перебуваю в мовчанні й самотності, в майже суцільному позакомунікативному середовищі? А відтак мова постійно замикається на тому, що її й породжує — на моїй свідомості; немає розрядки свідомої спеки, немає відпруження прохолодного мовчання, написаної сторінки — не вистачає, щоб замовкнути сповна, а решта мов — чужі, вони приходять ззовні, з книжок або Інтернету, приходять — і не знаходять собі виходу, разом із моєю внутрішньою, рідною мовою. Спека — міжнародна; спека — поліглот.

Пишу про це і прагну зрозуміти не через бажання бачити кращі сни або й не бачити їх взагалі. Просто виникає здогад, що мова — це свого роду струм, енергія, і нею теж можна свідомо керувати, і нею треба керувати свідомо. Слова Христа про те, що молитися треба постійно. Тобто постійно треба мовити. Але чи є молитва мовленням? Може, це синтезоване мовчання до Бога? Аскети в пустелі, перебуваючи в цілком безмовному і спекотному середовищі, говорять виключно словами молитви. Чи все-таки мовчать словами молитви? Безперервна Ісусова молитва, яку колись описував Селінджер. Безперервна мантра кришнаїтів, нескінченний ружанець католиків, методична молитва загалом. Адже можна припустити, що в процесі такої молитви свідомість очищується від мови, від брудної мови — або ж від закладеного в нас, наперед даного бажання говорити. Тобто від бажання випромінювати спеку. Мовчальники — у християн і в індусів. Випромінюють прохолоду мовчання, стають святими мовчки. Слухаючи чужу мову, ми вбираємо чужу енергію, брудну або чисту. Говорячи самі, віддаємо свою енергію, може, її надлишок, кажучи при цьому: «стільки всього накопичилося на серці»; «виговорився — і легше стало».

Життєво необхідна циркуляція мови і постійне її очищення, подібно до того, як циркулює в нас кров і повітря. Молитва — очищення мови, очищення свідомості; не виключено, що внаслідок доброї молитви на звільнене від бруду, чисте місце вливається свіжа енергія, свіжа духовна кров, одне слово — свіжа прохолода тиші; і тоді нові думки, нові слова, нова поведінка. І нові сни, звичайно.

Кожна книжка, кожен фільм, кожна картина, форум або сайт в Інтернеті — це записаний, зафіксований сон. І музика теж. Бувають гарні сни, бувають сни погані, бувають віщі і нікчемні, але принцип залишається той самий: це завжди мова, а мова — це сон і спека. Можливо, ми дійсно прокидаємося тільки тоді, коли мовчимо, але мовчимо по-справжньому, без думок і асоціацій, лише глибоко відчуваючи спогляданням. Скільки цих «можливо», «чи не тому...», «а що, як...» Перо бігає аркушем, я мовлю, продовжую мовити, а чи можливо засобами мови довідатися про безмовність, засобами сну та ілюзії — про не-сон і дійсність, не знаю. Мені здається, що глобальне потепління — це наслідок катастрофічно великого викиду непотрібних слів у ноосферу. І для того, щоб зменшити спеку, я мушу замовкнути першим.