заходила Тетяна, і не найшли її. Вона без сліду пропала. Настала вже чи не сама північ, а Іваниха Дубиха лежить обезсилена на своїй постелі — заєдно надслухує. Її серце каже, що Тетяна верне; от-от уже північ. От-от чує вона шелест. Тетяна верне сама, як не раз вже. От-от зазоріє. І — коби вже й зазоріло... А як вона верне, тоді забере її з собою в монастир і віддасть її господу богу. Господь один її зцілить — скріпить. Господь один — а відтак нехай діється далі його божа воля...

В хаті тихо, мов у святині, лиш дрібне світло блимає і часом прискає перед іконою пречистої діви, — Іваниха Дубиха жде, надслухуючи, і її стулені очі заливаються безустанно слізьми.

От-от — знов якийсь шелест. Ні. То ріка. Вона не вмовкає. Кілька разів і збудиться вона з півсну, ріка все її дразнить, мов чогось домагається.

Нараз... і тепер вона не помиляється. Вона чує. Чує виразно, лиш не знає розрізнити — що се. Чи се бренькіт бджіл причувається їй, чи се ніжні струни, чи се ангельські голоси? Не знає. Але вона чує і не помиляється.

Попри її слух пересовується легко, мов сонна мрія, мов бренькіт бджіл, мов шовк, що волічеться по струнах — предивно ніжний, співучий голос, що всю її душу мов у облаки небесні здіймає:

Іваниха Дубиха прокинулась, зірвалася. Господи боже, се Тетяна! Так. Се був голос Тетяни. Вона чула виразно, що се був її любий голос. Вона шукає під вікном дверей і співає...

Іваниха Дубиха встає як змога скоро, спішить, хитаючись, до дверей, розриває їх і бачить.

Вона, мабуть, спала. Надворі ясний день, усміхається сонце і вказує все ясно — лиш Тетяни нема. Іваниху Дубиху обняло зимним потом. Чи їй спів Тетянин лиш приснився? Чи чула вона його справді? Та тут заблисла їй страшна думка до голови, і вона спішить до челяді...

Ідуть всі над ріку, шукають ще й там. Може, знайдуть хоч там сліди.

Пішли...

Не довго ішли.

Там, де глибина царювала, де камінь-велет спокійно означав неповорушну глибину ріки, де на дно її утонув колись Тетянин вінок, стояв на поверхні блискучої води, притулившись до каменя, один великий цвіт червоного маку. Другий, припершись аж до берега ріки, ждав — і як той, і собі не рухався...

Стоїть Іваниха Дубиха і дивиться без слова на ті два цвіти, а з нею і вся челядь.

Довго, довго дивиться вона на них — далі відвертається...

Відвели Іваниху Дубиху.

Чернівці, в квітні 1908.

Примечания

1

Пристроєний — одягнений.

(обратно)

2

Фортуна — щастя. (Прим. О. Кобилянської)

(обратно)

3

Рай — отаман, циган-проводир. (Прим. О. Кобилянської)

(обратно)

4

Спенцер — одяг на зразок жилетки

(обратно)

5

Пуста (пушта) — степ в Угорщині.

(обратно)

6

Полум'я змагайте — роздмухуйте полум'я

(обратно)

7

Пугарик — чарочка.

(обратно)

8

Хижун — беркут.

(обратно)

9

Вивірка — білка.

(обратно)

10

Противно — навпаки.

(обратно)

11

Підхлібство — облесливість.

(обратно)

12

Бесаги — сакви, торба.

(обратно)

13

Рабівники — грабіжники.

(обратно)

14

Туск — біль, журба.

(обратно)

15

Оногди — недавно.

(обратно)

16

Найборше — найшвидше.

(обратно)

17

Починщина — примана.

(обратно)

18

Опустити — залишити.

(обратно)

19

Розпачати — впадати в розпач, виявляти розпач.

(обратно)

20

Господарка — господарство

(обратно)

21

Розказувати — наказувати.

(обратно)

22

Петльованець — годованець.

(обратно)

23

Удовіднити — довести.

(обратно)

24

Синку — так на Буковині кличуть ніжно і хлопців, і дівчат.

(обратно)

25

Ноша — одяг.

(обратно)

26

Розстрілювати — розкидати.

(обратно)

27

Надвечеріє — ніч перед якимсь святом.

(обратно)

28

Зрадити — тут: розкрити, показати.

(обратно)

29

Збиточне — жартівливо.

(обратно)

30

Давно по слові — давно дали одне одному слово, домовилися про одруження.

(обратно)

31

Наборзі — нашвидку.

(обратно)

32

Любко — коханець.

(обратно)

33

Розказ — наказ.

(обратно)