Штатів?
— Думаю, що є.
— Вона погодиться зганяти у Голлівуд і зустрітися з моїм другом?
— Якщо я попрошу її про це…
— Можете зробити таку люб'язність?
— Так… Грегорі Спарк, як запасний зв'язок, залишається?
— Так.
Роумен простяг йому свій плоский блокнотик з буро-коричневим вензелем:
— Пишіть… Тільки не дуже налягайте на перо… Вам треба буде написати ще одну записку. Мені. Полу Роумену… Точніше, це розписка на дві тисячі доларів, які ви одержали для того, щоб спіймати Гаузнера, він же Морсен… І щоб ви не думали, ніби я щось приховую, — погляньте ось на це, — і Роумен простяг Штірліцові телеграму, яку передав йому Гейт усього лише п'ять годин тому. — Ви зрозумієте, чому вам не можна лишатися тут ні на хвилину… Якщо ж ви вирішите скористатися ситуацією й зникнути… Можна, звичайно… Тільки це буде дуже безчесно… Не тільки щодо мене… Щодо людей, докторе… Я назву ряд імен і дам адреси, які допоможуть вам орієнтуватися у цій справі, яку я намагався робити останні півроку…
Рейс, на якому Штірліц вилетів за океан, а також номер паспорта й ім'я, в нього вписане, Гелен узнав через двадцять дев'ять хвилин після того, як літак іспанської авіакомпанії злетів у небо…
… Коли Роумен увійшов до квартири, перше, що приголомшило його, зім'яло й пройняло жахом, були все ті ж тонкі, ледь відчутні пахощі Крісти, її кельнська вода, але зараз вони здавалися йому такими пронизливо-беззахисними, такими маленькими й жалюгідними, що серце його здавило й перевернуло так, що він ахнув і притулився до дзеркала. Він заплющив очі, поклав руку на груди, сказав собі, що нічого ще не закінчено, я знайду дівчинку, я буду справжнім негідником, коли я не знайду її, навіщо я все це затіяв, боже мій, жив би ілюзією щастя, як усі, так ні, почав шукати правду, а коли почав, то й дістав за це… Не смій, сказав він собі, це безчесно так думати, ти не маєш права так думати, бо знаєш, що таке фашизм, і знаєш зовсім не так, як інші. Зосередься, попросив він себе, стань згустком волі, ти не маєш права ні на що інше… Роумен зітхнув, розплющив очі і перше, що побачив, був пістолет у руці Гаузнера; німець стояв у кінці коридора і чухав ніс.
Ялта— Мадрід — Буенос-Айрес — Сантьяго-де-Чілі 1984
У свій час Сенека сказав: «Мені не цікаво знати будь-що, навіть найкорисніше, коли про це знатиму тільки я. Якби мені запропонували найвищу мудрість при неодмінній умові, щоб я мовчав про неї, я не погодився б». За свої сорок років життя Юліан Семенов устиг багато взнати, і це своє багатство він щедро віддає в своїх книгах багатомільйонному читачеві. Історик і східознавець за освітою, він починав як викладач афганської мови на історичному факультеті МДУ і як дослідник Середнього Сходу. Поширена думка, що праця історика — праця кабінетна, тиха, спокійна, — це хибна думка. Історик — як хірург, як архітектор, як воєначальник — він завжди в пошуку, він відчуває в собі пристрасне зіткнення різних начал, з яких тільки й може виникнути точна концепція того чи іншого епізоду історії. Казенне визначення «епізод історії» насправді містить у собі боріння пристрастей пушкінської чи шекспірівської напруги, взаємозв'язки мільйонів і особистості, подвижництва і животіння, прозріння і буденності, добра і зла. Чехов говорив, що той, «хто понад усе ставить спокій своїх близьких, мусить зовсім відмовитися від ідейного життя». Юліан Семенов, який висаджувався на зламаний лід Північного полюса і пройшов як спеціальний кореспондент «Правдн» крізь палаючі джунглі героїчного В'єтнаму, який боровся пліч-о-пліч в партизанами Лаосу і передавав блискуче написані репортажі з Чілі и Сінгапура, Лос-Анджелеса і Токіо, з Перу і з Кюрасао, з Франції і з Борнео, який знав зачаєно-тихі вулиці нічного Мадріда, коли йшов по слідах колишніх гітлерівців, що сховалися від справедливої кари, живе по-справжньому ідейним життям. Саме тому його герой Максим Максимович Ісаєв — Штірліц став улюбленим героєм радянської молоді. Письменник віддає своєму героєві частку свого «я», і чим більше він віддає себе своєму героєві, тим яскравішим, життєвішим і визначнішим стає цей герой. Письменник, що присвятив своє життя створенню політичних романів, в основі яких — реальні факти історії, потрапляє в особливе становище: давноминуле він має зробити сьогоднішнім, у колишнє — повинен вдихнути живу реальність. Без героя, котрий проходить через пласт історії, труд письменника приречений — фотоілюстрація в епоху кольорової фотографії виглядає безпорадно й жалюгідно. У політичних хроніках Юліана Семенова категорія інтересу, тобто гострий сюжет; інформація, тобто широке знання й розуміння проблем; почуття, тобто духовне наповнення героїв, — сплавлені так, що не видно «швів», це немов робота майстра гарячого зварювання. Дослідження історії, політики і людських доль в умовах нашого великого часу, який потряс увесь світ, — ось що таке романи Ю. Семенова про Штірліца. Письменник веде свого героя крізь грізні й прекрасні роки революції. Романи «Діаманти для диктатури пролетаріату» і «Пароль не потрібен», написані одним подихом, до речі, як і все у Семенова, не є наслідком самої лише фантазії — письменник іде за рядками документів тієї епохи. Від роману до роману Ю. Семенов простежує становлення й змужніння Максима Ісаєва, комуніста, солдата, антифашиста. Ми бачимо Ісаєва — Штірліца під час громадянської війни в Іспанії: в дні боїв під Уескою й Харамою ми разом з Михайлом Кольцовим зустрічали таких Штірліців — чудових дзержинців, які прийняли бій з гітлерівцями, перший бій, найперший. Читач слідкуватиме за подіями, що відбувалися в тривожні весняні дні сорок першого року, коли Гітлер почав війну проти Югославії, — роман «Альтернатива», написаний Ю. Семеновим у Белграді й Загребі, відкриває чимало не відомих досі подробиць у складній політичній структурі того періоду; мя побачимо Штірліца в перші дні Великої Вітчизняної війни, ми зустрінемося з ним у Кракові (нацисти прирекли місто на знищення), ми зрозуміємо, який внесок зробив Штірліц, щоб урятувати це чудове місто, допомагаючи групі майора Вихора, ми будемо стежити за надзвичайно небезпечною роботою Штірліца в ті «сімнадцять спалахів весни», котрі так багато важили для долі всього світу в останні місяці війни, коли я, фронтовий кіножурналіст, ішов з нашими військами дорогами поверженого гітлерівського рейху, і нарешті через двадцять років ми знову зустрінемо Максима Максимовича Ісаєва, коли він, демобілізувавшись, повернувся до мирної праці вченого і журналіста, але йому знову судилося
Рейс, на якому Штірліц вилетів за океан, а також номер паспорта й ім'я, в нього вписане, Гелен узнав через двадцять дев'ять хвилин після того, як літак іспанської авіакомпанії злетів у небо…
… Коли Роумен увійшов до квартири, перше, що приголомшило його, зім'яло й пройняло жахом, були все ті ж тонкі, ледь відчутні пахощі Крісти, її кельнська вода, але зараз вони здавалися йому такими пронизливо-беззахисними, такими маленькими й жалюгідними, що серце його здавило й перевернуло так, що він ахнув і притулився до дзеркала. Він заплющив очі, поклав руку на груди, сказав собі, що нічого ще не закінчено, я знайду дівчинку, я буду справжнім негідником, коли я не знайду її, навіщо я все це затіяв, боже мій, жив би ілюзією щастя, як усі, так ні, почав шукати правду, а коли почав, то й дістав за це… Не смій, сказав він собі, це безчесно так думати, ти не маєш права так думати, бо знаєш, що таке фашизм, і знаєш зовсім не так, як інші. Зосередься, попросив він себе, стань згустком волі, ти не маєш права ні на що інше… Роумен зітхнув, розплющив очі і перше, що побачив, був пістолет у руці Гаузнера; німець стояв у кінці коридора і чухав ніс.
Ялта— Мадрід — Буенос-Айрес — Сантьяго-де-Чілі 1984
СЛОВО ПРО АВТОРА
У свій час Сенека сказав: «Мені не цікаво знати будь-що, навіть найкорисніше, коли про це знатиму тільки я. Якби мені запропонували найвищу мудрість при неодмінній умові, щоб я мовчав про неї, я не погодився б». За свої сорок років життя Юліан Семенов устиг багато взнати, і це своє багатство він щедро віддає в своїх книгах багатомільйонному читачеві. Історик і східознавець за освітою, він починав як викладач афганської мови на історичному факультеті МДУ і як дослідник Середнього Сходу. Поширена думка, що праця історика — праця кабінетна, тиха, спокійна, — це хибна думка. Історик — як хірург, як архітектор, як воєначальник — він завжди в пошуку, він відчуває в собі пристрасне зіткнення різних начал, з яких тільки й може виникнути точна концепція того чи іншого епізоду історії. Казенне визначення «епізод історії» насправді містить у собі боріння пристрастей пушкінської чи шекспірівської напруги, взаємозв'язки мільйонів і особистості, подвижництва і животіння, прозріння і буденності, добра і зла. Чехов говорив, що той, «хто понад усе ставить спокій своїх близьких, мусить зовсім відмовитися від ідейного життя». Юліан Семенов, який висаджувався на зламаний лід Північного полюса і пройшов як спеціальний кореспондент «Правдн» крізь палаючі джунглі героїчного В'єтнаму, який боровся пліч-о-пліч в партизанами Лаосу і передавав блискуче написані репортажі з Чілі и Сінгапура, Лос-Анджелеса і Токіо, з Перу і з Кюрасао, з Франції і з Борнео, який знав зачаєно-тихі вулиці нічного Мадріда, коли йшов по слідах колишніх гітлерівців, що сховалися від справедливої кари, живе по-справжньому ідейним життям. Саме тому його герой Максим Максимович Ісаєв — Штірліц став улюбленим героєм радянської молоді. Письменник віддає своєму героєві частку свого «я», і чим більше він віддає себе своєму героєві, тим яскравішим, життєвішим і визначнішим стає цей герой. Письменник, що присвятив своє життя створенню політичних романів, в основі яких — реальні факти історії, потрапляє в особливе становище: давноминуле він має зробити сьогоднішнім, у колишнє — повинен вдихнути живу реальність. Без героя, котрий проходить через пласт історії, труд письменника приречений — фотоілюстрація в епоху кольорової фотографії виглядає безпорадно й жалюгідно. У політичних хроніках Юліана Семенова категорія інтересу, тобто гострий сюжет; інформація, тобто широке знання й розуміння проблем; почуття, тобто духовне наповнення героїв, — сплавлені так, що не видно «швів», це немов робота майстра гарячого зварювання. Дослідження історії, політики і людських доль в умовах нашого великого часу, який потряс увесь світ, — ось що таке романи Ю. Семенова про Штірліца. Письменник веде свого героя крізь грізні й прекрасні роки революції. Романи «Діаманти для диктатури пролетаріату» і «Пароль не потрібен», написані одним подихом, до речі, як і все у Семенова, не є наслідком самої лише фантазії — письменник іде за рядками документів тієї епохи. Від роману до роману Ю. Семенов простежує становлення й змужніння Максима Ісаєва, комуніста, солдата, антифашиста. Ми бачимо Ісаєва — Штірліца під час громадянської війни в Іспанії: в дні боїв під Уескою й Харамою ми разом з Михайлом Кольцовим зустрічали таких Штірліців — чудових дзержинців, які прийняли бій з гітлерівцями, перший бій, найперший. Читач слідкуватиме за подіями, що відбувалися в тривожні весняні дні сорок першого року, коли Гітлер почав війну проти Югославії, — роман «Альтернатива», написаний Ю. Семеновим у Белграді й Загребі, відкриває чимало не відомих досі подробиць у складній політичній структурі того періоду; мя побачимо Штірліца в перші дні Великої Вітчизняної війни, ми зустрінемося з ним у Кракові (нацисти прирекли місто на знищення), ми зрозуміємо, який внесок зробив Штірліц, щоб урятувати це чудове місто, допомагаючи групі майора Вихора, ми будемо стежити за надзвичайно небезпечною роботою Штірліца в ті «сімнадцять спалахів весни», котрі так багато важили для долі всього світу в останні місяці війни, коли я, фронтовий кіножурналіст, ішов з нашими військами дорогами поверженого гітлерівського рейху, і нарешті через двадцять років ми знову зустрінемо Максима Максимовича Ісаєва, коли він, демобілізувавшись, повернувся до мирної праці вченого і журналіста, але йому знову судилося
