скомандував Пленкетт, і «Селезень» вистрілив з усіх гармат борту.
Незабаром пороховий дим огорнув обидва кораблі, і тим, хто спостерігав цей двобій, не лишилося нічого іншого, як тривожно чекати розв'язки. Іноді здавалося, ніби піратський корабель спустив прапор, але через деякий час, коли вітер розганяв дим, усі бачили, що флаг майорить на щоглі.
Раптом серед англійців почувся жалісний зойк. «Мисливець» збив прапор «Селезня». Мужність до англійських матросів повернулася тільки тоді, коли під вигуки «ура» було піднято інший прапор. У цю мить раптовий порив вітру розігнав дим, і всі присутні знову побачили обидва кораблі.
Та ба! Мабуть, нечиста сила цього разу вирішила діяти проти англійців! Спостерігачі на березі були прикро вражені виглядом англійського корабля. Невже це той самий «Селезень», який ще годину тому так гордо пінив морські хвилі? Його пофарбований у жовтий колір корпус нагадував решето: реї і щогли були розтрощені, вітрила валялися на палубі, паруси бізань-щогли безпорадно звисали, кулі зрешетили всю оснастку. Впритул до «Селезня» стояв чорний пірат, який був у незрівнянно кращому стані: за винятком кількох розбитих рей і а розтрощеного бушприта, корабель не зазнав шкоди. В цей час англійський прапор на «Селезні» повільно спустився вниз, а на його місці через кілька хвилин замайорів такий же прапор, як і на «Мисливці». Над морем розлігся розпачливий зойк. Усі, хто був у човнах і на прибережних пагорбах, стали свідками страшної, незбагненної драми: англійський корабель, більший і сильніший за піратське судно, спустив свій прапор біля самого берега Старої Англії! Почулися плач, прокльони і розпачливі зойки. Потім відчай змінився невимовним жахом. Уздовж усього берега англійці запалили вогні, поспішно формували загони народного ополчення — чекали висадки піратів.
Коли Поль Джонс з абордажною пікою в руках стрибнув на палубу «Селезня», голосно скомандувавши: «Пощади!», він побачив капітана Пленкетта, що лежав у калюжі крові. Куля пробила йому наскрізь голову. Капітана підтримував за плечі старший помічник, який теж був тяжко поранений. Джонс нахилився до Пленкетта і, побачивши, що він хоче підвестися, наказав покликати лікаря. Джонс здивувався, що Пленкетт одразу ж впізнав його.
— Чого вам треба, штурмане, — промовив капітан «Селезня», — ви прийшли дуже пізно. Бог свідок — я вмираю.
— Поль Джонс додержав свого слова, капітане Пленкетт, — відповів пірат. — Я прибув до вас на борт «Селезня».
Пленкетт подивився на Джонса осклілими очима, намагаючись підвестися.
— Поль Джонс, — вигукнув він, піднімаючи руку, неначе для удару, але вона безсило впала. Голова Пленкетта стукнулась об палубу. Він був мертвий.
Через кілька хвилин Блеверпул і його друзі, які стояли на мисі острова Мен, побачили, як на бізань-щоглу «Мисливця» піднімається прапор перемоги.
— Він живий, — вигукнув Блеверпул, щиро радіючи. — Гляньте, судно Джонса веде за собою великий красень-корабель! Коли б він був не шотландець і не син мого старого друга, я, напевне, плакав би з горя.
— Але що було б з ним, якби його взяли в полон? — спитала Моллі.
Блеверпул мовчки провів рукою по шиї.
— Вони повісили б Джонса, — тихо промовив він, — і я не пережив би цього.
— Спаси і помилуй його, боже! — промовила Мері. — Люди проклинають його, але я молитимусь за бідного Поля Джонса.
Мері побожно склала руки, а Блеверпул зняв капелюха. На землю спускався вечір. Червоне сонце заливало своїми кривавими променями море. По ньому тихо пливли два кораблі, сяючи, неначе золото, аж поки не потонули в пітьмі ночі.
8 травня 1778 року «Мисливець» із своєю здобиччю прибув до Бреста. Слава Поля Джонса прогриміла по всій Європі. Він став героєм свого часу.
Незабаром пороховий дим огорнув обидва кораблі, і тим, хто спостерігав цей двобій, не лишилося нічого іншого, як тривожно чекати розв'язки. Іноді здавалося, ніби піратський корабель спустив прапор, але через деякий час, коли вітер розганяв дим, усі бачили, що флаг майорить на щоглі.
Раптом серед англійців почувся жалісний зойк. «Мисливець» збив прапор «Селезня». Мужність до англійських матросів повернулася тільки тоді, коли під вигуки «ура» було піднято інший прапор. У цю мить раптовий порив вітру розігнав дим, і всі присутні знову побачили обидва кораблі.
Та ба! Мабуть, нечиста сила цього разу вирішила діяти проти англійців! Спостерігачі на березі були прикро вражені виглядом англійського корабля. Невже це той самий «Селезень», який ще годину тому так гордо пінив морські хвилі? Його пофарбований у жовтий колір корпус нагадував решето: реї і щогли були розтрощені, вітрила валялися на палубі, паруси бізань-щогли безпорадно звисали, кулі зрешетили всю оснастку. Впритул до «Селезня» стояв чорний пірат, який був у незрівнянно кращому стані: за винятком кількох розбитих рей і а розтрощеного бушприта, корабель не зазнав шкоди. В цей час англійський прапор на «Селезні» повільно спустився вниз, а на його місці через кілька хвилин замайорів такий же прапор, як і на «Мисливці». Над морем розлігся розпачливий зойк. Усі, хто був у човнах і на прибережних пагорбах, стали свідками страшної, незбагненної драми: англійський корабель, більший і сильніший за піратське судно, спустив свій прапор біля самого берега Старої Англії! Почулися плач, прокльони і розпачливі зойки. Потім відчай змінився невимовним жахом. Уздовж усього берега англійці запалили вогні, поспішно формували загони народного ополчення — чекали висадки піратів.
Коли Поль Джонс з абордажною пікою в руках стрибнув на палубу «Селезня», голосно скомандувавши: «Пощади!», він побачив капітана Пленкетта, що лежав у калюжі крові. Куля пробила йому наскрізь голову. Капітана підтримував за плечі старший помічник, який теж був тяжко поранений. Джонс нахилився до Пленкетта і, побачивши, що він хоче підвестися, наказав покликати лікаря. Джонс здивувався, що Пленкетт одразу ж впізнав його.
— Чого вам треба, штурмане, — промовив капітан «Селезня», — ви прийшли дуже пізно. Бог свідок — я вмираю.
— Поль Джонс додержав свого слова, капітане Пленкетт, — відповів пірат. — Я прибув до вас на борт «Селезня».
Пленкетт подивився на Джонса осклілими очима, намагаючись підвестися.
— Поль Джонс, — вигукнув він, піднімаючи руку, неначе для удару, але вона безсило впала. Голова Пленкетта стукнулась об палубу. Він був мертвий.
Через кілька хвилин Блеверпул і його друзі, які стояли на мисі острова Мен, побачили, як на бізань-щоглу «Мисливця» піднімається прапор перемоги.
— Він живий, — вигукнув Блеверпул, щиро радіючи. — Гляньте, судно Джонса веде за собою великий красень-корабель! Коли б він був не шотландець і не син мого старого друга, я, напевне, плакав би з горя.
— Але що було б з ним, якби його взяли в полон? — спитала Моллі.
Блеверпул мовчки провів рукою по шиї.
— Вони повісили б Джонса, — тихо промовив він, — і я не пережив би цього.
— Спаси і помилуй його, боже! — промовила Мері. — Люди проклинають його, але я молитимусь за бідного Поля Джонса.
Мері побожно склала руки, а Блеверпул зняв капелюха. На землю спускався вечір. Червоне сонце заливало своїми кривавими променями море. По ньому тихо пливли два кораблі, сяючи, неначе золото, аж поки не потонули в пітьмі ночі.
8 травня 1778 року «Мисливець» із своєю здобиччю прибув до Бреста. Слава Поля Джонса прогриміла по всій Європі. Він став героєм свого часу.