власної свідомості, чи радше на їх очищену версію, і тільки на неї єдину ти можеш дозволити йому дивитися. Не шкодуй для цього зусиль. Відвертай його увагу від найпростіших щоденних обов'язків і спрямовуй на найпоступовіші і найдуховніші цілі. Поглиблюй у ньому цю найкориснішу людську рису — огиду й нехіть до очевидних речей і їх ігнорування. Ти повинен привести його до такого стану, коли він, аналізуючи свої дії і вчинки протягом години, не помічатиме в собі нічого такого, що цілком очевидне для кожного, хто будь-коли мешкав з ним в одному будинку або працював в одній конторі.

2. Зрозуміло, що відвернути твого підопічного від молитов за його матір неможливо, але в нас є засоби знешкодження тих молитов. Пильнуй, щоб вони завжди були дуже «духовні», тобто завжди стосувалися стану її душі й ніколи не стосувалися її ревматизму. З цього випливає дві переваги. По-перше, його увага буде прикута до того, що він розглядає як її гріхи. Під невеличким твоїм керівництвом підопічного можна змусити вважати гріхом будь-які дії матері, що викликають у нього роздратування. У такий спосіб ти зможеш дедалі більше роз'ятрювати йому щоденні рани навіть тоді, коли він стоїть на колінах під час молитви. Ця операція зовсім не важка, навіть більше, ти переконаєшся, що вона радше схожа на розвагу. По-друге, оскільки його уявлення про її душу грубі й часто помилкові, го він молитиметься за уявну особу. Твоє завдання, в даному випадку, полягає в тому, щоб із кожним днем та уявна особа ставала дедалі менше схоже на його справжню матір — гостру на язик літню жінку. З плином часу розходження між уявним і справжнім образами стане таким великим, що жодна думка, жодне прохання з його молитов за уявну матір не досягне справжньої матері. Я тримав деяких своїх підопічних так міцно у своїх руках, що міг в одну мить одірвати їх від молитви за «душу» дружини чи сина і тут гаки примусити бити й ображати справжню дружину чи сина без найменших докорів сумління.

3. Коли подружжя прожило разом багато років, кожен з подругів помічає в другому такі нотки в голосі або такі вирази обличчя, які страшенно дратують його (чи її). Неодмінно скористайся з цього. Нагадай своєму підопічному, як його мати піднімає брови, як він не любив цього поруху ще в дитинстві, і хай думає про те, який огидніш для нього той порух. Хай він припустить, що вона знає, як це неприємно для нього, і навмисне піднімає брови, щоб роздратувати його ще більше. Якщо ти діятимеш як слід, він не помітить, що таке припущення безглузде. І, звичайно, не дозволяй йому запідозрити, що деякі нотки в його голосі і деякі вирази його обличчя її також дратують. А оскільки він не може бачити й чути себе, то досягти цього тобі буде неважко.

4. У цивілізованому суспільстві домашня ненависті, виражається словами, цілком безневинними на папері (самі слова не є образливими), але, вимовлені певним тоном і в певний момент, вони мало чим відрізняються від ляпаса по обличчю. Щоб добре порозважатися, вам з Хлебесем треба виробити в цих двох дурнів подвійний стандарт сприймання. Хай твій підопічний вимагає від матері, щоб вона сприймала його слова у буквальному значенні; що ж до слів матері, то хай він сприймає їх у якнайширшій інтерпретації, по-своєму витлумачуючи тон, яким вони сказані, підтекст, який, мовляв, криється в них, і наміри, з якими їх ужито. З другого боку, матір треба заохочувати, щоб вона зайняла таке саме становище стосовно сина. Це призведе до того, що після кожної сварки обоє будуть переконані в своїй повній невинності. Типовою стане така ситуація: «Я всього-на-всього запитав її, коли ми обідатимемо, а вона вже починає дратуватися». Коли ця звичка усталиться, ти зможеш створювати чудові ситуації, в яких людина щось каже з явним наміром образити іншу людину, а після того, як її намір досяг мети, засмучується.

Напиши мені про ставлення цієї літньої жінки до релігії. Чи виникає в неї почуття ревності у зв'язку з цим новим чинником у житті її сина? Чи не вражає її самолюбство те, що він одержав релігійні знання від інших і до того ж дуже пізно, тоді як, на її думку, вона давала йому прекрасні можливості для цього в дитинстві? Чи вважає вона, що син надміру «метушиться» довкола релігії? Чи, може, вона думає, що він прилучився до релігії на дуже легких умовах? Пам'ятай про старшого брата з притчі Ворога!

З прихильністю твій дядько Крутень.

Лист IV

Мій любий Шашеню!

Авіаторські пропозиції, які ти висловлюєш у своєму останньому листі, переконують мене, що настав час написати тобі окремого листа про пекучу проблему молитви. Ти міг би й утриматися від коментаря про те, що мої поради стосовно молитов підопічного за матір «виявилися зовсім недієвими». Про такі речі небіж не повинен писати своєму дядькові, рівно ж як молодший спокусник підсекретареві відділу. Це свідчить про твоє жалюгідне бажання перекласти відповідальність на чужі плечі: ти повинен навчитися сам розплачуватися за свої власні помилки.

Якщо це можливо, то найкраще було б узагалі відвернути підопічного від молитви. Коли маєш справу з дорослою і нещодавно навернутою до громади Ворога людиною, як, для прикладу, твій підопічний, то найкраший спосіб — це заохотити її до спогадів або викликати в її уяві картини механічного читання молитов у дитинстві. Якщо в підопічного виникає реакція проти цього, то його думки можна спрямувати на щось цілком сьогочасне, внутрішнє, невимушене і нерегульоване, у початківця це звичайно викликає прагнення поринути в невиразно побожний настрій, у якому немає справжньою зосередження волі та інтелекту. Один із їхніх поетів, Колрідж, писав, що він молився не «ворушачи губами і стоячи на колінах», а просто «спрямовував свій дух на любов» і входив у «молитовний стан». Оце саме та молитва, якої нам треба. Оскільки вона дещо подібна до мовчазної молитви, яку практикують ті, хто просунувся дуже далеко в служінні Ворогові, то зарозумілі й ледачі підопічні захоплюються нею досить довго. Принаймні їх кожна переконати, що положення тіла не має ніякого значення під час молитви.

Бо люди завжди забувають (а ти мусиш пам'ятати про це), що вони тварини і що всі рухи й положення їхнього тіла впливають на їхні душі. Цікаво, що смертні завжди вважають, ніби ми вкладаємо ті чи інші думки в їхній розум: насправді ж наша робота полягає насамперед у тому, щоб не допустити думок до їхнього розуму.

Якщо це не виходить, треба спрямувати їхні наміри в іншому напрямку. Якщо вони звертаються до самого Ворога, наша поразка неминуча, але є засоби, при допомозі яких їм можна перешкодити у цьому. Найпростіше — це відвернути їхній погляд від Нього і