н к о. Та ви чоловiк розумний… Завважте ще й те: хто зробив актрису з Лучицької? Я!! Адже як прибилась вона, то всi кричали: де це ви таку дохлятину вискiпали?.. А я пробачив, що в тiм дрантi є вогник. Скiльки серця порвав, скiльки душi потратив, а таки розворушив жар i видув вогонь! Тепер-то всi тiшаться, а нiкому i в голову не спаде, кому треба кланятись? Нашої працi свiтовi не видко, ми, як кроти, пiд землею риємось та добуваємо камiнь блискучий… I спасибi нiхто не скаже…

Ю р к о в и ч. Що-о? Не може бути! Щоб такої кривди… Ми всi дивуємось… ми, малороси…

К о т е н к о. Ех! Що мир, що громада? Їй нових божкiв подавай, а старих — пiд лаву! Та ще надто коли новий божок у спiдницi! Тут би преса повинна показати дужим, неп'яним словом, де справжнiй талан, де всьому дiлу основа, — а вона i собi за юрбою: "Лучицька дива, наше сонце!" Тпху! Аж досадно!

Ю р к о в и ч. Так, так! Зовсiм справедливо… Ви менi просто розплющили очi… Це зовсiм вiрний i оригiнальний погляд… Я проводитиму… Тiльки треба за афiшi погодитись.

К о т е н к о. Друковатиму в вас! Та ви придивiться тiльки холодним оком, то i талану у Лучицької як кiт наплакав; от у Квятковської природного живця бiльше…

Ю р к о в и ч. А знаєте, я i сам помiчав…

К о т е н к о. Тож-то бо й є! А як отi хвальби нищать талан, псують людину! Просто — погибель одна! Прочита вона, що її похвалили, що їй кадять, — i вже у неї в головi замакiтрилось, уже до неї й на козi не пiд'їдеш: талан! Дива!! Куди ж їй слухати навчителя, — вона самородок, вона сама навчить кожного… i пiшла, i пiшла… Та замiсть того щоб вгору, та вниз! А тут iще отi безперi… А! гнав би просто усiх! Треба ж розрiзняти розвите дерево, яке не боїться нi дощу, нi сонця, од пуп'янка…

Ю р к о в и ч. Знаєте, вашi думки — їх просто низати на золоту глицю: ми теж слiпi, нам проводаря треба…

К о т е н к о. Конечне. Ходiм до моєї уборної… Коньячку пропустимо…

Ю р к о в и ч. З агромною охотою.

В И Х I Д IV

Тi ж i Квятковська.

К в я т к о в с ь к а (вибiга, жартливо). Ось i я, гоова!

К о т е н к о. Чудесно. Ану, яка?

К в я т к о в с ь к а. Роздивляйтесь, пане отамане!

К о т е н к о (до Юрковича). А що, славна в мене донечка Катруся?

Ю р к о в и ч. Очi слiпить.

К в я т к о в с ь к а. То ви через Лучицьку ослiпли, та других i не добачаєте…

Ю р к о в и ч. Коли та слiпить, так панна геть вийма очi… i пiдеш старцем навiки…

К в я т к о в с ь к а. Чуєте, пане отамане, як мене хвалять; правда, я славна?

Ю р к о в и ч. Антик!

К в я т к о в с ь к а. А пан отаман все лається, все допiка, що не хутко вбираюсь, що не гаразд, не до ладу… i що менi нiчого не личить… що я така незграбна, така негарна! (Копилить губки).

Ю р к о в и ч. I ви такi несправедливi? Ай-ай-ай! Не вiрте йому — ви самий смак!

К в я т к о в с ь к а. Ага, он яка я! Цяця! Чуєш, отамане? А ти все лаєшся! (Крутить його).

К о т е н к о (гладить по голiвцi). Люблю, як душу, а трясу, як грушу.

К в я т к о в с ь к а. Трясти — фе! А любити — цяцяно! У, яка я щаслива, як менi весело! (Б'є в ладошi, крутиться i пригортається до Котенка). Отамане пузатенький! Яка я тонесенька перед ним, мов хмелиночка! Аж нiяково!

Ю р к о в и ч. Ну, яка пишна дитьо, яка чудова квiточка, аж страшно! (Проходить i перешiптується з Гирявим).

К о т е н к о (пiдходить до Квятковської). А ви таки справдi гарнесенькi, славнесенькi (гладить їй руку) i менi дуже до вподоби.

К в я т к о в с ь к а (зазира в очi). Дядя ще й закохається?

К о т е н к о. Ой-ой! Ще й як! Ви мене знаєте… А коли закохаюсь — i душу свою за вас положу… I Катруся оттак пiде вгору…

К в я т к о в с ь к а. Аж сукнi буде тра надтачати?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! I на те буде рада…

К в я т к о в с ь к а. Казала баба, як лiзла на граба, а грабок реп — i баба геп!

К о т е н ко. Не бiйтесь — грабок надежний; другi швидше гепнуть, а ми стоятимем!

Ввiходять в 3-ю уборну.

Г и р я в и й (Юрковичу). Слухай, справдi: ти там нашрейбуй i про мене, що мов i сякий i такий…

Ю р к о в и ч. Напишу, напишу.

Г и р я в и й. А тепер упоїтельно? Гайда!

Виходять.

В И Х I Д V

Кулiшевич i Квiтка.

К в i т к а. Нема, нема її; я вже забiгав сюди…

К у л i ш е в и ч. То, певно, ще дома: прийде.

К в i т к а. А як слаба?

К у л i ш е в и ч. То лежатиме, поки не встане…

К в i т к а. Борони боже! I як ви так спокiйно?

К у л i ш е в и ч. А що ж менi — на мур дратись чи землю їсти?

К в i т к а. Та за неї i пiд колеса вагона…

К у л i ш е в и ч. Лягайте, коли є охота, а я не ляжу, як не люблю Марусю, а не ляжу… це вже вибачайте!

К в i т к а. Та хоч би провiдали, що i як?

К у л i ш е в и ч. Скажiть на милiсть! У його болячка, а я собi печену цибулю ложи!

К в i т к а. У мене душi нема…

К у л i ш е в и ч. Та що з нею станеться? Прийде — надивитесь… А коли пiд п'яти пече, то бiжiть та й провiдайте…

К в i т к а (зiтха). Я до неї невхожий…

К у л i ш е в и ч. Чому? Не пуска?

К в i т к а. Та… сливе… те…

К у л i ш е в й ч. А, он що! Певно, прошпетився?

К в i т к а. Не знаю… ми перше… добре знайомi були… але от тепер ухиляється й розмовляти, мов чужа…

К у л i ш е в и ч. Гм-гм! Не без причини… А я думала… Хiба той?

К в i т к а. Хто? Що?

К у л i ш е в и ч. Нiчого! Все будете знать — рано постарiєтесь.

Кв i т к а. Скажiть-бо, голубочко!

К у л i ш е в и ч. Чи ба, який солодкий!

К в i т к а. Рiднесенька! Одкрийте менi очi… Я слiпий… я божевiльний!..

К у л i ш е в и ч. Та нiчого!.. От намiгся! А радi б були, коли б зглянулась?

К в i т к а. Сказився б!

К у л i ш е в и ч. Тю на вас! Ще й мене покусаєте!

К в i т к а. Не до жартiв, не до жартiв менi.

К у л i ш е в и ч. Бiдненький! (Показує на Маринку, що бiжить). Он у кого розпитайте, коли кортить.

К в i т к а. Ага, ага! (Бiжить догнати).

К у л i ш е в и ч (вслiд йому). Смали, смали халявки, вскочиш i в лабети!

В И Х I Д VI

Тi ж i Котенко та Квятковська.

К о т е н к о (виходить з Квятковською). А вам би, Ганно Михайлiвно, i прибиратись пора.

К у л i ш е в и ч. Не бiйтесь, я й так гарна.

К о т е н к о. А як покришку перемiнимо, пiд другу пiдете?

К у л i ш е в и ч. Дивлячись пiд яку: iнша так накриє, що й дихати нiкуди! (Входить в 4-ту уборну).

К о т е н к о (пiдходить до 1-ї у борної). Що се, Лучицької досi нема?

К в я т к о в с ь к а. Така й вона, щоб загодя! То для нас, бiдних, i контракти, i штрафи, а для неї — нема!

К о т е н к о. Для мене всi рiвнi.

К в я т к о в с ь к а. Хто б говорив, а хто б слухав: то до мене ви пiдсипаєтесь з жарту, а я й мiзинця для вас супроти Марусi не варт — тiй i ролi найкращi, i уборна перва, i все… падам до ног! Бо боїтесь.

К о т е н к о. Я? Боюсь? Та вона в мене ось де! Побачите, яку я їй встругну штуку.

К в я т к о в с ь к а. Ану-ну, серце! Докажи, що я мила!

К о т е н к о. Гирявий! Гирявий! Гей!

В И Х I Д VII

Тi ж i