окрушину-Землю.
Мумі-троль зойкнув.
— Ходімо до річки, — запропонувала Мумі-мама. — Я покажу вам, як майструвати човники з очерету.
День тягнувся неймовірно довго. Чмих і Мумі-троль похмуро нипали по хаті, відвідати печеру їм також не кортіло — ану ж настане кінець світу, коли їх не буде вдома. Добування перлів видалося враз безглуздим заняттям. Вони сиділи на сходах ґанку, де чомусь почувалися найбезпечніше, і пошепки розмірковували про Всесвіт, який зовсім не блакитний, а чорний і в якому вся Сонячна система важить не більше, аніж пожбурена канапка. — Треба їх чимось зацікавити, — стурбовано мовила Мумі-мама до Мумі-тата. — Вони не хочуть бавитися. Водно думають про загибель світу, якою їм заморочив голови Ондатр. — Варто відіслати дітей на якийсь час з дому, — вирішив Мумі-тато. — Ондатр казав щось про Обсерваторію. — Про що? — перепитала Мама. — Об-сер-ва-то-рію, — повторив Тато. — Вона розташована десь нижче за течією річки. Це будівля, з якої можна спостерігати за зірками. Якщо дітей нічого, окрім зірок, не цікавить, то чому б їм не подивитися на них зблизька? — Добра думка, — згодилася Мама, стираючи сизий пил з бузкового куща. Обмізкувавши ідею з усіх боків, вона рушила до ґанку. — Ми з Татом вирішили, що вам не завадила б невеличка прогулянка, — сказала Мама. — Люба Мамусю, хто ж вибирається на прогулянку, коли ось-ось настане кінець світу?! — заперечив Мумі-троль. — Всесвіт чорний мов ніч і повний великих грізних зірок, — пробурмотів собі Чмих. — Знаю, — не поступалася Мама. — От ви й подивитеся на зірки. Ондатр розповідав, що десь тут поблизу є таке місце, звідки можна розглядати зорі. Було б корисно знати, наскільки великі оті зірки і чи справді Всесвіт чорний. — Гадаєш, тобі стане спокійніше тоді на душі? — запитав Мумі-троль. — Неодмінно. — Ми все з’ясуємо, — одразу ж підвівся зі сходів Мумі-троль. — Не тривожся. Можливо, Земля набагато більша, ніж гадають. У Чмиха аж ноги обм’якли від хвилювання, він подумав: «Я теж піду. Не такий вже я й маленький, піду!». А до Мумі-мами сказав: — Ми все владнаємо. Не турбуйтеся! Але не забудьте кожного дня нашої відсутності ставити на сходи мисочку з молоком. Навіщо — не скажу, бо це таємниця.
У день Великої Подорожі Мумі-троль прокинувся дуже рано й відразу кинувся до вікна — подивитися, яка погода. Надворі було так само похмуро. Хмари низько нависали над горами, у саду не ворушився жодний листочок. — Чмиху! Вставай! Час у дорогу! — гукав Мумі-троль. Він збіг униз сходами у чудовому настрої — почувався неймовірно хоробрим та страшенно сильним. Мама саме споряджала дітей у мандрівку — загортала канапки. На столі у вітальні стояла купа наплічників, кошиків та пачок. — Люба Мамусю, — заблагав Мумі-троль. — Ми ніяк не зможемо усе це забрати з собою. Нас засміють! — У Самотніх Горах холодно, — незворушно відказала Мама, запихаючи до наплічника ще два светри і пательню. — Компас не забув? — Ні. Не забув. Але хоч тарілки не клади! — наполягав Мумі-троль. — Ми планували замість тарілок використати зелене листя. — Як хочеш, любий, — згодилася Мама і вийняла з наплічника посуд. — Тато саме майструє пліт. Ондатр спить. А де Чмих? — Тут, — буркотливо озвався Чмих, який зранку рідко бував у гуморі. Він був ще цілком сонний, на мордочці вимальовувалися сліди від подушки. Чмих вийшов на сходи ґанку, глянув на мисочку з молоком. Де й поділася його сонливість! У мисочці поменшало молока… Він був певний, що молока стало менше. Не інакше, як тут побувало кошеня. Воно, напевно, ще прийде. Може, сидітиме й чекатиме на нього, доки він повернеться додому. А там хай хоч Всесвіт завалиться! Біля берега річки стояв наготові пліт з піднятими вітрилами. — Тримайтеся середини ріки, — напучував Мумі-тато. — Як побачите дивну будівлю з круглим дахом, знайте — то і є обсерваторія. Ондатр розповідав, що в ній мешкає до біди і трохи професорів, яких нічого, окрім зірок, не цікавить. А там тих зірок, і великих, і малих, скільки душа забажає. Хапайте шворку! І бувайте здорові! — Бувайте! — кричали Мумі-троль і Чмих. Пліт поволі рушив униз течією. — Хай вам щастить! — гукала вслід Мама Мумі-троля. — Повертайтеся до неділі, пудинг чекатиме! Не забудьте одягнути вовняні штани, якщо похолоднішає! Ліки від шлунку лежать у лівій бічній кишеньці… Але пліт саме увійшов у перший закрут русла, і перед мандрівниками розкинулася ріка з пустельними берегами, яка манила у незвіданий світ. Поступово береги ріки ставали стрімкішими, далеко попереду виднілися Самотні Гори, що немов затіняли небо. Річка була такою ж сірою, як і хмари, навколо панувала німотна тиша. Ані пташиного співу, ані плюскотіння рибок на плесі. І жодної обсерваторії… Чмих викликався кермувати плотом, але швидко втомився. — Ще довго нам плисти? — запитав він. — Це дуже велика і важлива подорож, — поважно мовив Мумі-троль. — Не кожній крихітці дозволяється брати в ній участь. — Але ж нічого не відбувається, — виправдовувався Чмих. — Лише сірі, схожі один на одного береги і нудьга… А ми могли би добувати перли чи ладнати полички в печері… — Перли… — хмикнув Мумі-троль. — То ж були звичайнісінькі білі камінці. А подорож справжня, розумієш? Земля може загинути будь-якої миті, а наше з тобою завдання — з’ясувати, як цьому запобігти. Учора ти ні про що інше й думати не міг, як про грізні зірки… — Та ж то було учора, — похнюпився Чмих. Ріка несла свої води у далечінь, сіра й мовчазна. У сутінках вони побачили п’ятдесят гатіфнатів, котрі мандрували на схід. — Щось вони пізно вибралися в дорогу цього року, — зауважив Мумі-троль. — Тобі доводилося бачити їх коли-небудь зблизька? Вони мовчать, ніким не цікавляться, йдуть собі і йдуть, вимахуючи лапами та вдивляючись у небокрай. Тато каже, що вони ніколи не дійдуть до мети, бо їх вабить лише дорога… Чмих придивився до гатіфнатів. Вони були дуже крихітні, білі і зовсім не мали облич. — Ні, — мовив Чмих. — Ніколи не бачив їх зблизька і бачити не хочу. Ми вже скоро припливемо? Мумі-троль зітхнув і скерував пліт у наступний закрут русла. Раптом він помітив якусь дивну річ на березі річки, схожу на ясно-жовту головку цукру. Уперше за весь день вони побачили щось яскраве і веселе. — Що це там? — пожвавився Чмих. — Обсерваторія? — Ні, — відповів Мумі-троль. — Намет. Жовтий намет. А всередині горить світло… Підійшовши ближче, вони почули, як у наметі хтось грає на губній гармонії. Мумі-троль поволі спрямував пліт до берега, той увіткнувся в пісок і спинився.
День тягнувся неймовірно довго. Чмих і Мумі-троль похмуро нипали по хаті, відвідати печеру їм також не кортіло — ану ж настане кінець світу, коли їх не буде вдома. Добування перлів видалося враз безглуздим заняттям. Вони сиділи на сходах ґанку, де чомусь почувалися найбезпечніше, і пошепки розмірковували про Всесвіт, який зовсім не блакитний, а чорний і в якому вся Сонячна система важить не більше, аніж пожбурена канапка. — Треба їх чимось зацікавити, — стурбовано мовила Мумі-мама до Мумі-тата. — Вони не хочуть бавитися. Водно думають про загибель світу, якою їм заморочив голови Ондатр. — Варто відіслати дітей на якийсь час з дому, — вирішив Мумі-тато. — Ондатр казав щось про Обсерваторію. — Про що? — перепитала Мама. — Об-сер-ва-то-рію, — повторив Тато. — Вона розташована десь нижче за течією річки. Це будівля, з якої можна спостерігати за зірками. Якщо дітей нічого, окрім зірок, не цікавить, то чому б їм не подивитися на них зблизька? — Добра думка, — згодилася Мама, стираючи сизий пил з бузкового куща. Обмізкувавши ідею з усіх боків, вона рушила до ґанку. — Ми з Татом вирішили, що вам не завадила б невеличка прогулянка, — сказала Мама. — Люба Мамусю, хто ж вибирається на прогулянку, коли ось-ось настане кінець світу?! — заперечив Мумі-троль. — Всесвіт чорний мов ніч і повний великих грізних зірок, — пробурмотів собі Чмих. — Знаю, — не поступалася Мама. — От ви й подивитеся на зірки. Ондатр розповідав, що десь тут поблизу є таке місце, звідки можна розглядати зорі. Було б корисно знати, наскільки великі оті зірки і чи справді Всесвіт чорний. — Гадаєш, тобі стане спокійніше тоді на душі? — запитав Мумі-троль. — Неодмінно. — Ми все з’ясуємо, — одразу ж підвівся зі сходів Мумі-троль. — Не тривожся. Можливо, Земля набагато більша, ніж гадають. У Чмиха аж ноги обм’якли від хвилювання, він подумав: «Я теж піду. Не такий вже я й маленький, піду!». А до Мумі-мами сказав: — Ми все владнаємо. Не турбуйтеся! Але не забудьте кожного дня нашої відсутності ставити на сходи мисочку з молоком. Навіщо — не скажу, бо це таємниця.
У день Великої Подорожі Мумі-троль прокинувся дуже рано й відразу кинувся до вікна — подивитися, яка погода. Надворі було так само похмуро. Хмари низько нависали над горами, у саду не ворушився жодний листочок. — Чмиху! Вставай! Час у дорогу! — гукав Мумі-троль. Він збіг униз сходами у чудовому настрої — почувався неймовірно хоробрим та страшенно сильним. Мама саме споряджала дітей у мандрівку — загортала канапки. На столі у вітальні стояла купа наплічників, кошиків та пачок. — Люба Мамусю, — заблагав Мумі-троль. — Ми ніяк не зможемо усе це забрати з собою. Нас засміють! — У Самотніх Горах холодно, — незворушно відказала Мама, запихаючи до наплічника ще два светри і пательню. — Компас не забув? — Ні. Не забув. Але хоч тарілки не клади! — наполягав Мумі-троль. — Ми планували замість тарілок використати зелене листя. — Як хочеш, любий, — згодилася Мама і вийняла з наплічника посуд. — Тато саме майструє пліт. Ондатр спить. А де Чмих? — Тут, — буркотливо озвався Чмих, який зранку рідко бував у гуморі. Він був ще цілком сонний, на мордочці вимальовувалися сліди від подушки. Чмих вийшов на сходи ґанку, глянув на мисочку з молоком. Де й поділася його сонливість! У мисочці поменшало молока… Він був певний, що молока стало менше. Не інакше, як тут побувало кошеня. Воно, напевно, ще прийде. Може, сидітиме й чекатиме на нього, доки він повернеться додому. А там хай хоч Всесвіт завалиться! Біля берега річки стояв наготові пліт з піднятими вітрилами. — Тримайтеся середини ріки, — напучував Мумі-тато. — Як побачите дивну будівлю з круглим дахом, знайте — то і є обсерваторія. Ондатр розповідав, що в ній мешкає до біди і трохи професорів, яких нічого, окрім зірок, не цікавить. А там тих зірок, і великих, і малих, скільки душа забажає. Хапайте шворку! І бувайте здорові! — Бувайте! — кричали Мумі-троль і Чмих. Пліт поволі рушив униз течією. — Хай вам щастить! — гукала вслід Мама Мумі-троля. — Повертайтеся до неділі, пудинг чекатиме! Не забудьте одягнути вовняні штани, якщо похолоднішає! Ліки від шлунку лежать у лівій бічній кишеньці… Але пліт саме увійшов у перший закрут русла, і перед мандрівниками розкинулася ріка з пустельними берегами, яка манила у незвіданий світ. Поступово береги ріки ставали стрімкішими, далеко попереду виднілися Самотні Гори, що немов затіняли небо. Річка була такою ж сірою, як і хмари, навколо панувала німотна тиша. Ані пташиного співу, ані плюскотіння рибок на плесі. І жодної обсерваторії… Чмих викликався кермувати плотом, але швидко втомився. — Ще довго нам плисти? — запитав він. — Це дуже велика і важлива подорож, — поважно мовив Мумі-троль. — Не кожній крихітці дозволяється брати в ній участь. — Але ж нічого не відбувається, — виправдовувався Чмих. — Лише сірі, схожі один на одного береги і нудьга… А ми могли би добувати перли чи ладнати полички в печері… — Перли… — хмикнув Мумі-троль. — То ж були звичайнісінькі білі камінці. А подорож справжня, розумієш? Земля може загинути будь-якої миті, а наше з тобою завдання — з’ясувати, як цьому запобігти. Учора ти ні про що інше й думати не міг, як про грізні зірки… — Та ж то було учора, — похнюпився Чмих. Ріка несла свої води у далечінь, сіра й мовчазна. У сутінках вони побачили п’ятдесят гатіфнатів, котрі мандрували на схід. — Щось вони пізно вибралися в дорогу цього року, — зауважив Мумі-троль. — Тобі доводилося бачити їх коли-небудь зблизька? Вони мовчать, ніким не цікавляться, йдуть собі і йдуть, вимахуючи лапами та вдивляючись у небокрай. Тато каже, що вони ніколи не дійдуть до мети, бо їх вабить лише дорога… Чмих придивився до гатіфнатів. Вони були дуже крихітні, білі і зовсім не мали облич. — Ні, — мовив Чмих. — Ніколи не бачив їх зблизька і бачити не хочу. Ми вже скоро припливемо? Мумі-троль зітхнув і скерував пліт у наступний закрут русла. Раптом він помітив якусь дивну річ на березі річки, схожу на ясно-жовту головку цукру. Уперше за весь день вони побачили щось яскраве і веселе. — Що це там? — пожвавився Чмих. — Обсерваторія? — Ні, — відповів Мумі-троль. — Намет. Жовтий намет. А всередині горить світло… Підійшовши ближче, вони почули, як у наметі хтось грає на губній гармонії. Мумі-троль поволі спрямував пліт до берега, той увіткнувся в пісок і спинився.