Вісім місяців шизофренії (Андрій Любка) Страница 1 - Литвек

Андрій Любка

ВІСІМ МІСЯЦІВ ШИЗОФРЕНІЇ

Вірші

Ужгород, «Ліра», 2007

ББК 84 (4 Укр - 4 Зак)

УДК 821.161.2(477.87)

Андрій Любка

Л-95 ВІСІМ МІСЯЦІВ ШИЗОФРЕНІЇ : вірші. — Ужгород : Ліра, 2007.

— 60 с.

ISBN 978-966 8266-61-4

Перша збірка молодого поета містить несподівану історію

восьмимісячного роману сучасного юнака з навколишнім життям, викладену у кількох десятках віршів. Побудовані на несподіваних

асоціаціях і рваних ритмах, ці поезії є своєрідною мандрівкою у

власну підсвідомість, у глибини пам'яті і задзеркалля фантазії, спробою емоційного освоєння і перетворення нашого далекого від

досконалості світу.

Видання здійснено за спонсорської підтримки Закритого

Акціонерного Товариства "СКІЛУР"

ISBN 978-966-8266-61-4

Вірші — це невдалі спроби самогубства,

Дощ починається з хмари, смерть починається з

Осені, ти починаєшся з мене,

Стежити за годинником — це ніби проростання трави,

Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,

втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці

вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.

Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі

газети, розчісувати волосся. Розкривати євангеліє

на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так, ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби

це я брехав апостолам, так, ніби це мене

розіп'яли.

Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-

Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій, Так, ніби телевізор — це величезне вікно у простір.

Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих

Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що

Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром, Тому мушу описувати, довгі вервечки слів

Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато

Пити, аби писати, просто багато пити, просто

Багато писати.

Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо

Дощ починається з хмари, смерть

Починається з осені, ти починаєшся з мене.

Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених

Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в

Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую

Тебе танцюючою в темряві: без

Музики, втомлену, але щасливу.

Ти любиш мене? — питає тебе Ісус,

відрізаючи вухо Ван Гогу.

Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам

Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,

Розважаюся примітивно, майже відмовившись

Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам'ятаючи як

Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги

Приділяю приготуванню їжі, збиранню опалого листя,

Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ

Починається з хмари, смерть починається з осені,

Ти починаєшся з мене.

Ти — мій терновий вінок,

Після закінчення снігопаду все виглядає по-іншому:

Гроші, дерева, вікна, тим часом Голгофа височіє настільною

Лампою над твоїм конспектом, тіні

Подовжуються, після закінчення снігопаду простір

Втрачає об'ємність, насиченість, а годинник іде

Ніби в іншу сторону, до минулого листопаду, просто небо

Не в силах тримати весь тягар твоєї юності, просто

Дорожчають квіти, ціни на мобільний зв'язок теж

Нестабільні, дихання — мій землетрус.

Ти в снігопаді залишишся, я в листопаді, часто назва не

Співпадає з фактами, дійсністю, так само твоє життя не

Співпадає з моїм, зникнення мух із твоєї стелі вже

Несуттєве, вітер значно спонтанніший за пориви зв'язків

З колишніми, відшуковувати слова —

Це ніби згрібати опале листя, спалювати сумніви і

Застарілі світлини, саме тому час від часу продовжую

Свої щоденні ігри з дияволом, смс-переписку з

Тобою, власні вірші.

Ти дуже часто трапляєшся в мені у вигляді слова,

Теоретично я розумію тебе парою після дощу, бо

Щодня випаровуєшся з моїх судин, не даєш мені дихати, Саме тому буду забагато курити, вмащувати в твоє тіло

різноманітні креми й настоянки, давай будемо довго

мовчати, не дивитися в очі, ми ж бо закинуті в різні галактики, спогад про твоє волосся волочиться за мною кометою, ти залітаєш на мою орбіту — я починаю вмирати.

Ти — це час, коли відчуваєш всі м'язи, нервові зриви, Перенапруження серця, ти — це минулий час, який заливаю

Алкоголем, асоціації між тобою й майбутнім відсутні, бо

Хіба можливе майбутнє, якщо не було минулого, якщо

Не було снігопаду, якщо просто не було віршів.

Ти — моя інквізиція, спалюй мене і пали човен у морі, Спалюй мої вірші, саме тому останнім часом постійно кидаю

Пити, граю в азартні ігри, саме тому багато читаю, саме

Тому ти трапляєшся рідко, саме тому стараюся вижити, саме тому.

Ти — це стіни моєї кімнати, навіть якби я не народився, Елементи архітектури зберігали б свою форму, запах; до

Речі, про запах: чітко бачу шлейф твоїх парфумів на своєму

Ліжку, так само бачу твоє волосся на своєму одязі, я не

Погоджуюся з цим, чуєш?, не погоджуюся!, чуєш, бо стіни

Не мають права впливати на мій світогляд, там, де я жив, Завжди було багато книжок, завжди були великі вікна, були

Картини, багато сміття, саме тому часом хочу кохатися

З тобою в порожній кімнаті, на холодній підлозі, на

Підвіконнику, на стосах книжок, хочу приносити тобі

Воду, свіжі газети, цигарки.

Хочу витрачати на тебе час, читати тебе, як книгу,

Вдихати твій запах, як пару після дощу,

обмінятися з тобою сухожиллями;

Мої шершаві долоні, мої прокурені нутрощі, мої

Запалені очі — наслідок вихору співпадінь, що оточують тебе, Я тримаю тебе за руку, ні про що не думаю,

Хочу їхати в поїзді,

Ти — це тунель від мене і до моїх справ, ти

Просто машина часу, отож пали і з'їдай мій запах, я

відшукаю твої сліди на снігу, у собі, якби