ми заходилися поливати водою інших бджіл, але у них у всіх була однакова манера: спочатку вони ховалися від «дощу» під листям, а потім летіли, і ми ні разу не могли простежити за ними, бо вони літали дуже швидко й на великій висоті. Так ми бігали, поки бджоли перестали літати. День уже кінчався. Ми повернулися на дачу і почали варити вечерю. Тітка Поля досі чомусь іще не повернулась, і ми вирішили ще одну ніч провести в курені. Не знаю, може, це недобре, що ми живемо в курені? Може, краще повернутися додому? Я сказав Сергійкові та Павликові, а вони кажуть: «Однак завтра повернемося». Вони вирішили полагодити курінь і вкопати жердини в землю, щоб курінь знову не розвалився. Зараз вони лагодять курінь, а я записую до щоденника наші пригоди. По небу пливуть сірі, свинцеві хмари. У повітрі стало прохолодніше, і потягнув вітерець. А що як уночі почнеться дощ? Треба курінь гарненько накрити гіллям, щоб нас уночі не намочило. Зараз кінчу писати й піду допомагати Сергійкові та Павликові.
Вночі ніяких пригод не було. Ось що значить зробити курінь як слід! Можна спати спокійнісінько і не боятися, що тебе стукне по голові жердиною. Дощу теж не було. Прокинувся я рано. Мене розбудили пташки. Ще тільки почало світати, а вони вже прокинулись і заходилися щебетати, і цвірінькати, і пищати різними голосами. Я виліз із куреня і побачив, що сонечко ще не зійшло. Вгорі небо було чисте, голубе, а внизу, коло самої землі, — білі хмари, такі легкі, пухнасті, неначе мильна піна. Поступово хмари росли і клубочились, як пара, здіймалися все вище й вище, поки не заповнили все небо. Потім вони спалахнули і стали рожеві, мов фруктове морозиво. Я подумав, що було б, якби нам дали стільки морозива: з'їли б ми його чи ні? Напевне, за все життя не з'їли б. Усі люди не з'їли б стільки морозива. Я замріявся і раптом побачив, як із-під землі викотилося величезне червоне сонце. Навколо все засяяло й освітилося яскравим світлом. Зелена трава стала ще зеленішою, а на кожній травинці заблискотіли краплини роси, як алмази. Я чимдуж заходився будити Сергійка та Павлика, щоб вони подивилися на це диво, та, поки вони протирали очі, роса випарувалась і такої краси вже не було. — Ех ви, — кажу, — сплюхи! Сплять тут, як ховрахи у себе в норі! Якщо будете так довго спати, то нічого гарного в житті не побачите! Павлик тільки позіхнув і взявся патрати карасів на сніданок, але Сергійко сказав, що спочатку треба було б піти умитися. Ми пішли на річку, вмились, а заразом і викупались, — а тоді готували сніданок. Насмажили карасів, напекли з борошна перепічок. Перепічки виявилися несмачними, зате мені спало на думку щось цікаве. — А що, коли посипати борошном бджолу? — кажу я. — Бджола стане важка й не зможе так швидко літати. Ми знайшли на квітці бджолу і обсипали її борошном. Бджола відразу ж заходилася чиститись лапками. Струсила з себе все борошно й за хвилину вже знову збирала мед. — Я знаю, що треба робити, — сказав Сергійко. — Треба спочатку оббризкати бджолу водою, а тоді обсипати борошном. Борошно прилипне до бджоли, і вона не зможе його з себе зчистити. Ми так і вчинили. Сергійко набрав у рота води і як бризне на бджолу, а Павлик тут же посипав її борошном. Борошно розкисло і обліпило бджолу з усіх боків. Бджола відразу ж заходилася
Того ж дня увечері
Після сніданку ми пішли до лісу, щоб перевірити пастку. Пастка була порожня. Ми вирішили знову стежити за бджолами і повзали за ними годин зо дві. Нарешті у Павлика увірвався терпець. Він вирішив налякати бджолу, щоб вона полетіла до свого дупла, і кричав на неї, махав руками і тупав ногами. Бджола кружляла-кружляла над ним і раптом як жигоне його у вухо! Павлик як заверещить! Вухо у нього почервоніло і вмить розпухло. Ми стали витягати у нього бджолине жало. — Щоб вони вигоріли, ці бджоли! — лаявся Павлик. — Можете самі з ними возитись, а з мене досить! Усе вухо у вогні! — Ти потерпи, — кажемо ми. — Вухо пройде. — Коли ж воно пройде! Вогнем пече! Що тепер робити? — Може, хусткою зав'язати? — кажу я. — Не треба хусткою. Краще я піду на річку й мочитиму вухо у воді. Він пішов мочити вухо в річці, а ми із Сергійком помітили одну бджолу і стежили за нею по черзі. Один стежить, а інший відпочиває. Стежили, стежили, раптом бджола знялася вгору й полетіла. Ми стрімголов побігли за нею, але бджола злетіла дуже високо, і ми загубили її з очей. — От шкода! — сказав Сергійко. — Доведеться починати все знову. Тут Павлик повернувся з річки і закричав здалеку: — Ей, дивіться, що у мене! Зараз юшку будемо варити! Ми підбігли. В руках він тримав свою кепку. Вона вся була мокра, а в ній стрибали живі карасі. — Де ти взяв? — Там біля річки, в болоті зловив. — Як же ти їх зловив без вудки? — Дуже просто: болото пересохло, води зовсім мало лишилось, а я їх руками зловив. Ми побігли до болота, наловили ще карасів і заходилися варити юшку. Потім ще на вечерю наловили карасів. — Тут їх багато! — казав Павлик. — Ми хоч кожного дня можемо карасів їсти. По обіді ми знову пішли до лісу, щоб стежити за бджолами. Сергійко каже: — А що, коли бджолу оббризкати водою? Бджола, напевне, подумає, що пішов дощ, і полетить до свого гнізда. Ми принесли в казанку води, знайшли на квітці бджолу і стали бризкати на неї водою. Бджола намокла, полізла по стеблинці вниз і причаїлась під зеленим листочком. Значить, їй справді здалося, що пішов дощ. Потім вона побачила, що ніякого дощу нема, вилізла з-під листка і стала грітися на сонечку. Поступово вона обсохла, розправила крильця й полетіла. Ми вже хотіли бігти за нею, але бджола тут же опустилася вниз, сіла на квітку й знову збирала мед. Тоді Сергійко набрав у рота побільше води і як бризне на бджолу! Бджола знову намокла і сховалася під листком, а коли обсохла, знову літала з квітки на квітку. — Ох ти, яка вперта бджола! — сказав Сергійко і облив бджолу водою так, що вона промокла наскрізь. Навіть крильця у неї від води зморщились і прилипли до спини. Бджола нарешті побачила, що «дощ» не перестає, і, коли обсохла, полетіла геть. Ми побігли за нею. Бджола летіла спочатку низько, між стовбурами дерев, потім знялася вгору, і ми загубили її. Тоді ми заходилися поливати водою інших бджіл, але у них у всіх була однакова манера: спочатку вони ховалися від «дощу» під листям, а потім летіли, і ми ні разу не могли простежити за ними, бо вони літали дуже швидко й на великій висоті. Так ми бігали, поки бджоли перестали літати. День уже кінчався. Ми повернулися на дачу і почали варити вечерю. Тітка Поля досі чомусь іще не повернулась, і ми вирішили ще одну ніч провести в курені. Не знаю, може, це недобре, що ми живемо в курені? Може, краще повернутися додому? Я сказав Сергійкові та Павликові, а вони кажуть: «Однак завтра повернемося». Вони вирішили полагодити курінь і вкопати жердини в землю, щоб курінь знову не розвалився. Зараз вони лагодять курінь, а я записую до щоденника наші пригоди. По небу пливуть сірі, свинцеві хмари. У повітрі стало прохолодніше, і потягнув вітерець. А що як уночі почнеться дощ? Треба курінь гарненько накрити гіллям, щоб нас уночі не намочило. Зараз кінчу писати й піду допомагати Сергійкові та Павликові.
10 червня
Вночі ніяких пригод не було. Ось що значить зробити курінь як слід! Можна спати спокійнісінько і не боятися, що тебе стукне по голові жердиною. Дощу теж не було. Прокинувся я рано. Мене розбудили пташки. Ще тільки почало світати, а вони вже прокинулись і заходилися щебетати, і цвірінькати, і пищати різними голосами. Я виліз із куреня і побачив, що сонечко ще не зійшло. Вгорі небо було чисте, голубе, а внизу, коло самої землі, — білі хмари, такі легкі, пухнасті, неначе мильна піна. Поступово хмари росли і клубочились, як пара, здіймалися все вище й вище, поки не заповнили все небо. Потім вони спалахнули і стали рожеві, мов фруктове морозиво. Я подумав, що було б, якби нам дали стільки морозива: з'їли б ми його чи ні? Напевне, за все життя не з'їли б. Усі люди не з'їли б стільки морозива. Я замріявся і раптом побачив, як із-під землі викотилося величезне червоне сонце. Навколо все засяяло й освітилося яскравим світлом. Зелена трава стала ще зеленішою, а на кожній травинці заблискотіли краплини роси, як алмази. Я чимдуж заходився будити Сергійка та Павлика, щоб вони подивилися на це диво, та, поки вони протирали очі, роса випарувалась і такої краси вже не було. — Ех ви, — кажу, — сплюхи! Сплять тут, як ховрахи у себе в норі! Якщо будете так довго спати, то нічого гарного в житті не побачите! Павлик тільки позіхнув і взявся патрати карасів на сніданок, але Сергійко сказав, що спочатку треба було б піти умитися. Ми пішли на річку, вмились, а заразом і викупались, — а тоді готували сніданок. Насмажили карасів, напекли з борошна перепічок. Перепічки виявилися несмачними, зате мені спало на думку щось цікаве. — А що, коли посипати борошном бджолу? — кажу я. — Бджола стане важка й не зможе так швидко літати. Ми знайшли на квітці бджолу і обсипали її борошном. Бджола відразу ж заходилася чиститись лапками. Струсила з себе все борошно й за хвилину вже знову збирала мед. — Я знаю, що треба робити, — сказав Сергійко. — Треба спочатку оббризкати бджолу водою, а тоді обсипати борошном. Борошно прилипне до бджоли, і вона не зможе його з себе зчистити. Ми так і вчинили. Сергійко набрав у рота води і як бризне на бджолу, а Павлик тут же посипав її борошном. Борошно розкисло і обліпило бджолу з усіх боків. Бджола відразу ж заходилася