заважали. Давай намалюємо для цього звука гадюку. Добре?
І вона намалювала ось що:
— Знаєш, — сказала Теффі, — у нас буде ще один чудовий секрет. Коли ти намалюєш гадюку, яка сичить, при вході в маленьку печеру, де ти лагодиш свої остені, то я знатиму, що ти про щось напружено думаєш, і входитиму тихенько-тихенько, як мишка. А якщо ти намалюєш її на дереві біля річки, коли полюєш рибу, то я знатиму, що мені треба ходити ще тихше за мишку, аби не полохати рибу й не заважати тобі.
— Просто чудово! — сказав Тегумай. — В цій грі куди більше глузду, ніж ти гадаєш. Теффі, люба, мені здається, що донечка твого татка придумала таку чудову штуку, якої ще ніхто не винайшов з тих пір, як Плем'я Тегумая навчилося насаджувати на списи та остені акулячі зуби замість кремневих гостряків. Мені здається, що ми розкрили величезну таємницю світу!
— Яку? — спитала Теффі, й очі в неї засяяли з цікавості.
— Зараз поясню, — відповів тато. — Як зветься вода мовою племені Тегумая?
— Ну звісно ж, уа, і це означає також і річку. Наприклад, Вагай-уа — це річка Вагай.
— А як зветься погана вода, від якої на людей нападає лихоманка, — ну, чорна вода, болотяна вода?
— Уо. А що хіба?
— Тепер дивись, — сказав тато. — Уяви, що ти побачила б оцей знак біля калюжі на Бобровому болоті.
І він намалював таке:
— Хвіст коропа і кругле яйце. Два звуки разом. У-О! Погана вода! — раптом вигукнула Теффі. — Звісно, я б не стала пити тієї води, бо знала б від тебе, що вона погана.
— Але для цього зовсім не треба, щоб я був близько біля води! Я можу бути десь дуже далеко від того місця, мовчки собі полювати, і все ж таки…
— І все ж таки це було б однаково, як наче б ти стояв там і сказав: «Іди геть, Теффі, а то підхопиш лихоманку». А насправді це сказали б хвіст коропа та яйце! Ой татуню, треба швидше йти і розповісти про все мамі!
І щаслива Теффі затанцювала навколо тата.
— Ні, ще рано, — зупинив її тато, — подумаймо далі. Сідай. Бачиш, уо — це погана вода, а со — їжа, приготована на вогні. Адже так?
І він намалював ось що:
— Так. Гадюка і яйце, — сказала Теффі. — Отже, це значить, що обід готовий. Коли б ти побачив, що на дереві видряпані такі знаки, то знав би, що час повертатися до Печери. І я так само.
— Твоя правда, моя люба! — відповів Тегумай. — Твоя правда! Але зажди хвилинку. Тут є трудність. Со означає «час обідати», але гио — це жердини, на які ми вивішуємо шкури для просушування.
— Ах, оті бридкі старі жердини! — сказала Теффі. — Я страшенно не люблю, коли мені доводиться допомагати мамі вивішувати на них мокрі, важкі, волохаті шкури. Якщо ти намалюєш гадюку і яйце, а я подумаю, що час іти обідати, і прийду з лісу, а мама скаже, щоб я допомагала розвішувати шкури, то що тоді буде?
— Ти розсердишся. І мама теж. Ні, треба придумати якусь іншу картинку для шо. А давай намалюємо плямисту гадюку, яка не сичить — ссс! — а шипить — шшш! Га?
— Я не знаю, як малювати плями, — сказала Теффі. — Та й ти, коли поспішатимеш, можеш забути про них. Я подумаю, що ти намалював со, а насправді то буде шо, і мама все одно спіймає мене і накаже розвішувати шкури. Ні! Краще вже намалюємо ці самі бридкі жердини, щоб не було ніякої помилки. Зараз я надряпаю їх. Ось глянь:
І Теффі намалювала таке:
— Мабуть, так буде безпечніше. І жердини точнісінько такі, як наші, — сказав усміхаючись тато. — Тепер я скажу тобі ще одне слово, де є жердини. Наприклад, ші. Адже мовою племені Тегумая це означає остень. Правда ж?
І він засміявся знову.
— Не дражни мене, — сказала Теффі, згадавши про свою картинку, через яку так перепало бідолашному Незнайомцеві. — От спробуй сам намалювати.
— Тепер ми обійдемося без бобрів і без гір, га? — сказав тато. — Досить лише намалювати пряму лінію — як спис чи остень.
І він намалював ось що:
— Навіть мама тепер не подумала б, що мене вбили, — додав він.
— Не нагадуй про це, тату, прошу тебе. А то мені неприємно. Краще крикни ще щось. Бач, як гарно у нас виходить!
— Ще б пак! — сказав Тегумай і замислився. — Ну, візьмімо тепер, наприклад, ше. Це означає небо.
Теффі намалювала жердини й зупинилась.
— Треба придумати нову картинку для оцього кінцевого звука, так? — спитала вона.
— Ше, ше, е-е-е-е! — промовив тато. — Та він же схожий на кругле яйце, тільки тонше, пласкіше.
— Тоді давай намалюємо тоненьке кругле яйце, таке тоненьке і трохи пласке, як жабка, що довго-довго нічого не їла.
— Ні, — заперечив тато. — Якщо поспіхом надряпати тоненьке яйце, то ми можемо помилитись і сприйняти його за звичайне. Ше-ше-ше! Краще ось що зробимо: відламаємо шматочок шкаралупи і загнемо її всередину. Тоді видно буде, що звук о ставав усе тонший і тонший, — ООО-оо-о! — чуєш? — поки нарешті перетворився на е.
І Тегумай Бопсулай намалював ось що:
— Ах, як гарно! Навіть краще за худеньку жабку. Давай далі, татуню, — сказала Теффі, дряпаючи й собі акулячим зубом.
Тато знов почав малювати, хоч рука в нього тремтіла від хвилювання.
Нарешті він намалював ось що:
— Ось поглянь сюди, Теффі, — сказав він. — Ти можеш зрозуміти, що це означає тегумайською мовою? Якщо зрозумієш, значить, ми зробили велике відкриття!
— Жердини… продавлене яйце… хвіст коропа і… рот коропа, — перелічувала Теффі. — Ше уа — небесна вода… Та це ж дощ!
В цей час їй на руку впала дощова краплина — день був хмаристий.
— Татку, дощ іде! Це і є те, що ти мені хотів сказати?
— Ну звичайно ж! — відповів тато. — І я сказав тобі це, не розкриваючи рота, правда?
— Я б і так здогадалася, хоч і не відразу, але дощова краплина допомогла мені. Зате тепер я вже ніколи не забуду: ше-уа означає — «дощ» або «збирається на дощ». От молодець, татуню!
Теффі скочилананогий затанцювала навколо свого татка.
— Скажімо, ти пішов з дому вранці, коли я ще спала, і написав сажею на стіні: ше-уа. Я зрозумію, що скоро буде дощ, і візьму з собою свій плащ із бобрових шкурок. От здивується мама!
Тегумай теж підхопився і затанцював (у ті часи татусі не соромились танцювати, як діти).
— Більше того! — вигукував Тегумай. — Більше того! Скажімо, я захочу попередити тебе, що дощ скоро кінчиться і тобі можна прийти на річку, — що ми для
— Знаєш, — сказала Теффі, — у нас буде ще один чудовий секрет. Коли ти намалюєш гадюку, яка сичить, при вході в маленьку печеру, де ти лагодиш свої остені, то я знатиму, що ти про щось напружено думаєш, і входитиму тихенько-тихенько, як мишка. А якщо ти намалюєш її на дереві біля річки, коли полюєш рибу, то я знатиму, що мені треба ходити ще тихше за мишку, аби не полохати рибу й не заважати тобі.
— Просто чудово! — сказав Тегумай. — В цій грі куди більше глузду, ніж ти гадаєш. Теффі, люба, мені здається, що донечка твого татка придумала таку чудову штуку, якої ще ніхто не винайшов з тих пір, як Плем'я Тегумая навчилося насаджувати на списи та остені акулячі зуби замість кремневих гостряків. Мені здається, що ми розкрили величезну таємницю світу!
— Яку? — спитала Теффі, й очі в неї засяяли з цікавості.
— Зараз поясню, — відповів тато. — Як зветься вода мовою племені Тегумая?
— Ну звісно ж, уа, і це означає також і річку. Наприклад, Вагай-уа — це річка Вагай.
— А як зветься погана вода, від якої на людей нападає лихоманка, — ну, чорна вода, болотяна вода?
— Уо. А що хіба?
— Тепер дивись, — сказав тато. — Уяви, що ти побачила б оцей знак біля калюжі на Бобровому болоті.
І він намалював таке:
— Хвіст коропа і кругле яйце. Два звуки разом. У-О! Погана вода! — раптом вигукнула Теффі. — Звісно, я б не стала пити тієї води, бо знала б від тебе, що вона погана.
— Але для цього зовсім не треба, щоб я був близько біля води! Я можу бути десь дуже далеко від того місця, мовчки собі полювати, і все ж таки…
— І все ж таки це було б однаково, як наче б ти стояв там і сказав: «Іди геть, Теффі, а то підхопиш лихоманку». А насправді це сказали б хвіст коропа та яйце! Ой татуню, треба швидше йти і розповісти про все мамі!
І щаслива Теффі затанцювала навколо тата.
— Ні, ще рано, — зупинив її тато, — подумаймо далі. Сідай. Бачиш, уо — це погана вода, а со — їжа, приготована на вогні. Адже так?
І він намалював ось що:
— Так. Гадюка і яйце, — сказала Теффі. — Отже, це значить, що обід готовий. Коли б ти побачив, що на дереві видряпані такі знаки, то знав би, що час повертатися до Печери. І я так само.
— Твоя правда, моя люба! — відповів Тегумай. — Твоя правда! Але зажди хвилинку. Тут є трудність. Со означає «час обідати», але гио — це жердини, на які ми вивішуємо шкури для просушування.
— Ах, оті бридкі старі жердини! — сказала Теффі. — Я страшенно не люблю, коли мені доводиться допомагати мамі вивішувати на них мокрі, важкі, волохаті шкури. Якщо ти намалюєш гадюку і яйце, а я подумаю, що час іти обідати, і прийду з лісу, а мама скаже, щоб я допомагала розвішувати шкури, то що тоді буде?
— Ти розсердишся. І мама теж. Ні, треба придумати якусь іншу картинку для шо. А давай намалюємо плямисту гадюку, яка не сичить — ссс! — а шипить — шшш! Га?
— Я не знаю, як малювати плями, — сказала Теффі. — Та й ти, коли поспішатимеш, можеш забути про них. Я подумаю, що ти намалював со, а насправді то буде шо, і мама все одно спіймає мене і накаже розвішувати шкури. Ні! Краще вже намалюємо ці самі бридкі жердини, щоб не було ніякої помилки. Зараз я надряпаю їх. Ось глянь:
І Теффі намалювала таке:
— Мабуть, так буде безпечніше. І жердини точнісінько такі, як наші, — сказав усміхаючись тато. — Тепер я скажу тобі ще одне слово, де є жердини. Наприклад, ші. Адже мовою племені Тегумая це означає остень. Правда ж?
І він засміявся знову.
— Не дражни мене, — сказала Теффі, згадавши про свою картинку, через яку так перепало бідолашному Незнайомцеві. — От спробуй сам намалювати.
— Тепер ми обійдемося без бобрів і без гір, га? — сказав тато. — Досить лише намалювати пряму лінію — як спис чи остень.
І він намалював ось що:
— Навіть мама тепер не подумала б, що мене вбили, — додав він.
— Не нагадуй про це, тату, прошу тебе. А то мені неприємно. Краще крикни ще щось. Бач, як гарно у нас виходить!
— Ще б пак! — сказав Тегумай і замислився. — Ну, візьмімо тепер, наприклад, ше. Це означає небо.
Теффі намалювала жердини й зупинилась.
— Треба придумати нову картинку для оцього кінцевого звука, так? — спитала вона.
— Ше, ше, е-е-е-е! — промовив тато. — Та він же схожий на кругле яйце, тільки тонше, пласкіше.
— Тоді давай намалюємо тоненьке кругле яйце, таке тоненьке і трохи пласке, як жабка, що довго-довго нічого не їла.
— Ні, — заперечив тато. — Якщо поспіхом надряпати тоненьке яйце, то ми можемо помилитись і сприйняти його за звичайне. Ше-ше-ше! Краще ось що зробимо: відламаємо шматочок шкаралупи і загнемо її всередину. Тоді видно буде, що звук о ставав усе тонший і тонший, — ООО-оо-о! — чуєш? — поки нарешті перетворився на е.
І Тегумай Бопсулай намалював ось що:
— Ах, як гарно! Навіть краще за худеньку жабку. Давай далі, татуню, — сказала Теффі, дряпаючи й собі акулячим зубом.
Тато знов почав малювати, хоч рука в нього тремтіла від хвилювання.
Нарешті він намалював ось що:
— Ось поглянь сюди, Теффі, — сказав він. — Ти можеш зрозуміти, що це означає тегумайською мовою? Якщо зрозумієш, значить, ми зробили велике відкриття!
— Жердини… продавлене яйце… хвіст коропа і… рот коропа, — перелічувала Теффі. — Ше уа — небесна вода… Та це ж дощ!
В цей час їй на руку впала дощова краплина — день був хмаристий.
— Татку, дощ іде! Це і є те, що ти мені хотів сказати?
— Ну звичайно ж! — відповів тато. — І я сказав тобі це, не розкриваючи рота, правда?
— Я б і так здогадалася, хоч і не відразу, але дощова краплина допомогла мені. Зате тепер я вже ніколи не забуду: ше-уа означає — «дощ» або «збирається на дощ». От молодець, татуню!
Теффі скочилананогий затанцювала навколо свого татка.
— Скажімо, ти пішов з дому вранці, коли я ще спала, і написав сажею на стіні: ше-уа. Я зрозумію, що скоро буде дощ, і візьму з собою свій плащ із бобрових шкурок. От здивується мама!
Тегумай теж підхопився і затанцював (у ті часи татусі не соромились танцювати, як діти).
— Більше того! — вигукував Тегумай. — Більше того! Скажімо, я захочу попередити тебе, що дощ скоро кінчиться і тобі можна прийти на річку, — що ми для