На дорозі

Керуак Проза

На дорозі

Керуак Джек

Переклала з англійської Богдана Павличко

Роман Джека Керуака (1922-1969) «На дорозі» – це культовий твір культового американського письменника, яскравого представника покоління бітників. Покоління, яке не переймалося пошуком особистих та соціальних цінностей та не обтяжувало себе запитанням «навіщо». Як жити – важило для них значно більше.

Автобіографічний роман, який побачив світ у 1957 році, став найзнаменитішою мандрівкою в американській літературі. Письменник та його екстравагантний персонаж мандрує дорогами Америки в прагненні пригод, дружби, безкінечних розмов та шаленого божевілля від життя.

ЧАСТИНА ПЕРША

Розділ перший

УПЕРШЕ я зустрівся з Діном невдовзі після розлучення з дружиною. Я щойно видерся із серйозної хвороби, про яку не збираюся згадувати, досить лише сказати, що вона сталася через нікчемний та виснажливий розрив і моє відчуття, що все було мертве. З приходом Діна Морі-арті почалась частина мого життя, яку можна було б назвати життям на дорозі. Раніше я часто мріяв поїхати на Захід, побачити країну, завжди непевно плануючи та ніколи не зриваючись у дорогу. Дін, якраз ідеальний хлопець для дороги, оскільки народився в дорозі, коли його батьки в

1926-му проїжджали на своїй тарантайці Солт-Лейк-Сіті дорогою до Лос-Анджелеса. Перші відомості про нього дійшли до мене через Чеда Кінга, який показав мені декілька його листів, написаних у виправній колонії Нью-Мексико. Листи мене надзвичайно зацікавили, бо вони так наївно та лагідно просили Чеда навчити його всьому, що той знав про Ніцше та про всілякі інші чудесні інтелектуальні штуки. Якось ми з Карло говорили про листи й гадали, чи коли-небудь познайомимося з дивним Діном Мо-ріарті. Це все було так давно, коли Дін був іншим, коли він іще був таємничим молодим в'язнем. Потім стало відомо, що Дін вийшов із виправної колонії і вперше поїхав у Нью-Йорк; також ходили чутки про його одруження з дівчиною на ім'я Мерілу.

Якось я тинявся студентським містечком, а Чед та Тім Грей розповіли мені, що Дін зупинився у квартирці у Східному Гарлемі, – іспанському Гарлемі. Дін приїхав уперше в Нью-Йорк минулої ночі зі своєю красивою маленькою і розумною подружкою Мерілу; вони зійшли з «грейхаунда» на 50-й вулиці, зрізали за ріг, шукаючи місце, де можна було б поїсти, і відразу ж потрапили до Гектора, і саме відтоді кафетерій Гектора назавжди став для Діна важливим символом Нью-Йорка. Вони витратили всі гроші на чудові великі глазуровані торти і кремові тістечка.

Весь цей час Дін говорив Мерілу приблизно таке: – Так, люба, ось тепер ми в Нью-Йорку, і хоча я тобі не розповів усього, що думав, поки ми проїжджали Міссурі, особливо минаючи виправну колонію Бунвіля, яка нагадала мені мою тюремну проблему, зараз надзвичайно важливо пригальмувати все те, що стосується наших любовних питань, і почати обмірковувати чіткі плани на майбутнє трудове життя, – і так далі у стилі, властивому Діну в ті дні.

Я пішов до помешкання, яке не опалювалося, разом із хлопцями, Дін відчинив двері, він був лише в шортах. Мерілу зістрибнула з дивана, і Дін відправив її на кухню, напевно, варити каву, поки сам розповідав про свої любовні проблеми, оскільки секс для нього був чи не єдиною священною та важливою річчю в житті, хоч сам він був змушений добряче пріти, заробляючи на життя і таке інше. Це було видно з того, як він стояв, хитаючи головою, весь час дивлячись униз, киваючи, наче молодий боксер, який слухає вказівки, переконуючи тебе думати, що він вслухається в кожне слово, додаючи тисячі «так» і «це правда». На перший погляд Дін нагадував молодого Джина Отрі -акуратний, з вузькими стегнами, блакитноокий, зі справжнім оклахомським акцентом – такий собі герой засніженого Заходу з велетенськими бакенбардами. Він нещодавно працював на ранчо Еда Уола в Колорадо, до того, як одружився з Мерілу та перебрався на схід. Мерілу була гарненькою блондинкою з пишними, ніби море золотих кучерів, пасмами волосся; вона сиділа на краю дивана, склавши руки на колінах, і її величезні сині очі провінціалки дивились широко і незворушно, адже вона перебувала у злій та сірій нью-йоркській квартирці, про яку чула там на Заході; вона сиділа й чекала, немов довготіла зчахла сюрреалістична жінка Модильяні в якійсь важливій кімнаті, але попри те, що була милою маленькою дівчинкою, вона була вкрай дурною і здатною на жахливі вчинки. Тієї ночі ми пили пиво, дуріли та базікали до світанку, а вранці, доки безглуздо сиділи, докурюючи бички із попільнички у сірому світлі похмурого дня, Дін нервово встав, замислено походив туди-сюди і вирішив, що Мерілу слід приготувати сніданок і замести підлогу.

– Іншим словом, люба, нам треба зібратися з думками, ось що я маю на увазі, а то інакше все завжди буде в повітрі, та не буде у нас правдивих знань і викристалізу-ианих планів.

Потім я пішов.

Наступного тижня він зізнався Чаду Кінгу, що йому вкрай необхідно навчитися в того писати; Чад сказав, що я – письменник і йому слід звернутися за порадою саме до мене. Між тим Дін знайшов роботу на автостоянці, посварився з Мерілу в їхній квартирці у Хобокені – один Бог знає, як їх туди занесло, – і вона була настільки розлюченою та мстивою, що наплела поліції якусь брехливу скаргу, і Діну довелося звалити із Хобокена. Він не мав де жити. Він приїхав прямо в Патерсон, у Нью-Джерсі, де я мешкав зі своєю тіткою, і якось увечері, поки я щось студіював, у двері постукали, і там стояв Дін, кланяючись, часто шаркаючи ногами в темряві коридору, зі словами:

– Привіт, пам'ятаєш мене – Дін Моріарті? Я прийшов просити, щоб ти мене навчив, як треба писати.

– А де Мерілу? – запитав я, і Дін відповів, що, певно, попа десь вициганила пару доларів і повернулася в Ден-пер – «от шльондра!» Ну, коли так, то ми пішли випити мива, бо не могли вільно говорити, у присутності моєї тітки, яка сиділа у вітальні й читала газету. їй вистачило єдиного погляду на Діна, щоб вирішити, що він – божевільний.

У барі я казав Діну:

– Хай йому чорт, чувак, я дуже добре знаю, що ти не прийшов до мене лише для того, щоб стати письменником, •га й узагалі, ну що я насправді про все це знаю, крім того, що до цього треба братися з пристрастю наркомана на амфітамінах.

І він сказав:

– Так, звичайно, я добре розумію, що ти кажеш, і, між Іншим, усі ці проблеми я вже обдумував, але мені потрібна цілковита реалізація усіх цих факторів, а якщо треба