- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »
відказало нещасне створіння ослаблим голосом. — Безпритульний Ондатр. Половина мого будинку завалилася, коли ви будували міст через річку. Це, звісно, не біда. Решту змило дощем. Але й це зовсім не варте уваги. Для філософа байдуже, жити чи вмерти, однак я застудився і зовсім не певен, що зі мною буде далі…
— Мені страшенно прикро, — вибачився Тато Мумі-троля. — Я й не знав, що ви мешкаєте під мостом. Заходьте, будь ласка. Моя дружина знайде, де вам постелити.
— Я не визнаю ліжок, це зовсім зайве умеблювання, — сказав Ондатр сумно. — Моє помешкання було звичайною норою, але мені там подобалося. Зрештою, філософові байдуже, затишно йому чи ні, у кожному разі — то була гарна нора.
Ондатр обтрусився від води й прислухався.
— А що це за будиночок? — поцікавився він.
— Звичайна хатинка мумі-тролів, — відповів Тато. — Я сам її збудував. Як ви дивитеся на келишок яблучного вина — як ліки від застуди?
— Гадаю, це зайве, — мовив Ондатр. — Але, може, й ваша правда…
Мумі-тато прослизнув на кухню, навпомацки відчинив шафку, простягнув лапу за пляшкою яблучного вина, що стояла на горішній полиці, потягнувся ще трішки і ще, аж врешті необачно скинув на підлогу миску, яка наробила страшенного гуркоту.
Прокинувся увесь дім, усі галасували і хряскали дверима, до кухні прибігла Мумі-мама зі свічкою в лапі.
— З тобою все гаразд? — запитала вона. — Я вже було подумала, що до нас у хату заліз розбійник.
— Мені закортіло яблучного вина, — виправдовувався Тато. — А якийсь осел поставив цю бісову миску на сам край полиці.
Тато видряпався на стільця, досягнув пляшку й три келихи.
— Для кого третій? — здивувалася Мама.
— Для Ондатра, — відповів Тато. — Його хатина завалилася, і він прийшов до нас мешкати.
Вони засвітили на ґанку гасову лампу і сіли смакувати вином. Мумі-тролеві та Чмихові теж дозволили зостатися, хоча надворі вже давно була пізня ніч. Однак їм до келихів налили молока.
Дощ невтомно витанцьовував по даху, вітер завивав ще дужче, у димарі стугоніло, а дверцята кахляної печі злякано брязкали.
Ондатр притулився носом до шибки, вдивляючись у темряву за вікном ґанку.
— Якийсь неприродний цей дощ, — мовив він.
— Хіба дощ може бути неприродний? — здивувався Тато. — Може, ще келишок?
— Хіба трішки, — погодився Ондатр. — Дякую, дякую. Мені вже ліпше. Кінець світу не надто мене й турбує, але чомусь не хотілось би гинути з розладнаним шлунком.
— О ні, звісно, маєте рацію, — підтримала його Мама. — Сподіваюся, цей дощ не принесе повені.
Ондатр хмикнув.
— Ви не розумієте, про що я кажу, шановна пані, — мовив він. — Хіба останнім часом ви нічого дивного не відчували в повітрі? І не мали жодних передчуттів? Не свербить вам інколи в потилиці?
— Ні-і, — здивувалася Мумі-мама.
— Щось небезпечне? — прошепотів Чмих, витріщаючись на Ондатра.
— Хтозна, — пробурмотів Ондатр. — Всесвіт такий великий, а Земля така неймовірно крихітна і мізерна.
— Я гадаю, нам усім час уже спати! — спохопилася Мама. — Не годиться посеред ночі розповідати страшні історії.
За якусь мить світло всюди погасло, будинок заснув. Але вітер та злива шаленіли до ранку.
Наступного дня було хмарно. Мумі-троль прокинувся і вийшов у мокрий тихий сад. Буря пішла собі далі, дощ ущух. Але довкілля було не впізнати. Мумі-троль довго стояв, оглядався і принюхувався, доки врешті збагнув, що саме його непокоїло. Усе навколо посіріло! Не лише небо та річка, але й дерева, земля, хатина! Усеньке стало сірим, наче життя висоталося з навколишнього світу, — жах! — Яке жахіття! — промовив стиха Мумі-троль. — Яке жахіття! Ондатр вийшов із будиночка і почалапав до Татового гамака. Гамак також посірів. Ондатр вмостився у ньому, позираючи на сірі яблуньки. — Поглянь! — гукнув Мумі-троль. — Що трапилося? Чому все стало сірим? — Не заважай! — відбуркнув Ондатр. — Бався! Бався, доки можна! Ми не можемо змінити стан речей, тому треба дивитися на це по-філософському! — Яких речей?! — скрикнув Мумі-троль. — Загибелі Землі, ясна річ, — спокійно пояснив Ондатр. Мумі-троль кинувся на кухню, де Мама саме заварювала ранкову каву. — Мамо! — закричав він. — Усе надворі посіріло, а Ондатр каже, що Земля загине! Вийди надвір, поглянь сама! Мама поставила кавник на вогонь і вийшла з синочком у сад. — Ой, як сіро! — мовила Мама. — Звідки взялася ця жахлива пилюка? Вона провела лапою по листочку, лапа теж стала сірою і ледь липкою. — Він казав, що дощ неприродний! — не вгавав Мумі-троль. — Він казав, що у повітрі пахне чимось незвичним, що у нього чухається потилиця і що Земля надто мала… — Ондатр був трохи схвильований, — пояснювала Мама. — Так завжди буває з тими, хто втратив дах над головою і має розлад шлунка. Після кави я спробую постирати згрубша пил. Заспокойся і не лякай надаремно Чмиха. Мумі-мама повернулася до будинку, до Мумі-тата. — Ти бачив, що відбувається надворі? — запитала вона. — Звичайно, — Тато виявив неабияке зацікавлення. — Я відчув запах, пахне фосфором! Дуже незвичайний і цікавий феномен! — Однак його бояться діти, — зауважила Мама. — А Ондатр лякає їх іще дужче. Може, попроси його розмовляти про приємніші речі, а ще ліпше — помовчати? — Спробую, — пообіцяв Мумі-тато. — Тільки боюся, що він надто довго жив самітником і звик говорити вголос про все, що думає. Тато мав рацію. За ранковою кавою Ондатр вибудував на ґанковому столі цілий Всесвіт. — Ось Сонце, — розтлумачував він, показуючи на цукерничку. — Сухарики — це зірки. Ось ця окрушина — Земля. Бачите, яка крихітна! А Всесвіт такий велетенський, що не має кінця й краю. І чорний як ніч. Угорі, в темряві, нипають небесні чудовиська: Скорпіон, Ведмедиця, Овен… — Досить, досить, — урвав його Тато. Але Ондатр незворушно вів далі: — Інша Сонячна система уже не поміститься на вашому столі. Вона ген далеко поза його межами, — і з тими словами він пожбурив канапкою у сад. — А Сонячних систем багато? — поцікавилася Мама, обачно відставляючи набік таріль з рештою канапок. — І не злічити! — з похмурим задоволенням відповів Ондатр. — З того, що я розповів, можна збагнути, як мало важить для Всесвіту, загине Земля чи ні. Мумі-мама зітхнула. — Я не хочу гинути! — залементував Чмих. — Я щойно знайшов печеру! У мене немає часу гинути! Мумі-тато нахилився до Ондатра. — Що б ви сказали на те, аби полежати в гамаку й поміркувати на філософські теми? Непогана думка, правда? — Ви так кажете, аби лиш мене позбутися, — мовив Ондатр. Він здмухнув зі столу
Наступного дня було хмарно. Мумі-троль прокинувся і вийшов у мокрий тихий сад. Буря пішла собі далі, дощ ущух. Але довкілля було не впізнати. Мумі-троль довго стояв, оглядався і принюхувався, доки врешті збагнув, що саме його непокоїло. Усе навколо посіріло! Не лише небо та річка, але й дерева, земля, хатина! Усеньке стало сірим, наче життя висоталося з навколишнього світу, — жах! — Яке жахіття! — промовив стиха Мумі-троль. — Яке жахіття! Ондатр вийшов із будиночка і почалапав до Татового гамака. Гамак також посірів. Ондатр вмостився у ньому, позираючи на сірі яблуньки. — Поглянь! — гукнув Мумі-троль. — Що трапилося? Чому все стало сірим? — Не заважай! — відбуркнув Ондатр. — Бався! Бався, доки можна! Ми не можемо змінити стан речей, тому треба дивитися на це по-філософському! — Яких речей?! — скрикнув Мумі-троль. — Загибелі Землі, ясна річ, — спокійно пояснив Ондатр. Мумі-троль кинувся на кухню, де Мама саме заварювала ранкову каву. — Мамо! — закричав він. — Усе надворі посіріло, а Ондатр каже, що Земля загине! Вийди надвір, поглянь сама! Мама поставила кавник на вогонь і вийшла з синочком у сад. — Ой, як сіро! — мовила Мама. — Звідки взялася ця жахлива пилюка? Вона провела лапою по листочку, лапа теж стала сірою і ледь липкою. — Він казав, що дощ неприродний! — не вгавав Мумі-троль. — Він казав, що у повітрі пахне чимось незвичним, що у нього чухається потилиця і що Земля надто мала… — Ондатр був трохи схвильований, — пояснювала Мама. — Так завжди буває з тими, хто втратив дах над головою і має розлад шлунка. Після кави я спробую постирати згрубша пил. Заспокойся і не лякай надаремно Чмиха. Мумі-мама повернулася до будинку, до Мумі-тата. — Ти бачив, що відбувається надворі? — запитала вона. — Звичайно, — Тато виявив неабияке зацікавлення. — Я відчув запах, пахне фосфором! Дуже незвичайний і цікавий феномен! — Однак його бояться діти, — зауважила Мама. — А Ондатр лякає їх іще дужче. Може, попроси його розмовляти про приємніші речі, а ще ліпше — помовчати? — Спробую, — пообіцяв Мумі-тато. — Тільки боюся, що він надто довго жив самітником і звик говорити вголос про все, що думає. Тато мав рацію. За ранковою кавою Ондатр вибудував на ґанковому столі цілий Всесвіт. — Ось Сонце, — розтлумачував він, показуючи на цукерничку. — Сухарики — це зірки. Ось ця окрушина — Земля. Бачите, яка крихітна! А Всесвіт такий велетенський, що не має кінця й краю. І чорний як ніч. Угорі, в темряві, нипають небесні чудовиська: Скорпіон, Ведмедиця, Овен… — Досить, досить, — урвав його Тато. Але Ондатр незворушно вів далі: — Інша Сонячна система уже не поміститься на вашому столі. Вона ген далеко поза його межами, — і з тими словами він пожбурив канапкою у сад. — А Сонячних систем багато? — поцікавилася Мама, обачно відставляючи набік таріль з рештою канапок. — І не злічити! — з похмурим задоволенням відповів Ондатр. — З того, що я розповів, можна збагнути, як мало важить для Всесвіту, загине Земля чи ні. Мумі-мама зітхнула. — Я не хочу гинути! — залементував Чмих. — Я щойно знайшов печеру! У мене немає часу гинути! Мумі-тато нахилився до Ондатра. — Що б ви сказали на те, аби полежати в гамаку й поміркувати на філософські теми? Непогана думка, правда? — Ви так кажете, аби лиш мене позбутися, — мовив Ондатр. Він здмухнув зі столу
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (22) »