ЛитВек - электронная библиотека >> Всеволод Зіновійович Нестайко >> Детские приключения >> Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній

Всеволод Зиновьевич Нестайко Незнайомець з тринадцятої квартири, або Викрадачі шукають потерпілого ... Пригодницька повість, написана Явою Ренем і Павлуша Завгородній



Глава I. «Е», - Сказали ми з Явою.


Я поправляю бакенбарди, встаю навшпиньки і заглядаю в дірку в завісі. І серце моє б'ється і завмирає Не я перший дивлюсь у дірку. До мене у таку ж дірочку заглядали, напевно, і Щепкін, і Станіславський, і Тарапунька, і Штепсель - тисячі артистів всіх часів і народів. І так само спокійно і весело сідали глядачі в залі. І так само йшла душа в п'яти у тих, хто був на сцені. Особливо якщо прем'єра.

А у нас сьогодні прем'єра.

- Ану посунься! Дай мені!

Чиясь розпалена щока рішуче відпихає мою голову від дірки. Це Стьопа Карафолька. Іншим разом я, мабуть, не стерпів би такого нахабства, може, й по шиї би дав ... Але зараз у мене немає на це енергії. Вся моя енергія йде на хвилювання.

У звичайному стані людина спочатку вдихає, а потім видихає. Але коли людина хвилюється, він, по-моєму, тільки видихає. І звідки береться повітря у нього в грудях, не знаю.

Я ходжу по сцені і видихаю.

Може, ви думаєте, що я один ходжу і видихаю? Як би не так! Он, чуєте?

«Х-ху ... Х-ха ... Х-хи ...» Всі артисти ходять і видихають. І здається, що від цього і вітер гуляє по сцені, хитає декорації, ворушить завісу і пил піднімає з підлоги. Якби наш сільський клуб був не цегляний, а гумовий, він би роздувся, як святковий кулю, і давно б луснула. А ми все полетіли б у космос - разом з декораціями, з баяністом Мироном Штепой, який грає зараз останню перед початком польку-кокетку, разом з морозивницею Дорою Семенівною, з усіма глядачами.

Глядачі! .. Ох вже ці глядачі! Побий їх грім! Ще зовсім недавно це були такі милі, добрі люди, які завжди могли допомогти, підтримати, поспівчувати. Микола Павлович, дід Варава, дід Саливон, завклубом Андрій Кекало, тітка Ганна, бабця Маруся, тато, мама. Вони за тебе в огонь і в воду - куди хочеш!

А тепер? Тепер навіть мама рідна - не мама, а глядач.

І немає жодної живої душі по цей бік завіси, хто б не хвилювався. Від вчительки літератури Галини Сидорівни, нашого художнього керівника, до гундосити третьокласника Петі Пашко, який розсував і закривав завiсу. Всі хвилювалися. Але найбільше, звичайно, ми: я і Ява. Нам було з чого хвилюватися. Адже це ми заварили кашу - придумали цей театр.

Ми з Явою - як Станіславський і Немирович-Данченко в нашому сільському МХАТі (чи то пак ВХАТе).

- А що? А що?! - Розмахуючи руками, гарячкував минулої осені Ява. - Знаєш, який театр можна отгрохать! На весь район! .. Справжній МХАТ буде! Тільки той Московський, а наш - Васюковскій. Васюковскій Художній академічний театр - ВХАТ. А що? На гастролі їздити будемо ... Он МХАТ повернувся ж недавно з Америки. Хіба погано?!

Та мене не потрібно було переконувати. Я був Немирович-Данченко ... Переконувати треба було Галину Сидорівну та інше шкільне начальство. Але, між іншим, і Галину Сидорівну переконувати не довелося. Вона відразу нас підтримала:

- Молодці, хлопці! Правильно! Я давно хотіла організувати драмгурток, та якось все руки не доходять. От ви, як ініціатори, і складіть список всіх бажаючих. Хлопці ви енергійні - будьте старостами гуртка.

Ми страшно пишалися в той день. Ми навіть жодного разу ні гикнув і не штовхнули нікого ногою. Серйозні й солідні, ми ходили по класах і складали список - довжелезний, на два з половиною метра. Спершу записалася мало не вся школа. (Добре, що потім, як це часто буває, дев'яносто відсотків відсіялося.) Ми так запарився з цим списком, що під кінець навіть не всіх хотіли записувати. Колі Кагарлицькому Ява сказав:

- Боляче вже ти ... тихий якийсь! Ніде тебе не чутно. Тебе і зі сцени не почують.

І лише побачивши, як почервонів Кагарлицький, Ява змилостивився:

- Ну хіба що статистом ... натовп грати ... - і записав. На першому засіданні гуртка вибирали п'єсу. Вибирали довго. Десятки п'єс перебрали. Від трагедії Шекспіра «Отелло» до драми Корнійчука «Платон Кречет». Всі вони були про любов, а це, як сказала Галина Сидорівна, нам ще зарано. Ми почали вже втрачати надію, стали думати, що всі п'єси про любов. І як тут бути? Не цілуватися ж при всіх на сцені з якою-небудь Ганька Гребенючка! .. Я краще з козою поцілунок! ..

Нарешті Галина Сидорівна сказала:

- Поставимо «Ревізора». По-перше, це не про любов. А по-друге, ми скоро будемо проходити Гоголя за програмою, так що це нам буде дуже корисно.

По-третє, «Ревізор» - просто дуже весела і хороша річ. І ролей багато, якраз усім вистачить.

Ми тут же прочитали «Ревізора». Ось це комедія! Якщо добре поставити - животи надірвешся!

Почали розподіляти ролі. І тут відразу вийшла заминка. Ми з Явою, як засновники ВХАТа, цілком законно хотіли грати головні ролі. Причому однакові. Але головна роль була одна - Хлестаков. Я вважав, що вона як раз для мене. Сам Гоголь пише: Хлестаков - «тоненький, худенький ... без царя в голові ... не в змозі зупинити постійної уваги на який-небудь думки ...» Ну, та що говорити! ..

Але Ява сказав:

- Тю! .. Гарненько подивися на себе в дзеркало і побачиш сам, що схожий на Хлестакова, як свиня на коня. Тільки й подібності - дві руки, дві ноги і голова. Хлестаков - адже це вогонь! Це, знаєш ... во!

І він став у позу, задер ніс і відкопилив губу.

- Ха! - Сказав я. - Дивіться на нього! Ой, не можу! .. Хлестаков! Опудало якесь, а не Хлестаков! Крокодил якийсь! .. А ну пусти! Пусти, кажуть, сорочку! А то як дам! ..

Роль Хлестакова Галина Сидорівна дала Колі Кагарлицькому.

Важко було і з іншими ролями. І городничий Сквознік-Дмухановський один, і суддя Ляпкіних-Тяпкін один, і попечитель Суниця один, і ... І все-таки «Ревізор» - геніальна п'єса. А Гоголь - геніальний письменник. Він ніби знав, що ми з Явою будемо грати в «Ревізорі», і написав дві ролі - Добчинського і Бобчинський. Абсолютно однакові. Спеціально для нас. Щоб ми не сварилися. Ролі, звичайно, не зовсім головні. Але ви не думайте - без Бобчинський і Добчинський вся п'єса пішла б догори дном. Її взагалі б не було. І не грав би Кагарлицький Хлестакова. Тому що Бобчинський і Добчинський вигадали, що Хлестаков - ревізор. Адже ось що!

Як тільки ми з Явою це зрозуміли, тут же і помирилися.

Почалися репетиції ...

Е-хе-хе! ..

Чомусь ми з Явою нітрохи не сумнівалися в нашому артистичному таланті. Вже що-що, а всякі викрутаси, різні штуки-трюки робити ми вміли. Ще б! .. На все село були