будь-які продукти за нечуваними цінами на чорному ринку. Мабуть, він заробляв чималі гроші на компонентах фашистських запальних бомб, які знищували будинки радянських людей, та препаратах, які допомагали німецьким воякам швидше вилікуватися і повернутися в строй.
Логічні несполучності
У «Щоденниках» присутнє багато логічних розбіжностей. Спочатку "дорослий почерк" пише, що протягом більше двох років у невеликому просторі ховалися 8 євреїв, які навіть вночі уникали найменшого шуму та кашлю, і про те що відкривати вікна було надто ризиковано — згодом, "дитячий почерк" пише про "великі й світлі" приміщення і про те що на горищі в середині дня Петер пиляє деревину перед відкритимвікном. Іншим разом він знов столярує і гепає молотком. Відповідно до запису від 5 серпня 1943 р. пані Ван Даан використовувала пилосос щоденно в 12:30. Анна розповідає як 9 листопада 1942 р. розірвався 25-и кілограмовий мішок із коричневою квасолею і "шуму було вдосталь, щоб розбудити мертвих". В цьому пристосованому під житло офісному приміщенні працює батько, інші євреї виконують конторську роботу, поруч працюють робітники складу, а Анна оволодіває стенографією на заочних курсах. Під час відпочинку євреї дивляться фільми через проекційний апарат, слухають радіоприймач. Через вікна їх добре бачать мешканці великого будинку, що знаходиться позаду будинку-сховища. А ось запис від 28 вересня 1942 року:"Все важче відчувати постійний страх, що нас виявлять і розстріляють".Цей запис супроводжується позначкою видавця "публікується вперше", але перед тим в «Щоденнику» взагалі немає жодної згадки про розстріли — лише про деякі заборони для євреїв. Тож звідки взявся страх розстрілів, якщо мешканці "будинку-сховища" про розстріли нічого не чули, та й взагалі їх ніколи не було у Нідерландах? Мабуть, справжній автор вирішив, що в щоденнику явно замало злочинів нацизму — і нагнав страху розстрілів. Ось так робився "вражаючий документ про звірства фашизму". Що насправді відбувалося в Нідерландах, ми дізнаємося із запису від 28 січня 1944 р.:
"Кляйман розповів, що в провінції Гелдерланд пройшов футбольний матч, одна команда складалася виключно з нелегалів, а інша — з місцевих поліцейських".Про те, як "все важче було відчувати страх розстрілів" читаємо далі у запису від 8 липня 1944 р.:
"З дивним відчуттям я увійшла в заповнену народом кухню контори: там вже були Міп, Беп, Кляйман, Ян, тато, Петер — загалом, майже всі мешканці Сховища та їх помічники,і це серед білого дня! Штори і вікна відкриті, кожен говорить у повний голос, ляскає дверима — у мене навіть почалася тремтіння від хвилювання. "Власне, чи ми ще ховаємося?" — запитала я себе".(Всі зібралися на кухні через те що у "сховище" привезли аж 24 ящики свіжої полуниці і треба було готувати з неї варення). В естонській газеті «KesKus» письменник Аарне Рубен опублікував статтю, в якій він розмірковує про те, наскільки є реальним все те, що написано в щоденнику. Він не ставив під сумнів існування деякого щоденника. Тільки чи належав він саме Анні Франк — дівчинці-підлітку? Письменник наводить висловлювання есесівця Карла Зильбербауэра (Karl Silberbauer), який знайшов всіх, хто переховувався у флігелі на Прінсенграхт. У статті розказується, що цей колишній есесівець був виявлений співробітниками Центру Симона Візенталя в 1963 році, у той час він служив у віденській поліції. Хоча суд першої інстанції не визнав його винним, Центр Візенталя не залишив його в спокої, і судовий розгляд тривав аж до самої смерті обвинуваченого в 1972 році. Карл зізнався, що прийняв анонімний телефонний дзвінок про те, що десяток євреїв ховається в центрі Амстердама. Він взяв 8 голландських поліцейських і поїхав на Прінсенграхт. Там він серед інших бачив Отто Франка, який йому представився як офіцер резерву німецької армії, і його дочку Анну. Сам він квартиру не обшукував, змусивши це робити голландців, але вони не виявили ніяких рукописів. Після війни він прочитав голландською мовою щоденник Анни Франк і був здивований, звідки дівчинка знала про існування газових камер. Цього в Голландії не знали і вільні люди. Естонський письменник наводить порівняння Робером Форіссоном голландської та німецької версій, де очевидні різночитання. Він пише, що в щоденнику згадується пилосос, яким користувалися в сім'ї Франків у сховищі. У той час пилососи виробляли сильний шум, адже навіть стогони пацієнтів зубного лікаря Дусселя були чітко чути крізь стіни — такі вони були тонкі. Коли в 1943-44 роках весь Амстердам голодував, Анна описує колосальні запаси їжи, які у них були. Нелогічними письменнику здаються і взаємини між тими, хто жив у сховищі. Можливо, вважає Рубен, псевдощоденник психологічно достовірний, тільки написаний більш досвідченою і дорослою жінкою, так що він допускає, що твір відноситься до таких часткових підробок, як щоденники Єви Браун, Ейхмана або Шелленберга. Професор Артур Бутц з Північно-західного університету (США) зазначає:
"Я переглянув щоденник і не вірю в його автентичність. Наприклад, уже на стор. 2 читаємо запис про те, чому 13-річна дівчина починає щоденник, а потім сторінка 3 дає коротку історію сім'ї Франк, а потім швидко аналізує конкретні антижидівські заходи, які чинилися під час німецький окупації в 1940 році. Інша частина книги також написана в тому ж історичному дусі".Дійсно, на початку щоденника нібито тринадцятирічна дівчинка пише:
«Моя біографія… ідіотство, але без цього ніяк не обійтися. Ніхто не зрозуміє жодного слова, якщо я почну відразу, без коротенької біографії. Так що змушена, хоч і без особливого бажання, коротко її переказати».І далі:
"Від травня 1940 добрі часи скінчились: спочатку війна, потім капітуляція, потім маршували німці, і посипалися біди на нас євреїв. Один закон проти євреїв слідував за іншим, наша свобода стала дуже обмеженою. Євреї повинні носити єврейську зірку (фото); євреям наказано здати свої велосипеди; євреї не мають права їздити в трамваї; євреям заборонено їздити в автомобілі, навіть у приватному; євреям дозволено робити покупки лише з третьої по п’яту годину; євреям дозволено користуватися послугами лише єврейської перукарні; євреям заборонено перебувати на вулиці з восьмої години вечора до шостої години ранку; євреям заборонено відвідувати кінотеатри, театри та інші заклади, призначені для розваг і відпочинку; євреї не мають права відвідувати громадські пляжі й купальні, а також тенісні корти, хокейні та інші