глибокі зітхання.

— Тобі надзвичайне завдання. Дуже відповідальне. Вільних співробітників немає, а ти досить добре знайома з повадками драконів, тому на тебе остання надія.

— В чому справа?

— Маргаритка, — сестра кивнула в бік хворої, — погано переносила вагітність. Малюк народився здоровим і вже навіть добряче підріс, та вночі їй стало гірше. Малюка треба переправити на Драконячий острів, до своїх, вони краще за нього подбають, ніж ми. Як на зло, наш техноліт відправився в Сніжаль, там позавчора виникла проблема з колонією пінгвінів. А тут археологи трапилися під руку. Якраз сьогодні летять в напрямку Драконячого острову. Вони погодилися підкинути вас на острів, а потом висадять тебе в Малірі, звідки вже сама зможеш повернутися. Ми про все домовилися, ти береш зараз Малюка — і швидко в табір. Недобре, якщо їм доведеться тебе чекати.

Світлана, не припиняючи говорити, тіснила Аріяну в напрямку лабораторії.

— Ось тобі сумка, в котрій повезеш Малюка. А ось і він.

Вона витягнула з маленького загону дракончика розміром з невелику собаку, також зеленувато-червоного. Той слабко писнув та спробував лизнути Світланчину руку. Сестра акуратно поклала його в спеціальну сумку, так, що тільки голова та верхня частину тулуба виглядали назовні.

— Ти знаєш, сильно...

— Так, так, так. Я буду гранично обережна.

— Те, що ти маєш імунітет до отрути і в курсі, як правильно поводитися з драконом, не знімає з тебе відповідальності, тому я зобов’язана тобі про все нагадати.

— Світлана, я все знаю. Та й скільки тієї дороги? У другій половині дня вже буду вдома.

— Ну, тоді біжи, а то ще, чого доброго, не дочекавшись, полетять. До автопарку тебе підкине Сем, він в місто, за «Еміотерпом».

Не встигла Аріяна вибігти, як Світлана гукнула її знову.

— В сумці, в кишеньці, поповнення до медичного пакету. Передай черговому на острові.

— Добре, не хвилюйся.

— І до речі: я розумію, розкопки і таке інше… Та переодягайся іноді в чисте…

Під час перельоту зі Семом Аріяна дбайливо тримала сумку на колінах та згадувала сьогоднішні події, намагаючись розібратися з емоціями.

— Дякую, Сем! Вдалого дня!

Вона, попрощавшись, побігла в бік посадкового поля. Його не було видно через тимчасовий будиночок, де зберігалися знайдені експонати і де жила Ядвіга Гордіївна — таємнича зеленоока та сивочола (що не відповідало моді) жінка, керівник розкопок, на котрих допомагала Аріяна з іншими в останні дні канікул. Повз пролягала дорога, що вела на поле, кружляючи між горбками і деревами, один раз ухиляючись в бік, з’єднуючись із ще однією, менш помітною, майже зарослою, прямуючою до Лабіринту.

Загалом, Лабіринт був нудним і не надто приємним місцем. А славу здобув тому, що особливі властивості породи викривляли результати роботи сканера, в результаті чого внутрішня структура так і залишилася білою плямою. Ціла мережа печер та ходів, що петляли над і під землею, сходилися і розходилися, зливалися у величезні зали або приводили до бездонних тріщин в землі. Дослідники-ентузіасти деколи намагалися сунутися на неходжену територію, але отруйна флора, чагарники-кочівники і часті обвали швидко відбивали будь-яке бажання рухатися далі. Та нікому так і не вдалося знайти там нічого особливо цікавого. Тому поставили попереджувальні знаки і залишили в спокої. Подейкували, що в минулому, траплялися випадки, коли люди тут пропадали безвісти. Аріяна вважала їх страшилками для дітей і не надто вірила. Дивно було б, якби таке місце не володіло своєю особистою легендою.

— А ось і пропажа об’явилася! Біжи скоріш до наших, завдання вже розподілили! — Жанна, одна з учасниць розкопок, вийшла з будиночка, але, помітивши ношу, осіклася і зацікавлено зупинилась. — Що це в тебе? Дракон?

Вона підійшла ближче і обережно поглянула в сумку.

— Який гарний! Так одразу й не скажеш, що вони дуже небезпечні…Звідкіля він в тебе? Можна я погладжу? Я знаю, як правильно до них торкатись… Ніколи раніше не бачила драконів так близько…

Дівчина все говорила, наступаючи, а Аріяна тихесенько задкувала — всяке може статися. Раптом він чогось злякається, тоді його гостра луска одстовбурчиться, а найменший поріз — смерть. Звісно, зараз є протиотрута, та все-таки це буде безвідповідально з її боку. Проте було задоволення. Власне її співрозмовниці вчора трапилася до рук найцікавіша знахідка, принаймні до цього часу, на розкопках. Що і було причиною святкування. Усі їй страшенно заздрили. А ось дракона точно ніхто в таборі в руках не тримав.

— До нього заборонили торкатись, він новонароджений, йому лише кілька днів. Я потім все розповім. Зараз поспішаю. Техноліт ще не полетів, не знаєш?

— По-моєму, ще і не прилетів.

— Дивно... Ну, я побігла.

— Ти не на розкопки?

— Мені на льотне поле треба.

Аріяна обережно притиснула до грудей сумку, швидко кивнувши на прощання і, супроводжувана здивованим поглядом співрозмовниці, понеслася далі. Тільки б археологи ще не полетіли!

Пригинаючись під низькими гілками дерев, дівчина з радістю почула характерний гул двигунів. Вибігши на перехрестя, що вело до Лабіринту, поглянула у небо крізь мереживо крони. Все добре! Сіро-зелений техноліт класу «Гравіт» п’ятого покоління, наближався до табору. У свій час Аріяна та інші учасники розкопок були дуже здивовані рівнем технічного забезпечення експедиції. Гравіти являлися гордістю технопарків найважливіших служб, їхня «начинка» просто вражала. Шум наростав поступово, знайомо заглушуючи всі інші звуки навколо. Краще почекати тут, а то обсипле стовпом пилюки при посадці. Буде останній штрих до образу. Дракончик напружено засовався в сумці, вона заспокійливо провела долонею по спині.

— Ще хвильку і полетимо.

Луска під пальцями підвелася, дівчина насторожено глянула на підопічного – тривожна ознака. І не встигла. Налякане шумом звірятко раптом небувало спритно вивернулося зі сховку і, приземлившись на всі чотири лапи, помчало по дорозі.

— Стій!!!

Аріяна якусь мить розгублено спостерігала, як він мчить в напрямку Лабіринту, та часу на роздуми не залишилось, і вона припустила за ним. Ось уже загорода, ось знак «Вхід заборонений». Задихаючись від швидкого бігу, влетіла на територію. Хвіст майнув десь справа. Тепер наліво,