швидше на Скелю Ради.

Але зачарований щастям Народ відповідав:

— Облиш його! Він однаково повернеться до нас, коли прийде літня спека. А якщо ні, то дощі змусять його повернутися. Краще бігай з нами, Сірий Брате, і співай пісень!

— Повторюю вам, Володар Джунглів зовсім іде до людей! — вперто повторював Сірий Брат.

— Нехай іде! Час Нових Пісень не буде гіршим від цього! — відповідали інші. І коли Мауглі у полоні сумних думок підходив до добре знайомої йому Скелі, де його колись прийняли до Зграї, він знайшов тут лише своїх чотирьох Братів, майже сліпого від старості Балу й важкого, завжди спокійного Каа. Пітон обвивав своїм тілом камінь, на якому свого часу сидів Акела і який тепер був вільним.

— Отже, твої сліди закінчуються тут, людино? — сказав Каа, коли Мауглі, закривши обличчя руками, опустився серед друзів на землю. — Співай же своєї Прощальної Пісні! Я і ти були однієї крові: Людина і Удав так довго жили разом.

— Чому мене не розірвали на шматки Червоні Собаки? — стогнав Мауглі. — Сила залишає моє тіло. Але це не від отрути. Вдень і вночі я чую за собою чиїсь кроки. Я обертаюся на поклик, але ніхто не відповідає, а я знову чую, як хтось крадеться за мною. Я лягаю, але сон не приносить мені відпочинку. Я блукаю, бігаю, але прогулянка не заспокоює мене. Я кидаюся у воду, але купання не охолоджує мого жару. Я ладен убити всіх і кожного, але в мене не вистачає духу, і я вбиваю лише для того, щоб втамувати голод. Червона Квітка оволоділа моїм тілом, кістки стали водою і… я сам не знаю, що мені потрібно.

— Не треба витрачати так багато слів! — Балу повільно повернув голову в бік Мауглі, але не бачив його. — Акела перед смертю на березі Вайнганги сказав, що прийде час, і Мауглі пожене Мауглі назад у Людську Зграю. І я говорив таке. Але хто тепер слухає Балу? А Багіра, де вона зараз? Пантера також погодилася б зі мною. Такий закон!

— Коли я вперше побачив у Холодній Балці це Жабеня, я вже тоді знав усе це, — сказав Каа, трохи повернувши голову. — Людина врешті-решт завжди іде до людини, хоча б Джунглі й не гнали її.

Чотири вовки то перезиралися між собою, то кидали печальні, але покірливі погляди на Мауглі.

— То тепер Джунглі ще не виганяють мене? — повільно й чітко промовив хлопець.

Сірий Брат, а за ним і три інших вовки в один голос завили:

— Доки ми живі, ніхто не наважиться…

Але Балу не дав їм договорити.

— Я вчив його Закону, і тому на його слова скажу своє слово. Хоча тепер я не бачу навіть тієї скелі, що переді мною, та мій внутрішній погляд бачить далеко. Маленьке наше Жабеня! Ставай на свій слід і йди по ньому; влаштовуй собі нове лігво, разом із твоїми єдинокровними, з твоєю Зграєю, з твоїм власним народом. Але якщо прийде час, коли тобі знадобиться чиєсь гостре ікло, гострозоре око, нечутна лапа, якщо тобі знадобиться миттю донести кудись твоє слово — згадай тоді, Володарю Джунглів, що всі Джунглі під твоєю владою.

— Середні Джунглі також твої, — додав Каа.

— Брати мої! — вигукнув Мауглі, простягнувши руки вгору. — Я не розумію, що відбувається в мені. Я не хочу йти, а тим часом щось жене мене. Я ніколи не забуду цих ночей!

— Ні, Маленький Брате, зваж! — сказав Балу. — Нічого немає поганого в тому, що ти хочеш зробити. Коли мед з’їли, ми кидаємо порожній вулик.

— Скинувши стару шкіру, ми не влізаємо в неї знову. Це закон, — мовив пітон.

— Ти для мене дорожчий за все на світі, — сказав Балу. — Тож послухай, що я скажу. Немає такого слова, такої волі, які б могли втримати тебе тут. Поглянь на себе! Хто має право вимагати відповіді у Володаря Джунглів? Я бачив тебе тоді, коли ти грався з білими камінчиками, коли ти був маленьким Жабенятком. Бачила тебе тоді й Багіра, яка купила твоє життя за буйвола. Тільки ми двоє і лишилися, хто був присутнім тоді на цьому місці. Всі інші давно вже померли. Немає серед живих ні Ракші, Матері Вовчиці, ні Батька Вовка, та й уся стара Зграя того часу давно померла. Ти краще за інших знаєш, куди пішов Шер-Хан. Акела загинув у бою з Червоними Собаками на берегах Вайнганги, де загинула б і вся нова Сіонійська Зграя, якби не твоя мудрість і сила. Від тих далеких часів залишилися тільки старі кістки. І немає вже того людського дитинчати, який міг залишити Зграю. Але є Володар Джунглів, який за своїм бажанням змінює слід. Хто має право запитувати людину про шляхи, які вона хоче обрати?

— Але Багіра і той буйвіл, за якого купили моє життя, я хотів би… — почав Мауглі. Та його слова перервали гарчання й шум в глибині лісу, і з гущавини з’явилася чорна пантера, легка, сильна і грізна, як завжди.

— Ось чому я не могла прийти раніше, — і вона простягла вперед свою закривавлену передню лапу. — Це було нелегке полювання. Але тепер він лежить нерухомий у кущах, той дворічний буйвіл, який звільняє тебе, Маленький Брате. Всі борги сплачено. А інше нехай скаже Балу! — І пантера почала лизати ноги Мауглі. — Не забувай одного: Багіра любила тебе, — прогарчала вона і зникла.

Здалеку від підніжжя гори ще чувся її сильний голос: «Вдалого полювання на новому сліді, Володарю Джунглів! Не забувай, що Багіра любила тебе!»

— Ти чув? Ніщо тепер не тримає тебе. Ти можеш іти, але спочатку підійди до мене, моє Маленьке Жабеня, підійди до мене! — сказав Балу.

— Так, стара шкіра сходить важко, — мовив Каа. Мауглі невтішно плакав, сховавши голову на грудях сліпого ведмедя та обхопивши руками його шию, а Балу в цей час тихенько лизав його руки.

— Зірки гаснуть, — сказав Сірий Брат, вловлюючи носом вітерець, що повіяв звідти, де сходитиме сонце. — Де сьогодні доведеться нам шукати лігво? Адже від сьогодні ми стаємо на новий слід.

Мауглі подався геть, і поки він ішов, у його вухах лунали прощальні пісні його друзів.

Спершу долинув голос Балу.

До нього долучився голос Каа.