перескочити ось цю яму, вниз тунелем, тут вгору, направо і знову вниз. Космічний дощ! Тільки б не загубитись! Пробігши ще кілька поворотів, врешті, побачила Малюка. Той, тремтячи всім тілом, притиснувся до стіни з іншого боку ущелини, що розділяла їх.

Як ти там опинився?

Вона, все ще тяжко дихаючи, зупинилася коло краю. Руки трішки подряпалися об каміння та гілки, але Аріяна цього навіть не помітила.

— Стій на місці, не втікай. Зараз я тебе звідти заберу.

Дівчина намагалася говорити спокійно, щоб дракончик не злякався ще більше, та подих перехоплювало і це було важко. Оцінивши відстань та вибравши найбільш безпечне місце, Аріяна приготувалася до стрибка. Р-р-раз! Схопилася за виступаючу породу, відновила рівновагу і видихнула. Вийшло.

— Все добре, Малюк, все добре.

Повільно, обережно підійшла до дракончика і, взявши його на руки, акуратно повернула в сумку.

Тепер назад. Легко сказати. Аріяна уважно озирнулася. Може, за наступним виступом є перехід? Вона обережно, тримаючись подалі від краю ущелини, підійшла до повороту і виглянула.

Погляду відкрилася невелика кам’яна печера в скелі. Біля дальньої стіни щось слабо переливалося блакитним світлом, спотворюючи зображення, немов стривожена гладь води. Аріяні здалось, ніби відчуває знайомий свіжий запах, а от зрозуміти який саме не могла. Жарти скельних дослідників? Точно десь тут сховали стереопроектор або голограф. А можливо навіть засіб зв’язку чи інший пристрій стеження. Вона обійшла виступ та вступила в зал. Розгледіти, що знаходилося за мерехтінням, не вдалося, без сумніву шукати треба саме там. Рішуче пройшла вперед і ступила за димчасту ширму.

Розділ 2

За помилки треба платити. Цю велику істину Аріяна змогла оцінити гідно практично одразу ж. Їй здалось, що буквально на одну мить вона втратила свідомість і...

Навколо тихо шумів густий сосновий ліс. Вітер стомлено грався верхівками сосен, трава губилася під розсипом сухих голок, тут і там ріс зелений пухнастий мох, приховуючи зарості чорниці. Неподалік красувався розкішний квітучий бузок. Весна...

Аріяна зачаровано дивилася. Зоровий обман. Звідкіля в Лабіринті сосновий ліс? Може, вона впала, вдарилася головою і все ЦЕ їй здається? Десь всередині зароджувалося неприємне відчуття. Паніка. Навіть руки злегка почали тремтіти.

Дівчина зробила глибокий вдих, заплющила та знову відкрила очі. Видіння не зникло. І не стало менш реальним. Несподівано неподалік пролунало неголосне шипіння, від котрого буквально мурашки по спині пішли — вона панічно боялася змій. Насторожено зиркнувши на джерело шуму, неймовірним в нормальних умовах стрибком Аріяна відскочила в бік. Серце закалатало так шалено, що, окрім його стукоту, вона вже нічого не чула. Продовжуючи задкувати, нагнулася, підняла першу ліпшу гілку з землі.

— А ну геть звідсіля!

Гілка полетіла в зарості чорниці, звідкіля виглядала темна плоска голова з дуже рухливим тонким язиком і двома блискучими очима. Наступної миті істота показалася повністю і одразу ж зникла в протилежному напрямку. Фу ти, просто ящірка. Ноги від хвилювання зрадницьки підігнулись, і Аріяна знесилено опустилася додолу. Що відбувається, врешті решт?! Де вона? Як сюди потрапила? Бути в одному місці, а потому опинитися в абсолютно іншому неможливо. Тобто, можливо, та тільки не тут, а у відкритому космосі. І це унікальні, гігантські космічні об’єкти, котрі вдалося використати, але рукотворно повторити ніхто не був у стані. Тим паче в такій мініатюрні формі. Вона судорожно проковтнула клубок у горлі і озирнулася. Навколо не було нічого, подібного тому мерехтінню в печері. І взагалі не було нічого незвичайного. Ліс як ліс. Нічого, за що можна було б зачепитись.

НІКС ^*! Як вона могла забути! Витягнувши його з кишені, здивувалась, що той відключений. Приклала палець до персонального ідентифікатора. Втрачаючи терпіння, чекала запуску. Пристрій не реагував. Як же так? Заряд точно був достатній. Та й система забезпечення сигналізує про необхідність підзарядки задовго до виснаження акумуляторів. І вона не відключала його, чому він не працює? Ще декілька раз спробувала ініціювати, однак вже зрозуміла, що безрезультатно. Стало ще тривожніше. Незрозумілий збіг чи що?

Ну ні, раз вона сюди якось потрапила, значить, обов’язково існує шлях повернення. Правда, як його шукати, Аріяна уяви не мала, але прекрасно усвідомлювала, що шукати щось потрібно. І дивитися уважно. Ось, все ж є дещо цікаве. Ближче до куща бузку, оточений заростями чорниці, стояв невеликий валун. Майже повністю оброслий мохом, він був схожий на сплячого зелено-шерстного звіра. На верхівці, немов на престолі, по-королівськи розмістився великий чорний ворон, пильно спостерігаючи за прибульцями. Не боїться, чи що? Аріяна повільно відклавши сумку з дракончиком, обережно почала наближатися. Птаха сиділа нерухомо, навіть не думаючи злітати. Лише тільки тоді, коли вона підійшла впритул, він майже безшумно змахнув крилами і опинився на сусідній сосні.

Валун ще здалеку видався їй незвичним, а зараз це було ясно як день. На ділянках, не покритих мохом, слабко проглядалися надщерблені лінії і дужки, про котрі не можна було сказати, що вони природнього походження. Аріяна, трохи спішніше, ніж слід, скинула опалу хвою з поверхні і почала пальцями усувати перешкоду. Це виявилося нелегко, довелося знайти невелику гілку. Робота кипіла, а настрій згасав. Так, на камені щось було написано, тільки дівчина тепер виразно бачила, що не тільки не розуміє ні слова, а й навіть візуально не має уяви, якою мовою напис. Повністю звільнивши поверхню, критично оглянула результат. Тепер валун був схожий на вказівник. Єдиними зрозумілими знаками на ньому виявилися три стрілки, а вже під ними решта каракуль. Стрілки орієнтувалися за сторонами світу: південь, схід, захід. Дурниця якась. Кому спало на думку видовбувати вказівник у камені?

Аріяна роздратовано зітхнула. Нічого вона не дізналася, лише час втратила. Хоча... Якщо є цей «вказівник», значить, десь повинні бути ті, кому він призначався або хто його зробив. І не важливо, що виглядає він як доісторичних часів релікт. Тут обов’язково є люди, інакше й бути не може. А оскільки є люди, треба їх знайти.

Дівчина поглянула в небо, визначаючи розташування сонця, — вже добряче за полудень. Діяти необхідно негайно. Сірі хмари, що висіли над лісом, обіцяли опади не пізніше ночі. Не