Сірий Брат, продовжуючи бігти, відповів розважливо:

— Людське Дитинча, Повелителю Джунглів, мій Брате! Твій шлях — мій шлях, твоє житло — моє житло, твоя здобич — моя здобич, твій смертний бій — мій смертний бій. Я говорю за себе і за трьох братів. Але що ти скажеш Джунглям?

— Добре, що ти про це подумав. Біжи вперед і скликай усіх на Скелю Ради, а я розкажу їм, що в мене на думці.

За інших обставин на поклик Мауглі збіглись би, ощетинивши загривки, всі Джунглі, та нині була Пора Нових Пісень.

І коли Мауглі з важким серцем дістався добре йому знайомого місця на скелі, куди його колись маленьким принесли в Зграю, він застав там лише четвірку вовків, майже сліпого від старості, Балу, і могутнього розважливого Каа, що згорнувся кільцями навколо спустілого місця Акели.

— Значить, твій шлях кінчається тут, хлопче? — запитав Каа, коли Мауглі впав на землю, затуливши руками обличчя.— Я це знав давно, ще тоді, коли ми стрілися в Холодних Печерах. Людина зрештою повертається до Людини, навіть коли Джунглі її й не виганяють.

— Ти кажеш, Джунглі мене не виганяють? — прошепотів Мауглі.

Сірий Брат з іншими трьома братами гаряче почали було: «Поки ми живі, ніхто не посміє...», але Балу зупинив їх.

— Я навчив тебе Закону — і слово за мною,— сказав він.— І хоча я тепер не бачу навіть скель перед собою, зате бачу далеко все інше. Жабеня, іди своєю власною дорогою, живи там, де живе твоя кров, твоя Зграя і твій Народ. Але коли тобі будуть потрібні лапа, кіготь, зуб, око або слово, що хутко переноситься вночі,— пам'ятай, Повелителю Джунглів,— усе тут твоє. Гукни нас — і ми з'явимося.

— О брати мої! — Мауглі не міг говорити — ридання здавили горло.— Я не знаю, що зі мною. Я не хочу йти, та мене наче тягне хтось за ноги. Як я піду від цих ночей?

— Дивись сам, Маленький Брате. Коли мед з'їдено, ми залишаємо порожній вулик,— мовив Балу.

— Знявши шкіру, вдруге в неї вже не влізеш. Такий Закон,— сказав Каа.

— Слухай, моє дитя,— ласкаво мовив Балу.— Ніхто не затримуватиме тебе тут — ні словом, ні ділом. Зважуй сам! Хто сміє заперечувати Повелителю Джунглів? Я бачив, як ти грався он там біленькими камінцями, коли ще був Жабенятком. І Багіра, яка віддала за тебе молодого буйвола, теж це бачила. Із свідків тих далеких оглядин лишилися тільки ми, бо твоя мати по лігву померла, помер і батько. Старої Вовчої Зграї вже давно немає. Ти знаєш, де подівся Шер-Хан. І Акела загинув у битві з Рудими Собаками. Вони знищили б і другу Сіонійську Зграю, коли б не твоя мудрість і сила. їх уже теж майже нікого не лишилося. І вже не дитинча просить дозволу в Зграї, а Повелитель Джунглів вибирає новий слід. Хто посміє заперечувати Людині?

— Багіра? Я б не хотів...

Його слова урвало ревіння і хрускіт галуззя в гущавині біля підніжжя Скелі. З'явилася Багіра — легка, дужа і грізна, як завжди.

— Ось чому,— сказала пантера, показуючи закривавлену праву лапу,— ось чому я не приходила. Лови були довгі, але тепер він лежить забитий у кущах, буйвол, що звільнив тебе, Маленький Брате. Всі борги сплачено. Я нічого не буду казати, бо все вже сказав Балу.— Вона лизнула ногу Мауглі.— Не забувай, що Багіра любить тебе! — гукнула вона і подалася вниз. Біля підніжжя пагорба вона знову гукнула гучно і протяжно:

— Доброго полювання по новому сліду, Повелителю Джунглів! Не забувай, що Багіра любить тебе!

— Ти чув? — мовив Балу.— Доброго тобі полювання. Та спочатку підійди до мене, о мудре маленьке Жабеня, підійди!

— Нелегко міняти шкіру,— сказав Каа.

А Мауглі ридав і ридав, притиснувшись головою до грудей сліпого ведмедя і обнявши рукою його за шию. Балу кволо намагався лизнути йому ноги.

— Зірки тьмяніють,— сказав Сірий Брат, нюхаючи вранішній вітерець.— Де буде наше лігво сьогодні? На нас чекають нові шляхи.

І це — остання із розповідей про Мауглі.