Меґ Кебот ЩОДЕННИКИ ПРИНЦЕСИ

^©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

З англійської переклала Єлизавета Корнієнко

ПОДЯКА

Авторка бажає висловити подяку людям, які в різний спосіб зробили внесок у написання та публікацію цієї книжки: Бет Едер, Дженніфер Браун, Барбарі Кебот, Чарльзу та Бонні Егнатсам, Емілі Фейт, Лорі Ленґлі, Рону Маркману, Ебіґейл МакАден, А. Елізабет Майксел, Мелінді Маунсі, Девіду Волтону, Еллегрі Йєлі й особливо Бенджаміну Егнатсу.

Художнє оформлення серії Світлани Железняк

Обкладинка та ілюстрації Вікторії Дунаєвої

«Ніщо в житті, — сказала вона, —

не зможе змінити одного.

Якщо я принцеса в лахмітті й ганчір’ї,

я можу бути принцесою в душі.

У золотому вбранні було б

набагато легше нею бути,

але справжній тріумф — бути принцесою тоді,

коли ніхто про це не знає».

Френсіс Ходсон Барнетт

«Маленька принцеса»

Вівторок, 23 вересня

Часом мені здається: все, що я кажу, — брехня.

Мама думає, що я стримую свої почуття з цього приводу. А я їй відповідаю:

— Ні, ні, мамо. Точно тобі кажу. Якщо ти щаслива, то і я щаслива.

Мама говорить:

— Не віриться мені, що ти говориш правду.

Потім вона дає мені цей блокнот. Вона каже, аби я записувала туди свої думки й почуття, раз, мовляв, я не можу розповісти про них їй.

Вона хоче, щоб я записувала свої думки і почуття? Гаразд, я запишу свої почуття:

Я НЕ ВІРЮ, ЩО ВОНА РОБИТЬ ЦЕ ЗАРАДИ МЕНЕ!

Здається, ще ніхто не знає, що я потвора. Я майже найгидкіша потвора в усій школі. Тобто тільки уявіть: зріст п’ять футів дев’ять дюймів^[1], плоскогруда та ще й дев’ятикласниця^[2]. Хто може бути потворнішим за мене?

Якщо народ у школі про це дізнається, то я труп. Точно кажу. Труп.

Боже, якщо ти справді є на світі, будь ласка, зроби так, щоб вони не дізналися.

У Манхеттені живе чотири мільйони людей, так? Виходить, що з них десь два мільйони — чоловіки. То чому з цілих двох мільйонів чоловіків вона йде на побачення саме з містером Джаніні? Вона що, не може піти з кимсь, кого я не знаю? Невже не можна піти з чоловіком, з яким вона познайомилася в «Д’Августінос». Чому ні?

Їй обов’язково потрібно йти на побачення з моїм учителем алгебри.

Дякую тобі, мамо. Помру — не забуду.

Середа, 24 вересня, п'ятий урок.

Лілі каже, що містер Джаніні кльовий.

Аякже, кльовий. Він кльовий тільки в тому разі, якщо ти Лілі Московіц. Він кльовий, якщо ти тямиш в алгебрі, як Лілі Московіц. Але він перестає бути кльовим, якщо ти повний нуль в алгебрі, як я.

Він перестає бути кльовим, якщо КОЖНОГО БОЖОГО ДНЯ змушує тебе залишатися після уроків з 2.30 до 3.30, розв’язувати приклади на розподільний закон множення, в той час як ти могла б десь зависати з друзями. Він перестає бути кльовим, коли викликає твою матір на батьківські збори/педагогічну раду, щоб сказати їй, що її донька повний нуль в алгебрі, а потім ЗАПРОШУЄ її НА ПОБАЧЕННЯ.

І більше того, він перестає бути кльовим, якщо пхає свого язика в рота твоєї мами.

Не те щоб я бачила, що вони це роблять. Вони ще навіть не ходили на перше побачення. І я не думаю, що мама дозволить чоловікові вже на першому побаченні запхнути собі в рота язика.

Принаймні сподіваюся.

Минулого тижня я бачила, як Джош Ріхтер пхав язика до рота Лані Вайнберґер. Вони робили це в мене перед носом, бо притиснулися до Джошевої шафки, яка поруч із моєю. Це було так грубо, що мене ледь не знудило.

Однак не думаю, що я була б проти, якби Джош поцілував так мене. Наступного дня ми з Лілі ходили до «Біджелоуз» купити крем «Альфа Гідрокс» для її мами, і я побачила біля каси Джоша. Він теж побачив мене і ніби посміхнувся й сказав:

— Привіт.

Він купував чоловічий одеколон «Драккар Нуар». Продавщиця дала мені безкоштовно пробничок цього одеколону. Тепер я зможу, коли захочу, нюхати Джоша у себе вдома.

Лілі сказала, що того дня Джош, мабуть, на сонці перегрівся чи в нього було синапсичне гальмування. Вона сказала: йому здалося, ніби мене десь бачив, але він не міг уявити мене поза стінами школи імені Альберта Ейнштейна. З якої б ще радості, запитала вона, він, найпопулярніший старшокласник, сказав «Привіт» мені, Мії Термополіс, такій собі скромній дев’ятикласниці.

Але я знаю, що сонце тут ні до чого. Правда така, що, коли він не з Ланою і не зі своїми друзяками, Джош стає зовсім іншою людиною. Людиною, якій начхати, що дівчина плоскогруда або носить взуття десятого розміру^[3]. Такою людиною, яка вище за це, для нього головне душа. Я точно знаю, тому що, коли я подивилася йому у вічі того дня в «Біджелоуз», я побачила, що десь глибоко в душі він безмежно чуйний і ніжний.

Лілі каже, що в мене надто багата уява і патологічна потреба все драматизувати. Вона каже, що те, як я засмутилася через маму й містера Джі, гарний тому приклад.

— Якщо це тебе так засмучує, скажи своїй мамі, — каже Лілі. — Скажи їй, що ти не хочеш, щоб вона йшла з ним на побачення. Я тебе не розумію, Міє. Ти завжди недомовляєш, брешеш про свої почуття. Чому б тобі просто не почати більше стояти на своєму? Тобі самій від цього буде тільки краще.

Ну добре. Ніби я зможу так просто взяти й обламати маму. Вона ж на сьомому небі через це побачення, хоча лише цього достатньо, щоб мене знудило. Вона весь час щось готує. Правда, правда. Вона вперше за кілька місяців зробила макарони. Тільки я відкрила меню китайського ресторанчика С’юзі Чайніз, як вона говорить:

— Сьогодні ніякої кунжутної локшини, люба. Я зробила макарони.

Уявляєте, макарони! Моя мама зробила макарони!

Вона навіть зглянулася на мої вегетаріанські правила і не поклала до соусу м’ясні кульки.

Нічого не розумію.

ЩО ТРЕБА ЗРОБИТИ:

1. Купити пісок для кота.

2. Дописати роботу з розподільного закону множення для містера Джі.

3. Припинити розповідати про все Лілі.

4. Піти до магазину «Перл Пеінт»: купити олівці з м’яким грифелем, паспарту, підрамник для полотна (для мами).

5. Доповідь на урок світових цивілізацій про Ісландію (5