що найкращі у них солов'ї.
Позвикалися з їх голосами,
і здається, що з давніх-давен
солов'ї прилітають ті самі,
проростає той самий ромен,
на дзвіниці клекоче галич,
квітнуть мальви із року в рік...
Коли б дітям не марилась далеч,
все б здавалось застиглим навік.
♦
Вже трави інеем припали,
і ясен руки опустив...
Та листя ще ж не відкружляло,
і лід озер ще не засклив.
Якщо ж березам при дорозі
стояти зимно серед тьми,
14
то це, мабуть, не від морозів,
а від передчуття зими...
Зігрій мої, коханий, руки,
закрий кватирку у вікні.
Адже в передчутті розлуки
тепер так холодно мені.
♦
Сходить сонце, ясний обагрянок
заглядає у вічі мені:
а чи добрий у мене ранок,
чи не плакала я вві сні?
Ранок - добрий.
А ночі, ночі!
Снишся ти і чужі краї...
Плакали сині очі.
Плакали сірі очі.
Плакали чорні очі.
І всі - мої.
♦
Нема кому сказать:
- Кохаю
Нема кому сказать:
- Прийди.
Сама усіх я обминаю
або заплутую сліди.
Як перед ким тумани впали, -
не я до світла проведу.
Якщо у кого щастя мало, -
не я від себе докладу.
Хороші дні, весела просинь,
неждана радість - не мені...
І все тому, що ти і досі
стоїш печально в стороні.
Моє серце, мабуть, болітиме,
як не стрінемось ми в житті.
Я привітами-самоцвітами
зупинила б тебе в путі.
Вийду в поле, сяду на камені
та й заплачу - така біда мені,
та й заплачу - така біда мені,
що одна я сиджу на камені.
Але хто ж в самоті моїй винен -
чи негоди, чи хуртовини?
Ні негоди, ні хуртовини -
ти єдиний у цьому винен.
ДОБРА ОЗНАКА
Неспокій, туга і нудьга шалена.
А друзям нудьгувати не з руки -
навшпиньки не блукають біля мене,
не співчувають слізно...
15
Навпаки:
вони сміються молодо і щиро,
розповідають тисячі пригод,
не губляться і не втрачають віри
при темній хмарі відчаю мого.
І це ознака найпевніша, милий,
що не навік ми розлучились, ні!
Інакше наші друзі б не зуміли
так весело сміятись при мені.
НОВОРІЧНИЙ БАЗАР
Кудись відпливає будинок,
бо падає сніг навскіс...
Сьогодні на площі виник
зненацька ялинковий ліс.
Ялинки зросли з нічого.
Ще вчора на місці їх
двірник лопатою човгав,
золою притрушував сніг.
Був тихий будень холодний.
Сьогодні ж тут - метушня,
бо вечір став передоднем
якогось нового дня.
Сьогодні на площі виник
зненацька ялинковий ліс.
Ідуть покупці до ялинок,
і падає сніг навскіс.
Ялини різного зросту
стоять в сніговій імлі.
Не зрубують їх, а просто
відокремлюють від землі.
І робиться їм не тісно,
ялини - одна в одну...
Були б вони справжнім лісом,
якби вони мали коріння,
якби їх було неможливо
купить за дешеву ціну.
ДЕСЯТА ДОРОГА
Коли я буваю вдома,
виходжу на вулицю рідко:
тут навіть дерева знайомі,
і навіть камені свідки.
Знайомі щиро вітають,
знайомі про все питають.
І ловлять на слові свідки:
та хто? та яка? та звідки?
Яка я ? Хіба я знаю?
Сумна і розгублена, видно.
А звідки? З далекого краю
приїхала в місто рідне.
16
Воно і вітає, і мучить,
і кожний день видає
то згадку, то гілку квітучу,
то миле ім'я твоє.
Не хочу тебе стрічати.
Мені говорили друзі,
що ніби я винувата
в твоїй самоті і тузі.
ЗУСТРІЧ
Я не встигла звернути за ріг,
і зустрілися ми... Прости...
Ти, здається, також не зміг
непомітно мене обійти.
Що ж, минуло чимало літ,
все розвіялось, наче дим...
Привітайся ж зі мною як слід,
як годиться друзям старим.
І нехай не тремтить рука,
і бентежних не треба слів,
щоб розмова, як тиха ріка,
не виходила з берегів.
Щоб на світлу її гладінь
не набігло ніяких бриж,
а якщо і відкинув тінь,
то лише прибережний комиш.
Бо коли потривожить на дні, -
на поверхню піщинки йдуть.
Хоч самі по собі дрібні,
та велика з них каламуть.
}
Що ти уникаєш згадок,
а наші місця якомога
обходиш на всякий випадок,
ідеш на десяту дорогу.
Якщо ж тепер врахувати,
що й я їх обходжу по змозі,
боюсь, що ми можем зустрітись
якраз на десятій дорозі.
♦
Признаватися, може, й не варто,
щоб не знав ти і відав,
як, приклавши лінійку до карти,
виміряю між нами віддаль.
Сантиметри старанно множу.
Кілометри ретельно ділю.
І з усіх підрахунків виводжу,
що, мабуть, я тебе люблю.
Дощі випадають нечасто -
поникла трава, поникла...
17
Ти дуже схожий на щастя,
а я до щастя не звикла.
І знову мовчу наостанку,
дивлюсь, як проходиш мимо...
Так діти малих полустанків
проводять поїзд очима.
♦
Опадає вишневий цвіт
під вагою студених краплин...
Передати б тобі привіт,
та, мабуть, непотрібний він.
Позаносила повінь мости,
похилила трави роса...
Передати б тобі листи,
та боюся їх написать...
Бо у тебе очі хисткі,
і непевний у тебе сміх...
На землі лежать пелюстки,
то дощі позбивали їх.
♦
За багрецем сповитий обрій -
розкину руки - полечу.