- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »
Казки про тварин
РУКАВИЧКА
Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку. От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже: - Тут я буду жити! Коли це жабка плигає та й питає: - А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка. А ти хто? - Жабка-скрекотушка. Пусти й мене? - Іди! От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питає: - А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто? - А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене! - Іди! От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички: - А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто? - А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене! - Та йди! Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається: - А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто? - Та я вовчик-братик. Пустіть і мене! - Та вже йди! Уліз і той,- уже їх п’ятеро. Де не взявся,- біжить кабан: - Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто? - Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене! - Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш? - Та вже влізу,- пустіть! - Та що вже з тобою робити,- йди! Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається: - А хто, хто в цій рукавичці? - Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто? - Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене! - Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно? - Та якось будемо. - Та вже йди, тільки скраєчку! Уліз і ведмідь - семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься. Коли це дід оглядівся, - нема рукавички. Він тоді назад - шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить - лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: "Гав-гав-гав!» Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички,- так усі й порозбігалися лісом. Прийшов дід та й забрав рукавичку.КОЛОБОК
Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба - й їсти нічого. Дід і каже: - Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок. От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна - та на призьбу, а з призьби - та на землю, та й побіг дорогою. Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик. - Колобок,- каже,- колобок, я тебе з’їм! А він каже: - Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю. - Ану, якої?- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Біжить та й біжить,- зустрічає його вовк. - Колобок, колобок, я тебе з’їм! - Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю. - Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й побіг. Знову біжить та й біжить,- зустрічає його ведмідь. - Колобок, колобок, я тебе з’їм! - Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю. - Ану!
- Я по коробу метений.
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік,
Так і од тебе втечу!
Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою. - Колобок, колобок, я тебе з’їм! - Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісні заспіваю. - Ану, якої?
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений,-
Як од баби та од діда втік»
Так і од тебе втечу!
- Ану-ну, ще заспівай! Сідай у мене на язиці, щоб мені чутніше було. От він і сів та й давай співати:
- Я по коробу метений,
На яйцях спечений...
А лисичка його - гам! Та й проковтнула.
ЦАП ТА БАРАН
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі - куди цап, туди й баран: цап на город на капусту - і баран туди, цап у сад - і баран за ним. - Ох, жінко,- каже чоловік,- проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні город не вдержиться. - А забирайтесь, цапе й баране, собі абикуди, щоб вас не було у мене в дворі! Скоро цап та баран теє зачули, зараз із двору майнули. Пошили собі торбу та й пішли. Ідуть та ідуть. А посеред поля лежить вовча голова. От баран дужий, та не сміливий, а цап сміливий, та не дужий: - Бери, баране, голову, бо ти дужий! - Ох, бери ти, цапе, бо ти сміливий! Узяли вдвох і вкинули в торбу. Ідуть та ідуть, коли бачать - у полі горить вогонь. - Ходімо туди, там переночуємо, щоб нас вовки не з'їли! Приходять туди, аж то три вовки кашу варять. Нічого робити. Вітаються: - А здорові, молодці! - Здорові! Здорові!..- зраділи вовки,- Ще каша не кипить - м'ясо буде з вас. Тут цап злякавсь, а баран давно вже злякався. Цап надумавсь: - А подай лишень, баране, оту вовчу голову! Баран і несе. - Та не цю, а подай більшу, - каже цап. Баран знову цупить ту саму. - Та подай ще більшу! Тут уже вовки злякались; стали думати-гадати, як звідси втікати. «Бо це,- кажуть,- такі молодці, що з ними й голови збудешся,- бач, одну по одній вовчі голови тягають!» Один вовк і починає: - Славна, братці, компанія, і каша гарно кипить, та нічим долить,- піду я по воду. Як пішов вовк по воду: «Хай вам абищо, з вашою компанією!» А другий став його дожидати, думати-гадати, як би й собі відтіля втікати: - Е, вражий син: пішов та й сидить, нічим каші долить; ось візьму я ломаку та прижену його, як собаку! Як побіг, так і не вернувся. А третій сидів-сидів: - Ось піду лишень я, так я їх прижену! Як побіг, так і той рад, що втік. То тоді цап і каже до барана: - Ох, нум, брате, скоріше хапатись, щоб нам оцю кашу поїсти та з куреня забратись. Поїли швиденько, та тільки їх і бачили. А тим часом роздумавсь перший вовк: - Е, чи не сором нам трьом та цапа й барана боятися! Ось ходімо, ми їх поїмо, вражих- 1
- 2
- 3
- . . .
- последняя (9) »