М а р и н к а. Я б i не знаю, що…

К о т е н к о. Так заходь, я начитуватиму…

Г и р я в и й (пiдбiгає). Ваш вихiд.

К о т е н к о. Тю! (Пiшов за лаштунки).

Виходить з уборної Кулiшевич i йде теж, проглежуючи ролю, на кiн.

Б е з р о д н и й. Знаєте, Марусю, якби не ви, давно б у мене опустилися крила.

Л у ч и ц ь к а. Я? Що я?.. Сама безсила…

Б е з р о д н и й. Безсила? Та од вас я тiльки й набираюся тiї душевної сили i вiри, а то давно б уже витратився. I це саме дiло, яке менi було великим, тепер часами здається гноїщем, у якому вигодовуються i розплоджуються черви…

Л у ч и ц ь к а. Вас знову, певно, образили чим?

Б е з р о д н и й. Не мене, а мою вiру в людей. Те, що я несу збитки, мене мало обходить, а те, що я жодними втратами не можу купить щиростi у людини, — те мене рве!

Л у ч и ц ь к а. Вас все занадто смутить: ви надзвичайного хочете… Люди як люди…

Б е з р о д н и й. Людину-то я чую… От ви менi дорогi не таланом своїм, не тим, що на його збирається люд, а своєю ясною вiрою у людей i в святу справу, своєю чистою як кришталь душею…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть… не стою…

Б е з р о д н и й. В вас про себе i думки нiколи нема…

Л у ч и ц ь к а. Не хвалiть, не хвалiть… Не та я…

Б е з р о д н й й. Ви нi перед якою жертвою не зупинитесь…

Л у ч и ц ь к а. Не та я… не та я, кажу…

Б е з р о д н и й. Та, та! Ви не одступитесь од рiдного дiла…

Л у ч и ц ь к а. Голубчику, рiднесенький! Не знаю… Боюсь, щоб ви й у менi не зневiрились…

Б е з р о д н и й. Зроду-вiку! Я тiльки тут i спочиваю душею…

Л у ч и ц ь к а. Спасибi!.. Дай боже! От ви ще новий ланцюг, який мене в'яже до дiла… (Усмiхається). Глядiть же, щоб лиха сила його не порвала… (Хутко встає). Не вирве, не вирве, друже!.. Пора, мiй вихiд… (Виходить).

За нею Безродний.

(Гирявому). Менi, здається, з того боку?

Г и р я в и й. Так, з третього плану.

Лучицька iде за лаштунки, Безродний за нею.

В И Х I Д ХII

Квятковська та Безродний.

К в я т к о в с ь к а (примiтивши Безродного, мов ненароком набiгає на нього з уборної). Таточко? Ах, даруйте, простiть!..

Б е з р о д н и й. Вибачте: я винуватий, на дорозi стою…

К в я т к о в с ь к а. Ох, як я перелякалася! (Бере. його руку). Гляньте, як серце стукотить…

Б е з р о д н и й (не дає руки). Хiба я такий страшний?

К в я т к о в с ь к а. Татко страшний? Таточко наш любий, цяцяний… а не страшний… Ой! Не дивiться на мене так, а то мене то морозом, то приском обсипа…

Б е з р о д н и й. Чого ж то? Пропасниця?

К в я т к о в с ь к а. Може. (Пригортається). Яка я манесенька перед татусеньком: мене як тато шубою вкриє, то й не видко… (Ховається за полу).

Б е з р о д н и й. Не жартуйте так, розiгрiєтесь, та на холодний протяг, то ще вава буде… До побачення! (Вийшов).

К в я т к о в с ь к а (вслiд). До Лучицької вже? А ми невгоднi! У, проклята! (Позира на кiн, а далi йде до своєї уборної).

В И Х I Д ХIII

Котенко, Гирявий, потiм Кулiшевич.

К о т е н к о (виходить з першого плану, прислухається, — не аплодирують). Що се вони? Сплять чи почумiли? (Пауза). Якесь дрантя в театрi! (Гирявому, що пiдбiг). Де Лучицька? Чого її не видко?

Г и р я в и й. Пiшла тудою на вихiд… Он!

Розлягаються оплески; крики: "Лучицька!! Бра-во!!"

К о т е н к о (зло). Здурiли, чисто здурiли! Якiсь навiженi чи п'янi! (Гирявому). Де ви менi стiл поставили? А табуретка яка? Трохи не впав!.. Грошi брать знаєте, а пильнувати дiла — нема! Чого суфлеру не сказали, що од "Скусителю мiй" до "Палайте, мрiї" хрест?

Г и р я в и й. Говорив…

К о т е н к о. Чого ж вiн менi подає та й подає… Хор де? Чому не на мiсцi? Нехай тiльки накладуть, то захурчать i вони, i ви!

Г и р я в и й (виходить). Ну, колись i я… хоч ограблю, а свою заведу!

Кулiшевич виходить з кону з оплесками i криками: "Браво, Кулiшевич!"

К о т е н к о. Га? Нова болячка! (До неї). Не надсаджуйтесь для гальорки, не передавайте кутi меду!

К у л i ш е в и ч. Чи ви не проспались, чи хмiль ще не вийшов?

К о т е н к о (виходячи за лаштунки). Не крутiть!

К у л i ш е в и ч. Тю-тю! Та iще фiть-фiть! (Квятковськiй). Чи ти його, бува, чим не розсердила?

К в я т к о в с ь к а. Кого? Тата?

К у л i ш е в й ч. Та нi, отого кабана!

К в я т к о в с ь к а. А що?

К у л i ш е в и ч. Сказився чисто, аж пiнить! (Пiшла до уборної, а далi з неї виходить).

В И Х I Д XIV

Тi ж i хор.

Г и р я в и й (розставляє хор за лаштунками). Панове, будьте ласкавi, анi писнiть! Уваги найбiльше: ви ж починаєте за кулiсами… так щоб разом, по одному маху… Та, бога ради, анi пари з уст… Котенко лютий — всiх розпудить. Дивiться всi на мене — i вмент! (Обходить i прислухається до суфлера).

Р я б к о в а (впередi). А що, знайшла кватирю?

Б о г д а н и х а. Знайшла, та така…

Р я б к о в а. А що в мiсяць?

Б о г д а н и х а. Вiсiм за паскудство…

Р я б к о в а. А нам i борщ чудесний дає з бараниною, з салом.

П е р ш и й х о р и с т. Ну й голова, аж крутиты

Д р у г и й х о р и с т. Довго кружляли?

П е р ш и й х о р и с т. До свiту… Нi, аж до обiд!

Д р у г и й х о р и с т. А рябий всю получку процвиндрив!..

Спочатку ближнi, а далi й усi розсмiялися. Саме тодi Гирявий махнув: однi вступили, другi спiзнились, третi почали iншу пiсню. Вийшла кацен-музик.

Г и р я в и й (схопившись за волосся). Ай! Зарiзали!!

Хор так i пiшов, а на кону вже поправився.

В И Х I Д XV

Тi ж i Котенко.

К о т е н к о (пiсля добрих оплескiв i крикiв "браво" виходить усмiхаючись). Ага! Прочумались-таки! (Знову виходить). Нi, публiка в театрi iнтелiгентна! (Гирявому). От сьогоднi хор добре вступив. Спасибi! (До хору, що ввiйшов). Молодцi, хлопцi! (Квятковськiй). Ну, моя квiточко, заткнiм лихо за пояса та на злiсть ворогам… Ну, боже благослови! (Возлагає руку).

Квятковська вибiгає з легеньким оплеском.

О? I єсть!

К у л i ш е в и ч. Чого ви на мене визвiрились?

К о т е н к о. Хе-хе-хе! На вас i визвiришся, як вищирите зубки…

К у л i ш е в и ч. Атож: не кладiть пальця в рот…

К о т е н к о (гладить її по плечу). Кусаний уже, моя люба!

К у л i ш е в и ч (виходячи на кiн). Отак краще: ласкаве телятко двi матки ссе…

К о т е н к о (вслiд). Менi, бiдному, хоч би одна, та добра!

В И Х I Д XVI

Котенко, Лучицька, Кулiшевич, Квятковська, Гирявий та хо р.

К о т е н к о (зачувши грiмовий оплеск). А! Це знов отiй примадоннi? От каторжна, гадюка чортова! (Знову грiм). Розчавив би, щоб i мiж ногами не плазувала! (Знову оплески). Тпху! Пропадiть ви пропадом! (Iде сердито до уборної, зрива парик). Якi се ти менi парики даєш? Просто рощитать, та й уже!

Лучицька виходить з букетом. Крик за лаштунками: "Лучицьку, Лучицьку!" З-за лаштункiв виходить Кулiшевич, Квятковськаi хор.

(З уборної). Квятковська, на вихiд!

Г и р я в и й. Лучицьку кричать.

К о т е н к о. I Квятковську — я чую.